Вечірка була в самому розпалі, а в нього розболілася голова.

Пославши всіх дуже далеко за відомою адресою, хлопець побрів до обриву, де так добре сидіти й думати. Все одно там йому робити більше нічого. Прийшов, привітав, поїв, попив, відбився від своїх навіжених фанаток і можна забиратися.

Обрив був уже зайнятий – на самому його кінці стояла тендітна дівоча фігура, розкинувши в боки руки, наче зібралася злетіти. А це йому зразу не сподобалося. Бачив він таких «пташок». І нічим хорошим це не закінчувалося.

Начхавши на біль, кинувся вперед, схопив за талію і притягнув до себе. Вчасно – вона саме занесла ногу для фатального кроку вниз.

– Ти дурна? Якого дідька ти вирішила вчинити самогубство? – спитав «ласкаво», повернувши до себе. Здивувався. А тоді все зрозумів. – Це через Наруто, так? Через його весілля?

В руках брюнет тримав Хінату, їхню спільну знайому, відому своїм «таємним» коханням (про яке знали всі, крім, власне, об’єкта пристрасті) до веселуна Наруто, який саме сьогодні вирішив пов’язати себе узами шлюбу з Сакурою, за якою давно сохнув і яка нарешті не витримала його напору. Хіната тиха, спокійна та малопомітна, але всім завжди приходила на допомогу. Особисто він не надто звертав на неї увагу, а тут таке...

Брюнетка слабко кивнула. В її сірих очах зараз не було нічого – порожнеча. Тільки декілька сльозинок скотилося по щоці.

Лайнувшись, він узяв дівчину на руки і відправився додому. Як би не хотілось, але залишати в такому стані її зараз не можна – хто знає, що ще їй у голову збреде.

***

Хіната прокинулася від відчуття чужого погляду на собі. Розплющила очі й здригнулась – її пильно розглядав Саске – чорноокий брюнет, зірка їхнього університету. Бідолашка аж зіщулилася, згадавши вчорашні події. Оце так напросилася в гості, називається! Саске – не веселун Наруто, накричить і викине за двері – 100%. Тоді згадала весілля її коханого Наруто і засумувала.

– От тільки не треба тут шмарклі розпускати. – роздратовано мовив хлопець. – Не можу зрозуміти, чим ти думала, коли йшла на таке? Не головою точно.

– Я знаю, я ідіотка. – слухняно кивнула вона. – Та бачити його чоловіком іншої я не в змозі.

– Ну й дурна. І що тепер будеш робити? Завтра на заняття.

Хіната здригнулася. Там вона точно побачить його! З обручкою на руці! І з нею... Краще відразу в петлю.

– Не піду! Ні за що! Хай краще з універу вилечу, але бачити його щасливим з нею... Не можу!! – відчула, що до горла знову підкочуються сльози. – Не піду звідси нікуди, сховаюся під ковдрою і помру з горя!

– Припини істерику! – гаркнув Саске. Куди й поділася та тихоня! Що робить з людьми нерозділене кохання...

Дівчина миттєво заткнулася, дивлячись на нього великими переляканими очима. Брюнет втомлено потер перенісся, відкинувшись у кріслі, на якому досі сидів. Нав’язав проблему собі на голову. І що з нею тепер робити?

Спробував з меншого.

– Йшла б ти додому. Там батьки, мабуть, хвилюються.

Хіната миттю спохмурніла й опустила голову вниз, сховавши обличчя водоспадом з волосся.

– Нікому хвилюватися. Всі вже давно на тому світі. Одна я залишилася на цьому.

Він зітхнув. Час від часу не легше. Просити її чи погрожувати – пуття не буде жодного. Зараз вона в такому стані, що слухати не буде нікого. Спровадить з дому силою – вона ще знову побіжить до того обриву або знайде інший спосіб вкоротити собі віку.

Саске відчув, що голова знову почала наливатися болем. Плюнув, звівся на ноги й різко рушив з кімнати. Уже біля дверей зупинився і, не повертаючись, сказав:

– Можеш залишатися. Тільки не плутайся під ногами.

Після чого вийшов. А Хіната не могла повірити своїм вухам.

***

Вона влилася в його життя якось непомітно. Коли він приходив з універу, його неодмінно чекав гарячий обід – Хіната готувала так, що пальчики оближеш. Всі його речі були акуратно складені та вчасно випрані, в квартирі панував ідеальний порядок.

Звичайно, він не хотів, щоб вона перетворювалася в прислугу, просив, переконував, кричав – не допомогло нічого. Дівчина несподівано твердо вперлася на своєму, сказавши, що так їй звично і хоч так вона зможе віддячити йому за притулок. Брюнетка взяла академ-відпустку і майже безвилазно сиділа вдома. А він уже до неї... звик, чи що. Вона відкрилася для нього зовсім з іншого, несподіваного боку – весела, розумна, з нею було цікаво поговорити на різні теми, не те, що з його подружками, у яких тільки й розмов, що про косметику, одяг, плітки й тому подібне.

Він почав задумуватися все частіше...

***

Хіната була майже щаслива. І майже забула про Наруто. Принаймні, зараз вона не плакала по ночах, як це було на початку. І перестала боятися, що Саске викине її будь-якої миті, коли вона йому набридне. Спершу він бісився, мовляв, вона тут не прислуга, але їй просто було приємно виконувати звичну роботу, яку вона звикла робити вдома. І приємно, коли він хвалив її страви. Вона прижилась, освоїлася, познайомилася з Саске краще. І він сподобався їй більше.

Звичайно, це не кохання (таке просто неможливо після Наруто), а звичайна симпатія до людини. Красивим Саске був завжди – недарма за ним бігала більша половина університету, включно з деякими молоденькими викладачками. А от усередині він виявився не гіршим, якщо не кращим.

Часто стала ловити на собі його задумливі погляди. Але що вони означали – не могла уявити. Тому придумала єдине – час їй повертатися додому. Погостювала – і досить. Треба й честь знати.

Тому якось, коли Саске повернувся з універу, застав її за зборами.

– Ну і куди це ти зібралася? – хлопець притулився до одвірка і склав руки на грудях, спостерігаючи за брюнеткою.

– Як це куди? Пожила й честь треба знати. В тебе є свої справи та проблеми, своє життя. У мене теж. – вона бігала з кімнати в кімнату, згадуючи чи не забула ще якусь річ. – Я й так надто довго набридала тобі. – дівчина поставила валізу біля себе, взяла пальто і почала квапливо одягати його на себе; її бентежив його пильний, незрозумілий погляд, тому вона хотіла швидше втекти з квартири. – Уявляю, що робиться у мене вдома – гори пилу, затхле повітря, ще якась гидота водиться... Коротше, на мене явно чекає генеральне прибирання. – дівчина говорила і говорила, тільки щоб приховати несподіване збентеження і не дивитися йому в очі; інакше, вона підозрювала, просто не зможе звідси піти. – Ну нічого, ввімкну музику і все буде тіп-топ. – Хіната нарешті одяглася, схопила валізу за ручку і кинулася до виходу. Тільки подалі від нього...

Її схопили за руку. Вона завмерла. Розвернули до себе. Чорні очі ставали все ближчими й ближчими...

– Нікуди ти не підеш...