Королева серця та Країни Вітру
- Ти моя королева, - прошепотів чоловік.
- Так, звісно.
Їх губи зімкнулись в чуттєвому поцілунку…
Що ж, ви запізнились, мушу розповідати із самого початку.

Все почалось з дурня, котрий вдерся в покої принцеси, намагаючись поцілувати її. Звісно його схопили, а мати дівчини наказала стратити правопорушника. Але.. що дивно, він не боявся смерті.
Тільки тепер стало зрозуміло чому.
Через два дні жінка померла як і її чоловік – король Хіаші. Вступила на престол принцеса Хіната Х’юга.
Хоч вона й була жінкою, та не була слабкою. Її могли називати холодною, гордою, навіть страшною, через її вміння користуватись зброєю, але не слабкою. Принцеса, тепер вже королева, одразу почала позбавляти влади зрадників, сприяла розвитку торгівлі й ремісництва. Вона знайшла компроміс із країною Вогню. Дівчина змусила усіх чоловіків при владі поважати її й навіть боятися. А порушника порядку зробила своїм прислужником. Він не помер.
- Хіната, вітаю, - звернувся невільник.
- Для тебе я – Ваша Королівська Високість Хіната Х’юга ! – підкреслила дівчина.
- Гаразд, Ваша Величносте Хінато. Ти дуже змінилась, особливо характером, - навмисно продовжував «тикати» прислужник.
- Це тебе не стосується, моя служниця - Кара тобі пояснить усі твої обов’язки, а тепер йди, - дівчина відчувала як повільно починає втрачати терпіння.
- Невже мені не можна навіть поговорити зі старим другом, Хіната ? Знаєш, ти стала дуже красивою, - він широко всміхнувся.
В кімнату зайшла темноволоса жінка в одязі типової служниці, вона одразу зробила легкий уклін.
- Ось і Кара, Наруто, ти можеш йти, - по суті повторила наказ королева.
- До зустрічі..
Звуки кроків слуг затихли. Хіната залишилась одна в кімнаті. Вона занурилась у думки і спогади.
« Навіщо він повернувся, навіщо нагадав..» - її роздуми грубо перервав стук у двері.
- Так, зайдіть !
- Ваша Високосте, генерал Х’юга Неджі надіслав документи й звіти з поля бою, - вимовив юнак.
- Кіба, ти єдиний посланець, якому я можу довіряти. Дякую, за твою вірність.
- Це мій обов’язок, Ваша Величносте.
- Ти ж не забув нашу стару дружбу ?!
- Ні, Ваша Величносте.
- Ось і добре, я б хотіла попросити тебе про деяку послугу.
- Я слухаю, Моя Королева .
- Чи пам’ятаєш ти нашого друга і водночас вмілого шпигуна – Шино ? Я бажаю, щоб ти його знайшов і звістив про те, що я хочу зустрітись з ним.
- Гаразд, але чому я ? – поцікавився Кіба.
- Тому, що він не любить зухвалих солдат.
- Зрозумів, я можу бути вільним ?
- Так, йди.
Посланець вклонився й вийшов. Майже одразу опісля королеву потривожила служниця Кара.
- Вечеря готова, накажете подавати ?
- Так. Я через декілька хвилин спущусь. Ти пояснила Наруто його обов’язки ?
- Звісно.
- Добре. Можеш йти.
Прислуга залишила господиню наодинці. Хіната швидко переглянула декілька папірців, а потім все ж покинула кімнату й попрямувала в велику залу. Перед нею відкрили громіздкі двері й вона зайшла. Посеред зали стояв дубовий стіл, вкритий червоною скатертиною. Над ним висіла сяючи багатьма свічками люстра. Королева покрокувала до стола, де чекав її Наруто. Він відсунув стілець, допомагаючи Хінаті сісти. Дівчина веліла служнику скуштувати страви, щоб перевірити чи не отруєна їжа.
- Тобі мене не шкода ? – жартівливо мовив світловолосий, пильно дивлячись на дівчину, шукаючи хоч якоїсь відповіді у погляді чи зміні виразу обличчя та цього не було, - ну гаразд, тільки заради тебе.
- У тебе немає вибору.
- Ммм..смачно..
- Здається з їжею все гаразд.
- Ага, можеш куштувати.
- Як ти зі мною розмовляєш ?! – терпець їй вже урвався.
- Як з другом, а що ? – він дивився на неї з викликом.
- Проведіть його в темницю!
- Так, Ваша Високосте, - в один голос вимовили два охоронця, що досі стояли по обидві сторони від дверей, через які зайшла королева.
- Бувай, - наостанок сказав Наруто, якого волокли до виходу.
Настрій було зіпсовано. Після вечері, усе пішло так, як зазвичай: редагування розкладу на наступні дні з Карою, вечірнє читання якоїсь нової книги. У надії якось розслабитись вона пішла в лазню.
« Знову він увірвався в моє життя без попередження, як вир, чому.. Я без нього стала сильнішою, не знаю сліз. Як і раніше.. його поява передує змінам. Раніше з його приходом мої сльози висохли, але тепер все навпаки. Ні! Я не дозволю тій собі повернутись! Це занадто! Треба позбутися його..» Вже була ніч, коли Хіната вийшла з лазні й повернулась у свої покої. Надягнувши нічну камізу*, вона лягла в м’яке ліжко, бажаючи заснути, проте різноманітні роздуми довго не давали їй спокою.
Проснулась Хіната рано. Зробивши всі ранкові ритуали гігієни, пішла одягатись. Вбралась у нову камізу, а поверх накинула блакитну котарду*, яка мала довгі рукава. Сукню доповнила брошкою з сапфірами. На середньому пальці лівої руки виблискував золотий перстень-печатка, який мала лиш вона, королева. Її волосся спадало на груди й досягало довжиною нижньої частини живота.
В такому вигляді вона покинула власні покої, попрямувавши в залу для з'їздів, де обговорювали важливі для королівства питання. Хіната слухала, що кажуть радники, генерали й інші приближені особи, але, звісно, останнє слово було завжди за нею.
- Ваша Величносте, Ви не поснідаєте ?
- Ні, я кваплюсь за збори.
- Як бажаєте.
Служниця вклонилась і пішла, а королева продовжила свій шлях. Що ж її чекає там ?

*каміза — спідня білизна в средньовіччі.
**котарда — одяг середньовіччя.

Джерело: https://naruhina.ru/fanfic/1308/1/
Категорія: Naruto | Додав: Лінтябуйка (21.01.2020) | Автор: Яни хюго
Переглядів: 50 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 2
2   [Матеріал]
Якщо щиро, було б не погано мати бету, однак я б хотіла щоб ви працювали поки лиш над цим моїм фф. Дякую за пропозицію.

0
1   [Матеріал]
Спитаю прямо - можна, я стану вашою бетою? А то в мене ліве око сіпається від ваших помилок. Ні, я не кажу, що їх дуже багато, навпаки, вони дрібні й непомітні, тому мене так бісять, ну і паскудять, на мою думку, вашу роботу. Що скажете?

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]