Отямилася Хіната від того, що хтось настирливо тягнув її за руку. Розплющила очі. Виявилося, що вона встигла заснути. А за руку її тягнув дещо заспаний чорноволосий хлопчик з такими знайомими чорними очима. Правда, батьківської пронизливості та холоду у них ще не було, а зараз узагалі просто випромінювали цікавість. 

- То це ти - моя нова няня? 

Дівчина сіла і невпевнено кивнула. Останні години здалися їй просто сном. Кошмарним сном. І вона вже майже повірила, що їй це все наснилося від утоми. Але, на жаль, ні. 

- Чудово! - засяяв хлопчина. - А як тебе звати? 

- Хіната. - мовила тихо. - А ти ..? 

- Тай Учіха! - гордо сказав і навіть випрямився малий. - Усі кажуть, що я дуже схожий на тата, і в майбутньому стану таким же красивим та сильним, як і він. 

Відчувалося, що Тай свого батька дуже любить. Брюнетка мимоволі усміхнулася. 

- То чим ми зараз займемося? - хлопчик виліз на ліжко біля Хінати і почав нетерпляче бовтати ногами. - Тато на роботі, приїде не скоро, якщо не в півночі, тому можемо робити все, що нам захочеться. - і цікавий-прецікавий погляд чорних очей. 

Хіната усміхнулася вже геть щиро, майже забувши про своє жахливе становище тут. Біля цього хлопчини не можна не всміхатися. Він іще не встиг зачерствіти, як його батько та всі інші Учіхи, і Хьюга була б дуже рада, якби він і надалі залишався таким же світлим та позитивним, як зараз.

- Ну, не знаю... - вдавано задумалася вона. - Можна, наприклад, помалювати... Там, де нам захочеться. 

- Ура!!! - малий схопився на ноги і радісно застрибав по ліжку. - Будемо малювати!! Ходімо швидше!! - схопивши здивовану Хінату за руку, Тай упевнено її кудись поволік. 

* * * 

Саске повернувся додому тільки зранку. І настрою у нього зараз не було. Ніякого - особливо хорошого. Прибирання всіх проблем на роботі та розгрібання завалів настільки його вимотали, що йому зараз гидко було про неї (роботу) думати. Хотілося тільки одного - впасти на ліжко і відключитися принаймні до завтра.

Кинув кудись піджак, за ним полетіли туфлі (байдуже куди - все одно покоївки потім приберуть), а сам брюнет майже наосліп побрів до сходів. Сил не було навіть на душ - спати хотілося звірськи. 

На другому поверсі біля кімнати сина почувся веселий дитячий та дзвінкий жіночий сміх. На мить у його майже затуманеній сном голові промайнула в'яла думка що тут може робити якась жінка, та на її місце прийшла інша не менш в'яла згадка про те, що сьогодні, чи, точніше, уже вчора, він за дивних обставин найняв няню для Тая. Та й біс із нею, про це подумає потім, коли, нарешті, виспиться. 

- Тато приїхав!!! - на нього накинулися, ледь не збивши з ніг. Обличчя сина сяяло неймовірним щастям. Так було завжди, ще тоді, коли тут жила його колишня дружина - матір Тая. Син завжди летів так його зустрічати. І для Саске не було більшої радості, ніж бачити його щасливе обличчя, обнімати та кружляти по кімнаті, слухаючи заливистий сміх сина. 

- Тай, я зараз дуже втомився. Давай ми пограємо, коли я відпочину, гаразд? Хіната за добою нагляне. - він підняв погляд на дівчину, яка весь цей час мовчала. Стоїть, опустивши голову вниз, і нервово перебирає пальцями. Криво усміхнувся. Досі боїться його? Що ж, з одного боку - правильно робить. Нервує чомусь. Причому, досить сильно. Хм, уже встигла щось накоїти? Чи спробувала втекти? А це вже цікаво...

Хотів уже спитати про це в Тая, але побачив швидкий погляд Хінати в бік стіни і дуже винуватий вираз обличчя сина при цьому. Тааак... 

Поглянув туди, куди уникала дивитися ця парочка, і онімів. Стіна. Яка раніше була незаймано-білою. Зараз тішила око всіма відтінками  веселками. Чого там тільки не було зображено! Здебільшого, правда, всілякої беліберди незрозумілого вигляду, але сам факт! 

Саске з таким жахом втупився у стінку, що не помітив, як син сховався за Хінату, яка й сама тремтіла, мов осикове листя; сонливість миттю злетіла, а на її місце прийшов гнів. 

- Що це таке? - від тихого сталевого голосу господаря будинку мороз ішов по спині. - Це ти все придумала, Хьюго, так? Щоб я тебе вигнав? То навіть про це і не мрій! - останню фразу він уже викрикнув, від чого Хіната з Таєм зіщулилися й обнялися. - А тепер геть з очей моїх! Негайно! - парочка миттю зникла у кімнаті Хьюго. 

Саске, фиркаючи, мов розлючений їжак, різким кроком попрямував до своєї спальні.

Не те, щоб він дуже вже дорожив цією стіною чи вона щось для нього означала - йому взагалі було начхати, декором займався дизайнер. Але бісив сам факт того, що ця дівуля щойно лиш опинилася в чужому домі і тут же почала його паплюжити, вирішивши таким чином його, Саске, розізлити, щоб він її вигнав. Верх нахабства! 

Опинившись у кімнаті, почав роздратовано розстібати ґудзики на сорочці. Розстібатися нормально вони не хотіли, думки про брюнетку бісили ще більше, тож він просто здер з себе ту нещасну сорочку, скрутив її і кинув куди подалі. Все одно півшафи таких. За нею полетіли й штани. 

Втекти вона захотіла. Ще чого! Він нарешті зумів як слід взятися за фірму, а то всі геть розпустилися, поки він не знав куди діти сина. Тому ні-ні, ніяких утеч, міс Хьюго. І не мрійте, й не надійтесь. Твоя справа з сином його сидіти, а він нарешті струсоне як слід свою фірму, щоб не забували хто там головний. 

Брюнет повалився спиною на ліжко і почав утомлено масувати очі. Чорт, ну й лайно... Важкий день, важка ніч, ще й удома вирішили коники показати. Ей, ну його. Зараз він піде спати, а з усім цим барахлом розбереться завтра чи коли там прокинеться. 

Клацнув пультом - і важкі штори з тихим шурхотом з'їхалися один до одної, зануривши кімнату в темні сутінки. 

Саске Учіха так і заснув на нерозстеленому ліжку, не встигши залізти під ковдру. 

*** 

Хіната сиділа у своїй кімнаті під стіною біля ліжка, обнявши руками коліна, і тихо схлипувала. Біля неї сидів похмурий Тай. Він з усіх сил старався не заплакати, але в п'ятирічного хлопчика це виходило не дуже. 

А все було так добре. Звісно, Хіната не схвалила ідею Тая малювати на стіні, але вибору в неї майже не було, адже Саске Учіха наказав виконувати будь-які забаганки сина, а малий Учіха наполягав саме на малюванні на стіні, проігнорувавши папір. 

Дочекавшись вечора, але господар будинку так і не приїхав, Хіната зі своїм підопічним повечеряли, Тай познайомив її з кухарем Енріке та іншими слугами в будинку, тоді брюнетка погнала його спати, хоча він і не хотів, але вже було по дев'ятій, і дівчина пообіцяла йому почитати, після чого Тай заснув і няня належала сама собі. 

Перш за все вона оглянула свою кімнату, яка була недуже великою, але просторою і в ніжно-блакитних кольорах. Посередині розташувалося ліжко, під вікном - столик, в кутку стояла невелика шафа, біля якої знаходилися двері, скоріш за все, до ванної. 

Кімната дівчині сподобалася, і вона почала розпаковувати свої речі.

Тоді ойкнула і подзвонила своїй сусідці по квартирі Тен-Тен і розповіла напівправдиву історію того, як вона отримала нову набагато кращу роботу і що буде проживати там же, і щоб Тен-Тен не хвилювалася, у неї все гаразд, і все сталося несподівано для неї самої, але вона встигла схопити свій шанс, тому й не подзвонила попередити і все таке інше. Тен-Тен її трохи посварила, сказала, щоб більше так не робила і попереджала на наступний раз, а то вона там ледь не посивіла від переживань, наказала обов'язково дзвонити і на тому розмова закінчилася. 

Розклавши зрештою всі речі на свої місця, Хіната залізла під ковдру і миттю заснула, втомлена надто насиченим днем. 

А зранку... А зранку сталося те, що сталося. Нічого іншого дівчина й не чекала. 

А тепер сидить і плаче, і проклинає свою долю та Учіху, який її і погубив. Більш за все було жаль Тая. Він же тільки дитина. Навіщо ж так кричати і лякати його? 

- Хіно... - за якийсь час озвався хлопчик, торкнувшись її рукава. Вона сама дозволила йому себе так називати. - Хіно... А що тато мав на увазі, коли говорив, що ти це все придумала, щоб утекти, але в тебе нічого не вийде? 

Не перестаючи схлипувати, брюнетка розповіла хлопчикові як вона взагалі тут опинилася і які умови поставив їй його батько. А яка різниця? Все одно її життя скотилося в тартарари. 

Якусь мить панувала тиша, наче Тай усе уважно обдумував. Тоді якось непевно спитав: 

- А ти... А ти не хочеш тут бути? 

- У мене була хороша, цікава робота. Може, й платили небагато, але мене все влаштовувало. Я жила з подругою, життя було спокійне та розмірене. А твій батько відірвав мене від нього просто тому, що йому так захотілося. - здавалося, дівчина забула, що розмовляє з п'ятирічною дитиною; їй треба було виговоритися, вилити хоч комусь свою душу, щоб стало легше. - Мене все влаштовувало, мені добре жилося, а тепер я повинна виконувати примхи твого батька й слухати погрози та крики у свій бік за те, чого я не робила. За що мені це все? Кого ж я так прогнівила? - Хіната закрила обличчя руками й заридала. 

Тай хмурився геть як дорослий, начебто щось для себе вирішував. Тоді важко, зовсім по-дорослому зітхнув, і тихо сказав: 

- Я допоможу тобі. 

Хіната припинила плакати і з нерозумінням втупилася в хлопчика. 

- Я розумію свого тата, він хоче для мене як краще. - Тай не дивився на Хінату, він зосереджено вивчав підлогу під ногами. - Але так робити не дуже добре. Я не знав цього. Я думав, що ти сама погодилася працювати моєю нянею. А так, як зробив тато - нечесно й несправедливо. Тому я допоможу тобі вибратися звідси. 

- Але як? - брюнетка слабко усміхнулася; вона не вірила словам цього хлопчика. Що він може проти свого батька? - Тай, що ти можеш зробити? Я тобі, звісно, вдячна за доброту та розуміння, й за те, що вислухав мене, але... 

- Ми доведемо тата так, що він сам тебе вижене. Я не хочу, щоб ти йшла, ти мені дуже сподобалася, але ситуація в цілому мене не влаштовує. - нахмурився хлопчик, а Хіната ледь утримала сміх. Який серйозний! Мабуть, почув десь ці слова від дорослих і використав. Справжній Учіха росте. - Тому будемо грати в гру "Доведи тата". - очі Тая миттю заблистіли в передчутті нової цікавої гри. - Цікаво, скільки він протримається? - тут уже Хіната не втрималася і щиро розсміялася, пригорнувши до себе Тая і скуйовдивши йому волосся, від чого той почав невдоволено відбиватися. 

За мить сміялися уже обидва. 

Відсміявшись, Хіната ніжно глянула на цього такого незвичайного хлопчика, якого встигла вже полюбити усім серцем, і тихо сказала: 

- Дякую.