Український Фанфікшн
Головна » Статті » Аніме та манга » Kuroshitsuji

Не живий
Сіель втомлено потер перенісся. Всі уже розійшлися, лишилися тільки вони двоє. Він і його тінь. Покійний от уже сорок шість років граф і демон-дворецький
– Мій пане?
Сіель стояв непорушно, розглядаючи надгробок.
– Вона була остання. І єдина, хто пережив Першу світову.
Незграбна покоївка і найманий вбивця. На камені висічене ім'я якоїсь давно померлої, а священник думав, що проводжає на той світ самотню хатню робітницю з богом забутого села.
– Ви їх любили.
Сіель змовчав. Себастьян підійшов до нього і розкрив парасолю. Почався дощ.
– Ходімо?
Сіель кивнув, ковзнувши поглядом по по сусідніх надгроб'ях. Бард, Фінні, Танака і Мейлін – їх справжніх імен ніхто, окрім нього і Себастьяна, не знає.
Різко розвернувшись, Сіель вийшов з-під парасольки і попрямував геть.
– Ще зо три десятки років тому Ви не вірили, що демони мають почуття, – Себастьян дивився в спину своєму пану, прищуривши очі. – А згодом наказали мені поховати Ваших уже давно не слуг.
Сіель спинився.
– Гадаю, Ви тепер не можете заперечувати цей факт.
Згорнувши парасолю, Себастьян підійшов до Сіеля впритул і поклав долоні на його худорляві плечі. Після омертвіння тіло змінюється дуже повільно.
– Мілорде.
Він ледь стиснув плечі Сіеля. Той кивнув.

Тепер тут музей. Маєток Фантомхайвів у минулому – нині популярне місце серед вельможі.
Було незвично перебувати тут, знаючи, що це уже не твій дім.
Сіель оглянув фойє і зітхнув.
– Бажаєте повернути свою власність?
Очі Себастьяна спалахнули, проте Сіель похитав головою і глянув на нього через плече.
– Я тепер ніхто, і цей маєток мені вже ні до чого.

Вони злились в пристрасті на столі колишньої кухні. Себастьян цілував жадібно. Сіель мружився і стогнав, думками все ще перебуваючи на кладовищі.
– Мілорде, ви знову не тут, – прозвучало тихе.
Сіель знизує молочними плечима і закидає голову, демонструючи тонку шию. Жест наказу – кусай, кусай до крові, демоне!
І він кусає. Впивається зубами, розмазує кров. Облизує ключиці і холодні плечі.
Сіель тремтить від холоду, стискає в долонях сніжно-білу сорочку. Його пальці переповзають на шию, стискають її. Себастьян дивиться зацікавлено. Його погляд гасне.
– Вирішили урізноманітнити наші розваги?
Сіель мовчав і стискав пальці дедалі сильніше. Він знав, що таким чином демона не вбити, але продовжував стискати.
В його очах відчай, а в руках безсилля.
– Ти теж був людиною?
Себастьян мовчить. Сіель стискає з усієї сили, а він лише посміхається, і в цій посмішці немає нічого людського. Холодний оскал.
Сіель опускає руки. На блідій шкірі ні сліду.
Він зітхає.
– Залишилась тільки Ліззі.
Сіель бачив її дітей, внуків. Щасливі та здорові вони знайшли своє місце. Сіелю до них діла немає. Він попрощається з нею, і більше в цьому світі у нього не лишиться якорів. Він зостанеться один. Він і його тінь.
Сіель мертвий і тілом, і душею. Його життя – існування у світі пітьми. І він приречений, прикутий ланцюгами до цього світу назавжди.
А роки тихо минатимуть і минатимуть.
Категорія: Kuroshitsuji | Додав: milian_di (31.10.2017) | Автор: milian_di
Переглядів: 95 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]