Розділ 3. Місія в Суну

У схожому темпі пройшов тиждень. І Наруто — не маючи можливості ходити на місії і хоч кудись дівати свою енергію — вирішив піти штурмом на П’яту і все ж добитися свого — щоб його нарешті пустили на місію. Хоч найгіршу, але місію.

І не дуже здивувався, коли побачив у кабінеті Хокаге Темарі, яка займалася тим самим — випрошувала дозволу сходити на місію.

— Але пані Цунаде, я вже тут вовком вию! — доводила блондинка незворушній П’ятій. — Мало того, що не вдома, то ще й на звичайну місію не можна відправитися! Якого лисого?

— Темарі, я вже не раз казала тобі й Наруто, — похмурий погляд на джинчурікі Дев’ятихвостого, — що поки ми не дізнаємося що робити з вашим Зв’язком, ми не можемо вас нікуди відпустити. Це небезпечно, адже ніхто не може передбачити що з вами може статися.

— Та нічого з нами не станеться! — вступив у діалог Наруто, потіснивши Темарі, через що та зашипіла. — Ми ж сильні і впораємося з усім. А на мені взагалі все заживає, як на собаці.

— Зате не на Темарі. — мовила Цунаде, похмуро дивлячись на цю парочку і не знаючи, що з ними робити. З одного боку, не зрозумівши і не вивчивши цей Зв’язок, небезпечно відпускати їх хоч куди — раптом усе стане ще гірше, і вони, як казав тоді Курама, — збожеволіють? Та з іншого боку, весь час залишати їх у селищі не доведе ні до чого хорошого — їм нікуди діти свою невгамовну і часто руйнівну енергію, яка може наробити справ у Коносі. А що шинобі вони сильні, то такого щастя їй точно не треба. Значить, треба щось придумати. Але що?

— Та яка різниця? — ледь чи не закричала від обурення блондинка, підбігши до столу і стиснувши кулаки. — Не помру я від якоїсь дурні! Та й цей придурок буде поруч — допоможе, якщо що.

— Гей, сама дурна! — образився Наруто. — Але вона правду каже! Ну не можу я сидіти тут просто так! Я наче замкнена! Та я скоро з глузду з’їду, якщо не отримаю хоч якусь місію!

— Во-во, він правий! Ну відпустіть мене на місію! Добре, — закотила дівчина очі, — відпустіть нас на місію. Зрозуміла я, що без нього нікуди не піду. Ну? — і мило закліпала очима. Поруч з нею Наруто скорчив милу фізіономію.

Цунаде зітхнула. От приставучі — причепилися, не відчепляться. І що накажете робити?

Парочка дивилася на жінку з такою надією й благанням в очах, що та не витримала і сказала:

— Ну добре. Я вас відпускаю. Але! — підвищила вона голос на останньому слові, і блондини, що почали бурхливо радіти перемозі, тут же притихли й похмуро-вичікувально втупилися на неї. — Не на місію. — усміхнулася П’ята. Фізіономії напроти витягнулися від подиву. — Ви поїдете в Суну. — переможно мовила Хокаге, радіючи, що знайшла вихід із ситуації. — Темарі ж бо давно не була вдома, вірно? А якщо все пройде гладко, під час дороги і в самій Країні Вітру, то можна буде почати пускати вас на місії. Це моє останнє слово.

Темарі якусь мить невдоволено дивилася на П’яту Хокаге, але та більше не збиралася нічого говорити, так що дівчина мученицьки видихнула і сказала:

— Добре, хай буде так. Краще це, ніж геть нічого. Коли виходити? А то я жахливо скучила за братами. — на її обличчі з’явилася кровожерлива усмішка, судячи з якої, вітання з братами Собаку но буде дуже «гарячим».

— Бабцю, ти правду кажеш? — зрадів Наруто, стрибаючи навколо Темарі. — Після Суни нам можна буде ходити на місії?

— Я тобі дам бабцю!!! — закричала оскаженіла П’ята і метким копняком відправила Наруто в довгий політ через вікно. — От пустоголовий! — лаялася жінка, знову присідаючи за стіл.

Собаку но байдужим поглядом провела політ Узумакі, і знову повернулася до Хокаге.

— То коли нам виходити?

— Завтра зранку. Я повідомлю Гаарі. Пробудете в Суні декілька днів. Якщо твої брати підтвердять, що під час цього візиту з вами нічого не сталося, ви зможете ходити на місії.

— Блін, я що, тепер конкретно прописалася в Коносі?

— Боюся, Темарі, що так, конкретно.

***

Шикамару лежав на даху якоїсь будівлі, заклавши руки за голову, і дивився як біжать одна за одною хмари.

Вся ця незрозуміла ситуація з Наруто й Темарі і з цим їхнім Зв’язком… конкретно напружувала. Його.

Адже раніше все було куди простіше. Раніше були він і Темарі. Вони зустрічалися і все було просто й зрозуміло. А тепер, через цей незрозумілий Зв’язок між Наруто й Темарі, він навіть не може нормально поцілувати свою дівчину, не кажучи вже про щось більше. Тому що це все зразу ж відображається на Наруто. І Шикамару його добре розумів — мало приємного, коли раптом відчуваєш, що тебе цілує хлопець, хоча поруч нікого немає. А вже якщо перейти до чогось більшого… Як тоді у них з Темарі.

Хлопець навіть здригнувся, уявивши, що відчув тоді Наруто. Бррр… Жах.

І от перед ним виникла дилема — як бути далі? Тому що ось так продовжуватися далі не могло.

— О, наш лінтюх на своєму звичному місці — відпочиває, засмагає, дурнею страждає. — пролунав дзвінкий голос. Шикамару навіть голови не повернув, адже чудово знав, що зараз біля нього вмощується його подруга дитинства — Іно. — Якийсь ти надто задумливий… Щось сталося?

— Та як тобі сказати…

— Бажано, правдиво.

— …може, щось і сталося. Але не хвилюйся, нічого серйозного для Конохи. Це… мої особисті справи.

— Вау! — блондинка кумедно округлила очі. — У тебе навіть є особисті справи! Не знала, не знала…

— Дуже смішно.

— Та годі. Щось із Темарі? — Яманака нетерпляче засовалася на місці і ледь чи не почала штурхати в бік Шикамару. — Кажи вже!

— Можна й так сказати.

— Блін, Наро, ти такий нудний! — надулася дівчинка і все ж штурхонула хлопця. — Все з тебе треба витягати силою! Що в дитинстві, що зараз… Кажи негайно!

Брюнет зітхнув і вже навіть пожалів, що пробовкався Іно. Тепер вона з нього не злізе, поки не дізнається. Так що…

— Я вирішив розійтися з Темарі.

Від такої новини, та ще й промовленої спокійним тоном, Яманака ледь з даху не звалилася. Не звалилася, але зразу ж учепилася за друга дитинства.

— Це ще чому?!

— Зв’язок Наруто й Темарі. Через нього ми не зможемо бути разом. — і говорив він усе це так спокійно, хоча до приходу Іно та її розпитувань навіть не думав про таке.

— А що вам заважає? — здивувалася дівчина, накручуючи біляве пасмо на палець.

— Та хоча б те, що я не зможу її навіть поцілувати, щоб Наруто не відчув цього. Я вже мовчу про щось більше, ніж поцілунки. І уяви собі, що він буде відчувати — наче з хлопцем цілується. — блондинку пересмикнуло. — А далі — ще гірше. І стався ж уже такий казус… — пробурчав він ледь чутно, але подруга його все ж почула і тут же вчепилася з вимогою негайно розповісти що це був за казус такий.

Нара неохоче розповів, через що Яманака так реготала, що почала хитатися по даху, і в одну мить не помітила, що підкотилася до самого його краю. Ну і, відповідно, полетіла вниз, схоже, тільки по дорозі допетравши, що вона звалилася з даху.

Але зробити нічого не встигла, тому що промайнула змазана тінь і за мить вона отямилася на землі у знайомих обіймах, а Шикамару вже бурчав:

— Яманако, якого дідька ти робиш? Ти що, забула, що в першу чергу шинобі, а не дівчина? А якби шию зламала? Що мені потім твоєму батькові казати?

Блондинка дивилася на нього круглими очима і намагалася зібратися з почуттями. Здавалося б, що такого? Звичайний Шикамару звичайно врятував її і звичайно відчитує, тримаючи в звичайних таких обіймах. Та чому їй так затишно і добре в цих самих обіймах? Скільки вже хлопців тримали її на руках, а так добре не було ні з ким, тільки з найкращим другом.

А чи другом? Він уже не той хлопчик, що був колись. Він виріс, змужнів, став набагато привабливішим, а вона всього цього і не помітила. Він уже чоловік. А вона…

Ні-ні-ні, думати в тому напрямку надто небезпечно. Ну його!

Швидко стрибнувши на землю, Іно квапливо подякувала за порятунок, сказала щось про те, що її чекають справи, і втекла.

Шикамару дещо здивовано дивився їй услід.

Дивна поведінка навіть для Іно. То не помітила, як з даху звалилася, тепер от утекла від нього, наче за нею скажені Хвостаті гналися. Він же всього лиш відчитав її, тримаючи на руках. До речі, руки ці намацали цілком собі приємні округлості там, де треба. Раніше, начебто, такого не було. І коли це вона встигла вирости і перетворитися в привабливу молоду дівчину?

Шикамару задумливо дивився на свої руки, наче й досі відчуваючи ті м’які й пружні місця на тілі подруги, де ці самі руки і знаходилися.

Однак…

Ні, це все надто проблематично. Краще він знову залізе на дах і подрімає трошки.

***

Наруто вже майже відправився в країну снів, як його раптом безцеремонно виштовхали звідти і спробували забрати ковдру. Довелося все ж розплющити очі, щоб зрозуміти хто це там такий нахабний.

А, ця…

— Що ти тут робиш? — сонно пробурмотів джинчурікі Дев’ятихвостого у цієї противної блондинки, так і не віддаючи ковдри.

— Мене Шикамару кинув, і, відповідно, ми тепер не в тих стосунках, щоб я у нього ночувала. — похмуро відповіла Темарі, все-таки намагаючись забрати собі ковдру і випхати Лиса з ліжка. — Посунься, я спати хочу.

Лис випихатися з ліжка не хотів, замість цього все ж відібрав ковдру і спитав:

— А чого це він тебе кинув? У вас же наче любов була.

— Була та загула. — коротко відрізала дівчина, знову намагаючись відібрати ковдру. — Все це через цей бісів Зв’язок. Ніякого особистого життя! — гаркнула дівчина і все-таки відібрала ковдру.

— А-а, ну тоді зрозуміло. — широко позіхнув Наруто і скрутився у позу ембріона, знову намагаючись відлетіти в країну снів. — Ковдру віддай, холодно, між іншим. І сама роздягнись — чи ти збираєшся в кімоно спати? Врахуй — у ліжко вдітою не пущу.

Темарі ледь дар мови не втратила від такого нахабства, і хотіла було вбити цього ідіота на місці, але завтра зранку вставати, і треба добре виспатися, а вбивство не пройде, тому що й вона потім отримає. Та й нічого викабелюватися, адже Узумакі правду каже — не буде ж вона лягати спати вдягненою?

Тому дівчина зітхнула і зняла кімоно, акуратно склавши його поруч з ліжком. Розпустила волосся і зверху поклала гумки. Після чого задумалася — вона і справді буде спати біля цього білобрисого мудака, з яким її мимоволі зв’язала доля? Може, краще зіпхнути його на підлогу? Тому що сама дівчина спати там категорично відмовляється.

Довго думати їй не дав сам Наруто, якому набридло мерзнути й чекати, поки дехто нарешті вляжеться. Він швидко повалив блондинку на ліжко, підтягнув до себе і надійно спеленав руками й ногами, щоб не смикалась, не забувши при цьому вкрити їх обох ковдрою.

Звичайно, Темарі обурювалася, й брикалася, намагаючись звільнитися і вбити цього дурня на місці, але якось швидко пригрілася, плюс у його обіймах було якось дуже затишно, а тихе дихання біля вуха навіювало умиротворення, і дівчина швидко заснула.

***

— Чому вони ще не збожеволіли?

— Тому що техніка не дороблена. У них просто виник цей Зв’язок і все.

— Чорт, і що тепер робити?

— Що, що… Треба доробити техніку і наслати її на них повторно.

— І тоді вони здуріють і здохнуть?

— Ну так.

— Тільки не варто забувати, що це не простий пацан, а джинчурікі Дев’ятихвостого. Вже Лис цей свого носія не дасть образити.

— Нічого, техніка спрацює ідеально. Ми позбудемося цього покидька, а потім зруйнуємо Коноху, яку він так гаряче любить та захищає. І ніхто нас не зупинить.

— Таааак… Добре, що нам тоді трапилася те дівчисько.

— Я взагалі-то хотів наслати її на ту рожевоволосу дівку, але й ця згодиться. Головне, щоб він здох.

— І через скільки часу буде вдосконалена ця техніка?

— Найбільше — місяць.

— Ех, швидше б… Так хочеться насолодитися смаком перемоги і помсти…

— Нічого, ще зовсім трохи, і ми помстимося.

***

— Братики, я так за вами сумувала! — протягнула Темарі кровожерливо, витягуючи віяло з-за спини. — Давайте ж обіймемося! Ми ж так давно не бачилися! — і все це з посмішкою маніяка на обличчі.

— Твою наліво! — видихнув ошелешений Канкуро, а Гаара просто сховався у піску.

— Так, братику, я теж дуже рада тебе бачити! — загорлала блондинка і кинулася в атаку.

— Наліво твою! — зарепетував ляльковод і дав дьору.

— А мені куди йти? — закліпав очима Наруто, дивлячись услід цим ненормальним.

Просто, добра Цунаде «забула» згадати хто саме з Конохи приїде до них з візитом. Видно, хотіла підсолодити пілюлю для Темарі. І, судячи з ошелешених облич рідні та радісно-кровожерливого вишкіру блондинки, їй це цілком удалося.

— О, пане Наруто, здрастуйте! — нізвідки виникла молода дівчина з коротким каштановим волоссям.

— Привіт, Мацурі! — помахав їй Узумакі. — Що ти тут робиш?

Дівчина хіхікнула.

— Ну, я підозрювала, що пані Темарі буде дуже рада зустрічі з родичами, і вітати їх буде явно не тут, тому і прийшла. Ходімо, я проведу вас у ваші кімнати. Десь ввечері вже зможете поговорити з паном Гаарою. Хоча, знаючи пані Темарі, краще взагалі завтра.

— Ох, дякую тобі, Мацурі! Виручила. — почухав потилицю блондин і сонячно усміхнувся. — Як ти живеш з цією сімейкою? — спитав він, крокуючи поруч з дівчиною.

— Коли немає пані Темарі, в Суні все тихо й спокійно. — знизала плечима шатенка. — Іноді навіть і нудно. Все-таки сестра нашого Казекаге часто привносила в наше буденне й нудне буття трошки родзинки та веселощів. А як їй живеться в Коносі? Ну, з усією цією ситуацією з цим дивним Зв’язком…

— Так наче добре. Ти ж знаєш, що Темарі не з тих, хто буде жалітися. Правда, засмучена тим, що не пускають на місії, але не біда. Бабця Цунаде пообіцяла, що якщо тут усе пройде тихо-мирно і без випадків, то дозволить ходити нам на місії! Не можу вже дочекатися цього дня! А то вдома сидіти так нудно. І зайнятися нічим…

— Зрозуміло… О, ми вже і прийшли! — вони зупинилися біля високої будівлі, де проживав Гаара з сім’єю. — Ходімо, пане Наруто, я покажу вам ваші кімнати. Відпочинете з дороги.

— Ура! Душ! Ліжко! Відпочинок! — радісно закричав джинчурікі Дев’ятихвостого і кулею кинувся в будівлю.

— Пане Наруто, почекайте! — помчала за ним Мацурі. — Ви ж не знаєте де…

***

Наруто побачився з Темарі зранку наступного дня. І то тільки тому, що підійшов спитати куди подівалися Гаара з Канкуро.

— А мені звідки знати де вештаються ці негідники? — фиркнула блондинка, роблячи ковток кави. — Вони вчора звалили від мене кудись, от тепер і відсиджуються десь, ховаючись. Боягузи.

— Блін, а я хотів з Гаарою поговорити. — почухав потилицю Узумакі.

— Ще встигнете набазікатися. Вічно вони там сидіти не будуть. Сьогодні припруться. Одного наречена чекає, а іншого — державні справи. Від такого не втечеш, як би не хотів.

— Та байдуже… І що мені тепер робити? Я ж Суни майже не знаю.

— Твої проблеми. Головне, щоб ти ні у що не вплутався під час перебування тут, а то плакали наші місії гіркими сльозами.

— Це й тебе стосується теж!

Парочка блондинів ще довго б сперечалася, якби в коридорі не почулося якесь завивання. Як виявилося пізніше, це були слова.

— Темарі, крихітко, ти де? Я знаю, що ти приїхала! Бачив учора, як твої братики тікали в пустелю на величезній швидкості! Виходь! У мене для тебе подарунок!

— Твою наліво! — простогнала Собаку но, схопившись за голову, тоді як Наруто здивовано кліпав очима. — Знову він тут! Я ж йому минулого разу все доступно пояснила! Скільки можна?!

— Чуєш, а це хто такий? — спитав Узумакі, дивлячись на дівчину з нерозумінням. — Чого він тебе так називає?

— Це місцевий ідіот з діагнозом: невиліковна тупість. — зашипіла розлючена блондинка. — Уявив собі, що я повинна бути його коханою і все тут. Як не намагалась я йому пояснити, що він мені потрібен, як позаминулорічне тухле листя, до нього нічого не доходило — ні вмовляння, ні погрози, ні побиття. Вирішив, що так я собі ціну набиваю, козел! Та навіть тоді, коли я почала зустрічатися з Шикамару, він не повірив, думаючи, що я його дурю, виродок! Мовляв, нічого, погуляєш, повикабелюєшся, і до мене прийдеш. Дівчатам, мовляв, треба дати час погуляти, а то ж потім ніколи — треба з дитиною сидіти, за хатою глядіти, готувати, прибирати, чоловіка ублажати… І це він каже мені, шинобі, за плечима в якої до фіга нападів, боїв на смерть та війна! Та одна ця клята війна чого коштує, а він сміє мені таке казати! — у дівчини від люті ледь пара з вух не пішла; Наруто навіть від гріха подалі відійшов від неї на декілька кроків. — Та мені в дитинстві одного Гаари вистачило по саме не хочу разом з його Однохвостим! І Канкуро не подарунок! І за всіма треба приглядати! Мені! А цей сміє!..

— Люба, я чую твій чарівний голосочок! — пролунало в коридорі. — Вже біжу до тебе, дорогоцінна! Нарешті ми будемо разом, кохання моє!

Темарі від останніх слів так перекосило, що поглянути було страшно. Видно, уявила собі щасливе майбутнє з цим індивідом.

Коли двері на кухню, де блондини, власне, й знаходилися весь цей час, почали повільно відчинятися, дівчина якось підозріло швидко заспокоїлась і повернулася до Наруто.

— Підіграй мені. — з цими словами вона притягнула хлопця до себе і поцілувала.