Королева серця та країни Вітру 3
- Наруто, Наруто… ти смерті шукаєш ?- голос належав чоловіку сорока років. Він був середнього зросту, мав світле волосся й блакитні очі і дуже теплу посмішку.
- Наруто, це Тонг Джин. Він один із кухарів,- сказала Кара.
- Тонг, я не бажаю померти,- відповів спокійно Наруто.
- Дивак ти Наруто. Тебе могли стратити, королева не любить такого ставлення до себе. Обережніше,- сказав Тонг.
- Не переймайтесь, зі мною все буде гаразд,- всміхнувся Узумакі.
- Надіюсь на це.
- Так, Наруто, пізніше зі всіма познайомишся, Королева наказала показати твою кімнату,- знову строго мовила Кара, попрямувавши до виходу з кімнати. Юнак послідкував за нею. Вони йшли коридором в протилежному напрямку. Пройшовши з десяток метрів, Кара зупинилась і поглянула вліво.
- Наруто, відчини оті двері,- вказала рукою напрямок.
Узумакі кивнув, зрозумівши, що за дверима його нове помешкання. Він потягнув на себе старі невеличкі двері. Те, що молодик побачив важко було назвати повноцінною кімнатою. Ця, колись невеличка комора, тепер слугувала крихітною кімнатою для прислуги. В протилежному кінці приміщення було ліжко, якщо можна так назвати матрац, набитий соломою і тонке покривало для укриття в холодні дні. Там ж було маленьке віконце, в якому можна було розгледіти королівський сад. В одному кутку стояв невеличкий дерев’яний столик із стільцем, а в іншому звичайна скриня, не прикрашена різьбленням, золотом чи дорогоцінними каменями. Кара співчутливо глянула на Наруто, який ,здається, абсолютно не засмутився.
- Наруто, це твоя кімната, ходімо, я покажу тобі де баня. Ти помиєшся, впевнена після всіх цих днів у темниці, то за наказом покійних Королеви та Короля, то з веління Її Високості Хінати, ти не проти, а потім я представлю тебе головному садівнику.
- Гаразд, Кара,- погодився він.
Вони покрокували до бані для служників, Кара сповістила, що піде залагодити ще якісь справи, але через певний час повернеться і буде чекати неподалік.
Тим часом Хіната тренувалась у фехтуванні разом із сестрою, бажаючи випустити злість, усі переживання й болючі спогади із думок.
- Сестро, ти вже давно так не билась, щось трапилось ?
- Ні, Ханабі, це лишень відповідальність за наше королівство. Ніщо інше, як важка ноша відповідальності..
- Як скажеш, сестро,- поблажливо мовила та,- я б хотіла обговорити питання шлюбу. Мені вже дев’ятнадцять.
- Ти знайшла гідну партію ?- насторожено запитала Хіната.
- Так, але все залежить від того, чи ти підтримаєш його кандидатуру,- відповіла Ханабі, вдаряючи мечем,- це барон Конохамару.
- Ханабі, він звісно має багатство, владу, багато різних достоїнств, однак.. його рід.. ти знаєш, що він родич Намікадзе,- сказала королева.
- Та знаю я. Саме це найважливіше. Якщо ми одружимось, люди перестануть обурюватись, адже ти благословила нас. А тому ти не ворог Намікадзе,- пояснила Ханабі.
- Ну, припустімо так станеться. Але твій чоловік може забажати престолу. А я не планую віддавати те, над чим так трудились наші батьки, зрозумій наші рішення стосуються життів багатьох людей,- мовила вона, наносячи удар.
- Я це усвідомлюю, якщо таке трапиться, я власними руками вб’ю його. Хоча, гадаю, це майже не можливо, я про все з ним обговорила,- запевняла Ханабі.
- Ти ніколи Конохамару не вб’єш, бо уже кохаєш його. Хоч би там як не було, але я сама страчу його у випадку зради. Я схвалюю ваш шлюб,- погодилась юна королева.
- Дякую, сестро,- сказала Ханабі, котра перестала наносити удари,- може відпочинимо ?
- Гаразд,- усміхнулась Хіната.
Поки вони спілкувались Наруто вийшов із бані й разом із Карою попрямував у сад.
- Кара, ти можеш вільно пересуватись по замку й виходити в сад ?
- Так, я служниця Королеви більше п’яти років, тому завоювала довіру Її Величності. Я памятаю якою вона була коли я тільки прийшла на службу,- усміхнулась вона.
- Тоді вона була іншою,- тихо сказав Наруто.
- Ви знали королеву раніше ? – дурнувате питання, бо Узумакі неодноразово вказував на це.
- Ні, чутки,- збрехав він, розуміючи, що Кара і так невдовзі дізнається істину.
- Ясно.
Вони приблизились до якогось чоловіка 26-28 років з темним волоссям і такими ж очима. Він виглядав високим і сильним. З погляду було зрозуміло, що чоловік пережив багато чого у житті.
- Отож Наруто, ця людина- наш головний садівник Учіха Ітачі. Саме йому ти будеш допомагати.
- Радий знову зустрітись, Ітачі.
- Ви знайомі ?
- Трохи,- відповів Наруто.
- Що ж, гадаю, це на краще, і Наруто не забудь, що мусиш бути присутнім на вечері,- сказала Кара.
- Так,- коротко відповів він.
- Тоді ходімо, Наруто, я усе покажу тобі й чогось навчу,- сказав Ітачі, даючи зрозуміти служниці, що вона може бути вільною.
Кара кивнула, зрозумівши це і попрямувала в палац, сповістити королеві про виконання доручень. На шляху вона зустріла чоловіка з червоним-рудим волоссям і карими очима.
- Сасорі, ти куди прямуєш? І раптом не знаєш, де Її Високість?
- Я йду за овочами для вечері Королеви до садівника. А вона, здається, в іншій частині саду з сестрою. А що, ти слідкуєш за мною?- холодно відповів він.
- Звісно ні, просто спитала,- сказала служниця. « Дивний якийсь, »- подумала Кара й попрямувала у вказане їй місце.

Джерело: https://naruhina.ru/fanfic/1308/3/
Категорія: Naruto | Додав: Лінтябуйка (01.04.2020) | Автор: Яни хюго
Переглядів: 40 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]