Я поверталася з вечірки, слухала собі спокійно музику в навушниках, нікого не чіпала. Мене звуть Кейріна Мінеко. Що я можу сказати про себе? Середнього зросту, зеленоока рудоволоса бестія. Чхаю на всякі правила, авторитет зверху і думку оточуючих. Я не забов’язана всім подобатися і підлаштовуватися під них. Я така, яка є, іншою не стану. Характер у мене паскудний, але мене він влаштовує. А що? Не всім же бути хорошими вівцями.

Коротше, прикол у тому, що несподівано мені на голову накинули щось схоже на мішок, а тоді скрутили руки ззаду і кудись закинули. За звуками зрозуміла, що це був автомобіль. Та-а-ак... Це що за приколи? Що тут відбувається? Куди мене везуть? Таке мені не підходить. Почала кричати, але мій крик швидко обірвали, стукнувши чимось важким по голові, і все, чорний провал...

Отямилась я від того, що світло било мені в очі. Ні, ну що за нахабство? Закрийте вікно! Не закрили. Гади. Довелося розплющувати очі й оглядатися. Шикарно облаштована кімната, наче в аристократів або багачів. Яка люстра! А камін! Та сам диван, на якому я лежу, коштує більше, ніж вся моя квартира! Куди ж я втрапила?

– ВРООЙ, тупий босе, харе віскі глушити! Вона вже отямилася! – крик цей пролунав так несподівано, що я ледь з дивану не звалилася від переляку. Це що за мегафон крикливий? Так і оглухнути можна.

Нарешті моя скромна особа зволила помітити дивних типів, що розташувалися навколо дивану зі мною. Перша моя думка: я їх не знаю – це точно. Друга: от зоопарк! Третя: а той патлатий нічого так... Чи це баба?.. Фіг його знає.

А решта... У-у-у! Папуаси недоморщені! Куди мене занесло? В цирк? В зоопарк? В дурдом? Навіть думати боюся. Ні, ну ви погляньте.

От, наприклад, перший екземпляр. Чудо в пір’ях з ірокезом на голові а-ля папуга, в чорних окулярах і з відповідною пикою явно втекло з найближчого гей-параду чи трансвестит-шоу.

Біля нього на дивані розвалився хлопчина з блондинистими патлами (від чого мене аж перекосило, ненавиджу блондинок), що закривали його пульки, на морді, на всі 44 протези, цвів вишкір до вух а-ля маніяк на відпочинку або псих з дурдому, а на голові сиділо щось схоже на діадему. Коронований клоун, блін! І взагалі, така посмішка, від якої всі в страху розбігаються в різні боки, моя фішка! Хтось тут явно замахнувся на мої лаври психопатки.

Якесь вусате опудало (на грядці разом з воронами він би виглядав ефектніше) з очима а-ля я китаєць, одіте в плащ-палатку, на голову йому явно кинули електричного ската, а за спиною стирчать парасолі.

З телячим обожнюванням дивиться на чорноволосого жеребця з криваво-червоними очима, який розвалився в кріслі і прилип до склянки з якоюсь бурдою, на шиї у нього стирчать пір’я від півня і хвіст єнота. Бідна тварина. Це я не про жеребця. Чи може він трансик?

Збоку стирчить хтось із жаб’ячою шапкою на голові, з пісною пикою «мені-на-все-фіолетово» та вселенською скорботою, написаною великими буквами на чолі. А це у нього волосся, чи він трави з грядки насмикав і приклеїв до лисини?

На спинці крісла жеребця влаштувався якийсь ліліпут у чорному балахоні для проведення сатанинських обрядів і з дитячою пипкою спереду, а дивиться на меня так, наче я заборгувала йому мільйон євро і злісно не повертаю от уже декілька років. Якби й заборгувала, то фіг би він мене бачив. Крім тог, гроші в мене надовго не затримуються. Печалька…

І останнього фрукта я припасла на десерт. Високий тип з довжелезним білим волоссям та грізним виглядом дивився на мене, примружившись. Ой, усе, я закохалася. Якщо це не баба, звичайно. Але його крик переконав мене в його приналежності до чоловічої статі, від чого я закохалася ще сильніше. Ну не може бути навіть у найбільш обкуреної баби такого голосу! Пофіг де я, треба придумати, як його звабити.

– ВРООЙ, ласкаво просимо в мафію, жінко!

Все, я тану... Що? Мені не почулося? Яка, в дупі, мафія?

– Це такий жарт? – мило усміхнулась я.

– Слідкуй за словами, сміття. – буркнув жеребець, відклеївшись на мить від склянки з бурдою. – Я схожий на клоуна?

– Все може бути... – промимрила геть чисто офігіла я.

– Як ти смієш так розмовляти з босом?! – замахнувся на мене парасолею скат. Полегше, бро. Блондин-маніяк зашишикав. Радіо недороблене.

Ні, класна гра, Станіславський би зацінив, але я нічого не розумію, тому годі мене розігрувати.

– Молодці! Класний розіграш! А тепер покажіть мені приховану камеру. Я помахаю ручкою і пошкірюся в неї, після чого ми всі мирно розійдемося.

– ВРООЙ, жінко, не тримай нас тут за дурнів! Годі прикидатися ідіоткою! – біловолосий загорлав так, що скло потріскалося в половині вікон. Оце так голос у хлопа! Йому з таким голосом у театрі треба виступати, арії виводити.

Уявивши його так на сцені, у мене ледь слина не потекла. До чого ж класний чувак – де б його не уявив! Точно собі заберу.

-– Дурню, ти нас геть розориш! У нас і без того фінансові труднощі! – ліліпут аж затрусився від люті.

На нього не звернули уваги.

– Ши-ши-ши, цілком у стилі Джейли Таноші. – блондин вишкірився ще більше (куди вже більше? у нього обличчя гумове, чи що?) і заклав руки за голову. – Наша невловима принцеса думає, що вона на цей раз викрутиться? Наївна...

– Закрий пельку, сміття! Забагато собі дозволяєш.

– Шановні, – я спробувала їм усе пояснити, бо, здається, починала щось розуміти, – по-перше, я не Джейла Таноші, а Кейріна Мінеко, по-друге, я не розумію, що ви від мене хочете, а по-третє, у тебе, – кивнула я жеребцеві, – бідний словниковий запас. Ти знаєш іще якісь слова, крім «сміття»?

– Заткнися, тупа жінко, і не заговорюй мені зуби. – в повітрі відчутно запахло вбивством. Моїм.

Вони що, грибів отруєних переїли, чи що? Мені вже реально набридло, що всі навколо постійно порівнюють мене з цією тупою моделькою, і ці туди ж. Велике щастя бути силіконовою фіфою з самооцінкою більшою, ніж верхні 90. І, по ходу, жеребець – вожак стада цих чокнутих, які називають себе мафією.

– Як бачиш, ти у Варії, тому втекти вдруге у тебе не вийде, ши-ши-ши... – це шишикало колись перестане шипіти? Треба пошукати в нього перемикач – раптом вдасться вимкнути?

– А якщо вийде? – пофігістично спитав Жаб. За що був прошитий кількома ножами. Твою наліво, куди ж я потрапила? Психи!

Жеребчик допив свою бурду (щоб ти нею подавився!), кинув порожню склянку в об’єкт моїх пошлих фантазій, від якого той звично ухилився(досвід, видно), і сказав:

– Патлате сміття, обшукай її і забери всі підозрілі предмети.

– ВРООЙ, тупий босе, і без тебе знаю! – огризнувся біловолосий. Тоді підійшов до мене, підняв з дивану, припер до стінки і почав обшукувати. Особливо старався в районі грудей (я млію!) і заднього місця (я відпливла в рай!). Навіть забула де знаходжуся і що зі мною роблять. – Ха, а дойки зовсім непогані, є за що схопитися. – хіба тільки тобі. Решті руки відгризу.

Мене відпустили.

– Ти глянь, а вона була наче й не проти, ши-ши-ши... Ти що, принцесо, ще й на панелі підробляєш?

А на це я обурилася. Жарти жартами, але це вже занадто.

– А ти що, маніяком-різником підробляєш? – мило вишкірилась я йому. Вдома від такої моєї посмішки всі злодюжки старалися не потраплятися мені на шляху і якомога швидше випаруватися, а цьому хоч би хни. Гад. – Коротше, хлопці, дякую за гостинність, але я піду. – піднялася на ноги й потупала до дверей.

Піднявся регіт. Скат схопив мене за руку і так стиснув, що я зашипіла від болю.

– Руда, ти що, досі не зрозуміла? – хмикнув довговолосий. – Ти підеш звідси тільки тоді, коли за тебе заплатять викуп. Або ж ногами вперед. – все, я в ньому розчарувалася, він перестав мені подобатися і моє серце розбилося.

Я довго дивилася на цих неандертальців. А тоді кинулася до дверей, відчувши, що скат послабив хватку. Чхати, що їх більше і вони, можливо, озброєні. Це ж я, кукурікнута на всю голову. Мої друзі недарма кажуть, що я й самого диявола доведу до сказу, якщо потраплю в пекло.

Добігла я аж до воріт. Там мене наздогнали, гаркнули на вухо "ВРООЙ! Тупа бабо!" і закинули на плече, сильно ляснувши по дупі. Це той патлатий, в якому я розчарувалася. Тепер уже остаточно. Ай, боляче! Я тепер до завтра не зможу сісти! Зібралася кричати, але на мене так глянули, що миттю передумала. У-у-у, виродки!

Коли зайшли в маєток, там уже нікого не було. Мене відтарабанили на другий поверх і закинули в якусь кімнату, мов мішок з картоплею, заявивши, що тепер я буду тут жити, і пішли, не забувши замкнути двері на ключ.

Я розвалилася на ліжку й задумалася, розглядаючи блідо-блакитну стелю. Ці кретини сплутали мене з цією дурепою моделькою і тепер чекають на викуп. Вони його, звісно, не дочекаються, а мене слухати не хочуть, тому треба думати як звідси звалити.

Жесть... День, звичайно, видався просто супер. Спершу з хлопцем розсварилася в пух і прах, тоді друзі затягнули на якусь тупу вечірку з самими алкашами та наркоманами, які миттю записали мене до повій, тепер ще й це... Ні, з цього дурдому треба валити. Але я подумаю про це завтра, а зараз спати хочу. Те, що мене викрали, сну не відміняє.

Вже відпливаючи в країну Морфея, я всміхнулась. А патлатий усе-таки нічого...

Зранку я прокинулася від того, що впала з ліжка через те, що хтось вройкав на весь дім. Ах ти ж терористе засраний! Такий сон мені обламав! Я ж тебе, гада такого, налисо побрию, коли знайду! І взагалі, я придумала, що буду робити. Я доведу їх настільки, що вони самі ж мене й виженуть звідси. Хі-хі, от у цьому я майстер.

В коридорі залунали кроки. Я миттю опинилася біля дверей. Ще не придумала, що зроблю, але... Повернувся ключ в замку, двері відчинилися, з бойовим криком команчів на стежці війни я кинулася на когось там, повалила на землю, осідлала й почала смикати за волосся, примовляючи при цьому:

– Нічого мене зранку будити! Я стаю дуже й дуже злою!

О! Це ж маніяк-блондин! Чудово! Плюнула йому в пику і втекла вниз, поки не очуняв. Жер-ти! Жер-ти!

По дорозі збила когось з ніг, але не звернула на це уваги і побігла далі. Хвилин за п’ятнадцять відшукала кухню. Там не було нікого, крім газоноголового. Фіг з ним. Почала пошуки їжі. Знайшла на столі якусь бурду підозрілого вигляду. Скривилася й викинула у вікно. Як таке можна їсти? Психи!

З двору залунали крики. Я виглянула туди і звалилася від реготу, бо та бурда здійснила вдалу посадку на голові патлатого, патли злиплися, і зараз він згадував свій матюкальний запас слів. А нічого під вікнами кухні лазити!

Тоді повернулась і втупилася в Жаба.

– Ти хто?

– Фран. – у чувака явна апатія, якщо не депресія.

– Добре, що не кран. – осідлала стілець напроти нього і попросила: – Розкажи щось про цих дебілів.

– За вікном зараз горлає командир Варії – Скуало. Він мечник з грубим та крикливим характером, якого явно не виховували в дитинстві. Блондин з діадемою на голові – місцевий маніяк-різник Бельфегор, що любить розкидуватися в усі боки ножами. Брюнет, який постійно сидить у кріслі та глушить віскі, – наш бос Занзас. Любитель все трощити та чемпіон у киданні склянок у голову бойового командира. Тип, якого торохнуло струмом, його вірний пес Леві. Зануда ще той. Коротун у плащі – наш скупий скарбник Мармон, біля якого краще не залишати ні цента. Обмальоване чудо в пір’ях – Луссурія. Чи то гей, чи то ні – ми ще не розібрались. А я тролю потрохи всіх та кожного.

– Супер. – радісно потерла я руки. – Будемо напарниками. Я їх так доведу, що нічого не захочеться.

– ОК. Вже цікавіше живеться. – байдуже сказав Фран.

– А то! – я підскочила до холодильника. Збацаю собі оладок. А цією бурдою хай самі давляться. Он як Скуало від радості перекосило.

Сиджу на холодильнику з великою тарілкою в руках та їм оладки. Час від часу кидаю декілька оладок на сусідню люстру, де розхитується Фран. Під холодильником стоїть Варія в повному складі (навіть бос зволив підняти свій зад зі свого коханого крісла, коли почув заманливий запах оладок) і бурує мене злісними поглядами, які я вміло ігнорую. А вони щось хороше мені зробили, щоб я годувала їх оладками? Нє-а.

– Семпаю, а що у вас із волоссям? – прогундосив Фран, спіймавши ще одну оладку. – Ви сьогодні дуже щиро привіталися з Леві?

Ледь не подавилася своєю від реготу. Бельфегор, мабуть, вирішив позмагатися з Леві, який намагається дістати мене парасолею, а сам блондин – проткнути ножами на пару з Франом.

– Заткнися, ідіоте!

– ВРООЙ, тупа бабо, скільки можна діяти нам на нерви?! Злізай давай!!!

– Ага, вже, я вам не блондинка. – і багатозначно дивлюся на Бела. Той надувся. Всі заржали.

Занзасові все це набридло, він витягнув пістолети і націлив їх на мене.

Натяк зрозуміла. Доїла останню оладку, запустила тарілкою йому в пику, зіскочила з холодильника і з реготом втекла на гору. Фран про себе сам потурбується.

Давненько мені не було так весело!