Не було би щастя. Частина 2

В понеділок по обіді, після стандартної сутички з Учіхою (і що з того, що разом утікали? це нічого не міняє), до Хінати підійшла незвично тиха й бліда Іно. Брюнетці зразу не сподобався цей її вигляд, тому що він зазвичай означав одне: сталося щось серйозне. Тому дівчина відірвалася від роботи і приготувалася слухати. 

І блондинка її не розчарувала. Трохи помнувшись на місці, вона заявила:

– Я закохалася.

Добре, що Хіната сиділа, а то б зараз точно лежала на підлозі, звиваючись у диких конвульсіях. 

– Ти... що? 

– Я закохалася. – терпляче повторила Іно і присіла на край столу. – І на цей раз усе серйозно. 

– Доооообре... І в чому проблема? – обережно запитала Хіната, закинувши ногу на ногу і склавши руки на колінах. 

– Переспали ми на п’яну голову. І він друг Саске.

На цей раз брюнетка таки звалилася зі стільця. Яманака допомогла їй встати, поки Хьюго ловила на собі зацікавлені погляди колег по цеху. 

– І це тільки після однієї ночі з ним?

Блондинка сумно закивала і зітхнула. 

– А він що?

Ех, жаль Тен-Тен на лікарняному – вона б швидко вправила блондинці мізки на місце. 

– Не знаю. Коли я прокинулася, його вже не було. Але це була така ніч… – дівчина блаженно прикрила очі. 

Весело... 

– А звідки ти знаєш, що він друг цього мерзотника?

– Він сам сказав. Він прийшов до нього на наш корпоратив, але Саске не було, а я прогулювалася неподалік, тому... 

Стандарт. Іно в своєму репертуарі – не пропустить повз себе жодного красивого хлопця. А якщо це був той червоноволосий, то він дійсно красунчик.

– Знаю, знаю. А ім’я у твого героя є? 

– Ага. Гаара. – блондинка мрійливо зітхнула. До речі, з Саске вона теж свого часу хотіла крутити роман, але він її ввічливо відшив. – А тепер я не знаю, де його шукати. – миттю посумніла вона. Тоді її обличчя знову розцвіло осяйною посмішкою, котра не віщувала брюнетці нічого хорошого. Чорноволоса тільки підняла брову, знаючи, що Яманака стане зараз щось канючити, а до різких перепадів настрою подруги вона вже звикла. – І в зв’язку з цим, у мене до тебе прохання.

Хінаті зразу ж стало погано. Від Іно можна було очікувати чого завгодно. А грати з нею в карти – це щось страшне. Брюнетка досі здригається від спогадів про те бажання, котре їй загадала Яманака останнього разу, коли вони грали в карти. А з вигляду така мила й тендітна дівчина. 

– Випитай у Саске все, що можеш про Гаару. 

– А чому ти сама до нього не підеш? – відчайдушно шукала якусь лазівку Хіната, намертво вчепившись у підлокітники крісла. – Ти ж знаєш, що я краще повішуся, ніж піду в лігво до цього дракона.

– Знаю. – сумно кивнула подруга, злодійкувато оглядаючись на наявність поблизу старшої. – Але й ти мене знаєш. 

Ще б пак! В Іно твердий принцип: ніколи не зв’язуватися з тими, хто їй відмовив. Тобто, навіть не розмовляти і повністю ігнорувати, вдаючи, що даного суб’єкта не існує, якщо такий з’являється десь поблизу. Хінаті подобався цей принцип. Досі. 

– Ненавиджу твої принципи. 

– Ну будь ласка! 

– І Учіху я ненавиджу. 

– Прошупрошупрошупрошу!! 

– Ти відправляєш мене на вірну смерть!

– Хінаточко, сонечко, квіточко, зірочко, пташечко, я тебе дуже сильно благаю, можу навіть на коліна стати, тільки піди до Саске!!! – Іно й справді виглядала так, наче збиралася от-от ляпнутися на підлогу. Блін, якщо Яманака буде засмучена, шеф Хінаті голову відкрутить. Не залишалося нічого іншого, крім як...

– Добре, я згодна. – таке враження, що вона погодилася замінити відьму на вогнищі Інквізиції. – Тільки ти мені будеш винна величезний шоколадний торт. 

– Аааа!!! Хінато, я тебе обожнюю!!! – блондинка від радості ледь не задушила брюнетку, а тоді пішла танцювати якісь дикі танці по офісу. Колеги крутили пальцями біля скроні. Хіната тільки зітхнула. Що робить з людьми кохання...

 

 

 

Дівчина ввалилася в кабінет старшого програміста, як до себе додому, і зразу ж упала в крісло. Саске зацікавлено на неї поглянув. Хіната втомлено потерла перенісся і запитала:  

– Випити є? 

– Невже я тебе все ж довів? 

– І не мрій. Мене довели, так, але це точно не ти. Так що тягни пляшку. 

– Поки не отримаю інформацію, можу запропонувати хіба що копняка під зад.

– Хоч ти сьогодні помовчи! Мене вже від Іно голова болить. Коротше, давай досьє на свого червоноволосого друга, інакше вона від мене не відчепиться.

Брюнет мовчки витягнув звідкись пляшку віскі і дві склянки, плеснув собі і гості, послабив краватку на шиї, а тоді одним залпом випив янтарну рідину. Дівчина глянула на нього похмурим поглядом, а тоді повторила за ним. Скривилася і зі стуком поставила склянку на стіл. Запитала:

– А в тебе яка печаль? 

– Така ж. Гаара попросив надати йому, як ти кажеш, досьє на Іно, тому що, за його словами, віднині вона належить йому. 

– Весело. 

– Не те слово. 

Помовчали.  

– І що робити? 

– Він ввечері вільний? 

– По ідеї – так. А що? 

– Що-що... Влаштуємо їм зустріч, а там хай розбираються самі, не втягуючи своїх друзів. 

– От і чудово. – Саске витягнув з кишені телефон і кудись подзвонив. Ясно кому.

Поки він говорив, Хіната задумливо дивилася у вікно. 

– Ну що? – запитала вона, як тільки він закінчив розмову.

– Він обома руками за.

– Чудово. Наче гора з плечей.

 

 

 

 

Іно ледь не втратила свідомість від таких новин і ракетою полетіла до шефа відпрошуватися. Сакура бочком присунулася до Хінати і шепотом запитала:  

– Що це з нею? 

– Познайомилася на корпоративі з одним красунчиком, от він і запросив її сьогодні на перше офіційне побачення. 

– Ммм... А неофіційне? 

– В ліжку. 

– А-а-а, тоді зрозуміло.

 

 

 

 

Сварки не стихали. Іно літала на крилах кохання. Офіс перемивав кісточки. Хінаті хотілося когось убити. На щастя, повернулася Тен-Тен. І теж убила наповал. 

Все уважно вислухавши, вона заявила: 

– І правильно. Годі вже самій бігати. Бери його за шкірку, інакше втече, і залишишся сама. 

– Кого? – не зрозуміла Хіната. 

– Сама знаєш. – незворушно відпарирувала шатенка. – Я теж такою була. А тепер у нас із Наруто все чудово.

Хінаті здалося, наче вона випала в космос. Добре, що хоч на ногах утрималася, а то офіс мав би з чого посміятися.

– З КИМ?! Коли це ти встигла з ним зійтися?! 

– На минулих вихідних. Коли мене кинув твій брат...  

– ?!?!? 

– ...я пішла в найближчий бар утопити своє горе у випивці. Там зустріла Наруто, котрого офіційно відшила Сакура, ти ігнорувала, і він теж вирішив напитися. Слово за слово, пляшка за пляшкою – і зранку ми прокинулися в одному ліжку.

– Ти ж вважала його тупим і не в твоєму смаку. 

– Це було до того. Знаєш, як приємно прокидатися не самій, а на твердому чоловічому плечі? В теплі, в ніжності, відчувати його руки на своїй талії і знати, що він не кине тебе і завжди буде захищати. Ніколи не була романтичною дурепою, але тоді саме такою себе й відчула. А він, коли прокинувся, зізнався, що так добре йому ще ніколи і ні з ким не було. Ну, і ми не вилізали з ліжка весь день. – Тен-Тен щасливо засміялася.

– Всю Камасутру вдосконалили, чи тільки половину? – ех, біла заздрість, біла заздрість.

– Ми не рахували. Але тепер офіційно вважаємося парою. 

– Рада за вас. 

– Ага. А тепер залишилося віддати в хороші руки тебе. Тому кажу ще раз: тримайтеся за нього обома руками й ногами і не відпускай. Мисливців на красивих хлопців є дуже багато.

– Та про кого ти торочиш?! – Хіната вже навіть розсердилася. Подруга говорила якимись загадками, замість того, щоб сказати нормально. 

– Не корч із себе ідіотку. 

На жаль, старша бухгалтерка приперлася, як завжди, не вчасно, і розігнала всіх по робочих місцях.

 

 

 

 

Хіната саме сиділа за своїм столом і працювала, коли в їхній відділ ввірвався Учіха Саске власною персоною. Не звертаючи ні на кого уваги, він мовчки попрямував до Хьюго, схопив її за руку і потягнув за собою до виходу. Вона не встигла обуритися такою нахабністю, тому що на ходу він крикнув невдоволеній старшій бухгалтерці, що виникла на порозі свого кабінету: 

– Передайте шефу, що я забрав її.

І настільки владно це було сказано, що ніхто й відізватися не смів, хоча старша вже відкрила було рота для заперечень. Тільки проводжали їх враженими поглядами.

Ну і куди цей ідіот тягне її? Та ще й так, що коридори, приміщення і співробітники, коли вони мчали, погрожували скоро злитися в одну неясну пляму. Хіната скривилась і сказала: 

– Ходити я ще вмію, тому відпусти мене і поясни куди тягнеш. В мене, між іншим, розпал робочого дня. Мені треба завершити звіт, а якщо я цього не зроблю, то шеф викине мене звідси до біса.

– Не викине. – відрубав незворушно й спокійно. 

– Яка самовпевненість... Але якщо все ж викине, я прокляну тебе до сьомого коліна і відріжу твій робочий агрегат. 

– Звучить загрозливо. Але не для мене. 

– Я вже навіть не знаю, кого ненавиджу більше: тебе чи твою роздуту самовпевненість. 

– Я теж люблю тебе, мила. 

– Пішов ти. 

– Взаємно.

Поки вони так перегиркувалися, встигли вискочити на підземний паркінг, де працівники фірми ставили свої автомобілі. Підійшли до знайомого чорного позашляховика, на переднє сидіння котрого і запхнув її Учіха. Брюнетка втомлено притулилася до сидіння і закрила очі. Та з іншого боку – добре, що забрав. Цей бісів звіт геть її вимотав, а старша постійно знайде до чого причепитися. Минулого разу Хіна переробляла його п’ять разів! П’ять! Тому на цей раз сиділа ночами, стараючись не допустити найменшої помилки, щоб старшій не було до чого причепитися і їй знову не довелося його переробляти.

– Мені здається, чи ти й справді рада відірватися від роботи? – запитав Саске, як тільки сів за руль. Дверцята закрилися, повернувся ключ запалювання і авто м’яко загуркотіло. 

– Заткнися. Як там наша афера, до речі? 

– О, Гаара просто літає на крилах кохання. Давно не бачив його таким щасливим. Подруга твоя теж цвіте і пахне. Він не відпускає її від себе ні на мить. Змусив мене навіть оформити їй відпустку. Зовсім звихнувся. – вони вже були за воротами фірми, виїжджали на багатолюдну вулицю.

– Тепер зрозуміло, чому я її останнім часом не бачу і на дзвінки вона не відповідає. Вони хоча б їсти встигають, чи так і не вилізають з ліжка? 

– Коли з’явиться твоя блондиниста подруга, тоді й спитаєш. Я їм свічку не тримав, і під ковдру не заглядав. 

– А жаль. 

– Збоченка. 

– Хто б казав. Ти досі пор не зволив відповісти, куди й навіщо ти мене тягнеш. 

– Хай це буде сюрпризом.

– Ненавиджу сюрпризи. 

– Звикай. 

– Ти це про що? – нахмурившись, дівчина повернулася до хлопця. Він вів авто з дуже задоволеним виглядом. 

– Ні про що. Просто так сказав.

Погіпнотизувавши його поглядом ще кілька хвилин, але так нічого й не добившись, Хіната відвернулася до вікна. Хто її оточує?

 

 

 

 

Ну і хто це всі такі? І що вона тут робить? І куди зник цей тупий осел, котрий Учіха, котрий завіз її сюди і кинув? Питань – цілий віз, відповідей – жодної. Ох, вона йому влаштує, коли знайде, ох і влаштує. Пожаліє, що на світ народився.

Пробираючись між зовсім незнайомими людьми, Хіната палала праведним гнівом і будувала кровожерливі плани помсти одному чорнявому бовдурові. По дорозі цапнула в когось пляшку пива, ще в когось – солоних горішків, і відправилася шукати тихе місце. А що? Гуляти так гуляти. Не дарма ж вона тут. А звіт почекає. Якщо Учіха все взяв на себе.

На неї, звісно, здивовано косилися. Ще би ні! Хто ж приходить на вечірки в ділових костюмах? Правильно, ніхто. Одна вона така оригінальна. А що їй було робити, якщо цей свин висмикнув її з роботи без попередження? Гей, та пішли вони. Сьогодні Хіната відпочиває.

Вже будучи дещо підшофе, дівчина ввалилася на кухню, котра була підозріло порожньою. Хоча ні, біля холодильника чулося якесь муркотіння. Зацікавившись, брюнетка направила свої стопи туди. Учіху Хіната так і не знайшла, і вже змирилася з цим, пообіцявши собі придушити його завтра на роботі. Про те, як вона буде повертатися звідси додому, якщо той гад повзучий так і не з’явиться, дівчина старалася не думати. Вже якось буде.

На підлозі біля холодильника сиділа синьоволоса дівчина з білою паперовою квіткою-оригамі на голові. Була вона теж трохи п’яна, але що цікаво, вдягнена схоже з Хінатою, тобто, теж у діловий офісний костюм. Та якщо в брюнетки він складався зі спідниці й піджака сірого кольору, то синьоволоса незнайомка була вдягнена в піджак і штани чорного кольору в тоненьку білу смужку. Вона підняла погляд – на Хінату глянули зацікавлені золотисті очі, в котрих на мить промайнув подив, а тоді змінився впізнаванням.

– О! Ти, мабуть, Хіната. А я Конан. Приємно познайомитись. – і дівчина весело відсалютувала їй пляшкою з пивом, сестру котрої стискала у своїй долоні здивована брюнетка. 

– Звідки ти мене знаєш? І що це на тобі? – начхавши на все, Хьюго сіла біля Конан. Все одно вже пізно, Вася, пити боржомі. 

– Про костюмчик я можу тебе те ж саме запитати. Але в мене є певні здогадки, пов’язані з одним чорноволосим і чорнооким хмирем, котрий і затягнув мене сюди просто з фірми.

– Учіха? – брова брюнетки полізла вгору. Вона ледь пивом не подавилася від несподіванки.

– Він теж тебе сюди завіз? 

– Ага. Кинув тут саму, серед незнайомих людей, і сказав, що якщо я побачу десь тут брюнетку в діловому костюмі, то це буде Хіната. Ну дуже багато інформації! – синьоволоса скривилася й запустила пляшку у відкрите вікно, звідки миттю почулися чиїсь лайки, але дівчат це не дуже хвилювало. – І тепер я сиджу тут, тому що вони мене дратують своїми тупими поглядами, п’ю пиво і будую плани помсти цьому покидьку. Страшні плани. Повір. 

– Прекрасно тобі вірю. Він висмикнув мене посеред робочого дня, коли я повинна була от-от доробити звіт. Старша мене похоронить, а тоді я воскресну, і Саске пожаліє, що на світ народився. 

– От-от, у мене така ж... Саске?! – тепер уже Конан ледь не подавилась пепсі. Хіната співчутливо поплескала її по плечах. – Ти маєш на увазі Учіху Саске?

– Так. А ти про кого говорила? – миттю насторожилася брюнетка. Двері в кухню відкрилася, але Хьюго запустила туди свою пляшку від пива, і двері з матами закрилися. 

– Про Учіху Ітачі. 

– А це ще хто такий? 

– У мене починають з’являтися підозри, що вони – родичі. Останній місяць ми собачилися з цією свинею Ітачі, а тут він мені підсунув ще більшу свиню. Я хочу додому, але ніде не можу його знайти, а де я – не маю ні найменшого поняття. І що робити?

– Змова дорогої сім’ї. – розлючено фиркнула Хіната, спершись спиною на дверцята кухонної шафки і, нарешті, з задоволенням витягнувши ноги. З одного боку високі каблуки – благословення, з іншого – прокляття. – Я йому його причандал відріжу, коли побачу, а тоді жорстоко познущаюсь. А ти що зробиш зі своїм Учіхою?

Синьоволоса задумалась, присьорбуючи маленькими ковтками пепсі.

– Не знаю навіть. Хочеться зробити все й одразу. Там, пообрізати все, що висить, четвертувати, поспікати шкіру, чи ще краще – зробити татушку на яйцях! Оце буде помста! – у дівчини кровожерливо загорілись очі. – Хай він мене звільнить, але я йому помщусь. Ух і помщусь! 

– Бери вище – пірсинг. – хіхікнула Хіната задоволено, сильно приклавшись до пляшки з чимось. З чим – невідомо, тому що до того часу вона вже встигла намішати всякого. Та й Конан, судячи з її осоловілого погляду – теж. – Чи 2 в 1. Щоб важче було запихати. Бу-га-га!!

Конан оцінила пропозицію веселим сміхом.

Через якийсь час вони вже співали, обнявшись.

А ще через деякий час міцно заснули рядочком. І вже не бачили, як на кухню зайшли два дещо схожі один на одного брюнети. Один – нам добре відомий як Учіха Саске. Другий був такого ж росту, мав такі ж чорні очі і чорне волосся, тільки ззаду воно було зав’язане в низький хвіст, обличчя було спокійне і з двома вертикальними зморшками біля носа, вдягнутий у схожий діловий костюм. Зразу можна було сказати, що ці хлопці – родичі, можливо, навіть брати (котрими вони й були).

Переглянувшись і хитро усміхнувшись, брюнети підійшли до сплячих дівчат. Саске обережно взяв на руки Хінату, а Ітачі (адже саме так його і звали) – Конан. Зі своїми ношами на руках вони покинули дім.

 

 

 

 

Як приємно було прокидатися! Невже вона вперше за декілька років виспалася? Та не може цього бути. Останнім часом дівчина звикла жити в такому автоматичному режимі: встати о шостій, одягнутися, поснідати, побігти на роботу, відсидіти там до шостої, прибігти додому, зайнятися своїми справами, вечеря, душ, спати, а на наступний ранок все по новому. Що це в неї? Позаплановий вихідний?

Думки перервалися легкими ніжними дотиками до шкіри в районі талії, котрі далі повільно поповзли до грудей. В той же час чиясь долоня гладила її зад. Хм... Цікаве пробудження пробудження. Такого доповнення в своєму ліжку вона не пам’ятає. Хоча приємно, чого гріха таїти.

Розкрила очі і спершу подумала, що вона ще спить. Кімната геть незнайома, обстановка теж. Зразу видно євроремонт і дорогі меблі з зовсім іншими кольорами, котрих у неї точно не водилося. Питання: де вона? А дотики-то продовжуються...

Так, годі цього хорошого. 

Різко повернувшись, Хіната завмерла, зустрівшись поглядом з чорними очима і самовдоволеною посмішкою на красивому обличчі. Учіха. Відповідь напросилася сама: вона у нього вдома. Але тоді... Як вона тут опинилася?

Дивлячись на його задоволену морду, згадалася вчорашня вечірка і плани помсти. Чорт...

– А додому мене відвезти тяжко було? Чи в тебе раптом прокинувся маразм, чому я нітрохи не здивуюсь?

Короткий смішок. Руки продовжують свою чорну справу. 

– Я хотів. – бреше й не червоніє. Ну правда ж? – Але ти настільки міцно вчепилася в мене, що не було ніякої можливості тебе відчепити. Що ж мені залишалося робити? 

– Дооообре... – Хіната глибоко зітхнула, щоб заспокоїтися і не вбити його на місці. – Наступне питання. Чому я гола?

– Не треба було напиватися, тоді б пам’ятала. – хмикнув цей... індик. Дівчина глянула на нього похмуро, мовляв, а хто мене туди затягнув і кинув? – Добре, здаюся. – Хінату притягнули до себе і обняли, пересікаючи найменший шанс вирватися. – Я саме поклав тебе на ліжко, коли ти раптом прокинулася, потягнула мене до себе й полізла з поцілунками. Чесне слово! – завірив він, коли побачив скерований на нього недовірливий погляд перлинних очей. – Я й сам так здивувався, що дозволив тобі осідлати мене. І добре би ти просто сиділа, так ні! Ти стала соватися просто по моєму хазяйству. Воно в мене останнім часом через тебе й так у постійному стояку, а ти ще й поклала на нього свою симпатичну попку, так я, з твоєї милості, кінчив просто в труси зі штанами, котрі не встиг зняти. І навіть спам’ятатися не встиг! А на твоєму милому обличчі грала така задоволена посмішка, що куди там мені до тебе.

– Правильно, Учіхо, отримуй гранату. – задоволено протягнула Хіна, відчуваючи, що по її обличчю просто-таки розпливається посмішка а-ля Чеширський Кіт. – Тобі ще пощастило, тому що Конан задумала набити татушку на яйцях Ітачі. Так що радій, що тебе обійшла така страшна участь. А враховуючи, що я ще й підкинула їй ідею про пірсинг там же...

– Страшна жінка. – шепнули їй на вухо, а тоді стали покривати шию легкими поцілунками. – Співчуваю Ітачі. Але що зробити, якщо вона йому вже давно подобалась, а залицятися він не вміє і не любить? 

– Не зіскакуй з теми, Учіхо. – хай як було приємно, але довелося відсунутися, щоб дізнатися правду. – Що сталося далі? Після моєї помсти? 

– О-о, любонько, невже ти думаєш, що я так просто це залишив? – і знову ця проклята самовдоволена посмішка. – Я катував тебе довго й зі смаком. І – скажу чесно – не дуже ти й упиралася. Скоріше навпаки.

А от і спогади приїхали...

...Вони вже без одягу (і коли встигли?), він цілує її безтямними поцілунками всюди, куди може дотягнутися, вона не відстає, його руки блукають по її тілу, вивчаючи кожен його сантиметр, спускаються нижче живота, зачіпаючи її зосередження жіночності, від чого вона вигинається і стогне, а він, хитро усміхаючись, починає свої солодкі тортури... І ще, і більше, і дальше... А тоді в хід пішла важка артилерія, і тортури стали просто нестерпними, поки не стався вибух...

Хіната фиркнула, похитавши головою.

– Я б на тебе п’яного поглянула на своєму місці. До речі, котра зараз година? 

– Близько 12. А що? – і він знову притягнув її до себе і припав поцілунками до її шиї, а руками – до грудей. 

– Що? – вона завмерла, наче громом вражена; вся ранкова солодка дрімота миттю пройшла. – Робота!! Я запізнилася! Звіт!! Старша мене приб’є, а шеф закопає! Відпусти мене! Можливо, я ще встигну... – дівчина стала активно вириватися, але він не ослабив свою хватку, а навпаки – зміцнив.

– Заспокойся. – твердо сказав Саске. – Тебе ніхто не звільнить. Вони в курсі, що тебе сьогодні не буде. 

– Звідки? – завмерла вона на мить. Вірилося в це слабко. 

– Ну так я президент компанії, чи ні?

Дівчина притихла, переварюючи інформацію. Тоді так само тихо запитала: 

– А що ж ти робив у кріслі старшого програміста? 

– Працював. З подачі Ітачі. Він вирішив, що це буде дуже весело. І ваш шеф був у курсі. То на чому ми зупинилися? Ах так, на моєму бажанні. – і всі наступні питання були запечатані поцілунком.

Категорія: Naruto | Додав: Black_Symphony (02.01.2020) | Автор: Black_Symphony
Переглядів: 81 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]