Роздратований Хідзіката Тоширо йшов по вулиці й курив. Люди навколо сахалися від чорної аури, яка оточувала хлопця.

А все через придурка-садиста. Ні, брюнет, звісно, знав, що той його ненавидить і всіляко намагається якщо не вбити, то покалічити або підкласти тлустих свиней якомога більше. Але телевізор сюди навіщо вплутувати?

Брюнет витягнув сигарету з рота й випустив струмінь диму в небо. Ідіот Окіта. Не міг дочекатися, поки закінчиться дорама і тоді стріляти? Телепень. А так, поки Хідзіката нахилився за паличками, які випали з його майонезного десерту, придурок вистрелив ззаду. І влучив у телевізор замість нього. Ідіот.

А потім ще стояв і вимахував хустинкою, дивлячись йому вслід, і примовляючи при цьому:

— Приємного перегляду! Здохни по дорозі, Хідзікато-козляро!

Тьху!

Хлопець зупинився і поглянув на небо. І не хочеться йти до цього кучерявого бовдура, та більше нікуди… Але якби не остання серія… І ця бісова цікавість… І несподіваний вільний час… То він би ніколи не пішов до Гінтокі!

Будемо сподіватися, що його немає вдома.

Відчинивши двері і навіть скинувши взуття, Тоширо похмуро гукнув кучерявого ідіота. У відповідь почулося якесь нерозбірливе бурмотіння, і брюнет побачив, що перед телевізором, на екрані якого мелькали знайомі обличчя, сидить одна тільки китайська дівуля, щось жує і не відриває погляду від екрану.

Не розмінюючись на дрібниці, Хідзіката розвалився на дивані поруч, пустив дим у стелю і, не дивлячись на сусідку по дивану, спитав:

— А де цей ідіот? Який любитель Джампу?

— Гін-тян у лікарні. — мовила ято, все не відриваючи погляду від екрану. — Він знову переїв солодкого, і лікар хотів забрати його на досліди, але Гін-тян не захотів, тому мені довелося дати йому під дих, і Шимпачі потягнув його в лікарню. — дівчина відкусила шматок невідомо чого і промимрила: — Я додивлюся дораму й піду в лікарню всім накостиляти, якщо Гін-сан іще не втік звідти. А ти чого прийшов?

— Придурок-садист розгромив телевізор. — хмикнув задоволено Тоширо. Задоволено від того факту, що Гінтокі опинився в лікарні. — А я дораму хочу додивитися.

— А, так-так, сьогодні остання серія… — знову з повним ротом промимрила китайка.

Мимоволі подивувавшись як вона ще не подавилася, Хідзіката зробив останню затяжку й викинув те, що залишилося від сигарети, кудись позаду себе. Та й біс із ним куди, не його дім.

А в дорамі кипіли свої пристрасті. Там сварилися, мирилися, погрожували один одному, відкривалися страшні таємниці, зізнавалися в коханні, викривали негідників і головних злодіїв… Загалом, голова йшла обертом.

Тоширо пішов би, але… Це ж остання серія! Він бачив усі серії, а цю не подивиться? Грррр, бісова цікавість.

Витягнув сигарету, але запалити не встиг, бо отримав сильного штурхана, від якого пробив головою сусідню стіну.

— Дурепа!!! — гаркнув, як тільки звільнив голову. — Ти що робиш?!

— Куріння шкідливе для здоров’я. — почулась спокійна відповідь.

— Ідіотка.

А далі обоє сиділи мовчки і спостерігали за телевізійними пристрастями.

І нарешті — остання сцена.

— Беее! — скривилася Кагура, дивлячись на поцілунок головних героїв. — Виглядає так, наче вони хочуть відгризти один одному носи.

— Та що ти розумієш? — роздратовано фиркнув Тоширо. Роздратовано від неможливості закурити. — У них кохання. Зрозуміло чому Окіта називає тебе тупою ідіоткою.

— Сам він нічого не вміє! — огризнулася Кагура, різко розвернувшись до свого сусіда і навіть забувши про їжу.

— Ой, а ти начебто вмієш! — ядуче засміявся брюнет, єхидно поглядаючи на дівчину.

— Я — ято! — гордо заявила. — Я вмію все!

—Та невже? — усміхнувся Хідзіката й нахилився ближче. — І навіть цілуватися вмієш? Так, щоб не відгризти носа?

— А от і вмію! — гордо задерла підборіддя дівчина.

— Доведи!

— І доведу! — з цими словами вона кинулась його цілувати. Ну, як цілувати… Якщо дотик губ до губ можна так назвати. Але зовсім не те, що мав на увазі Тоширо.

— Ідіотка! — відкинув він її від себе. — Та хіба це поцілунок?! Та хто так цілується?! Зараз я покажу тобі як треба!!

І тепер він штовхає її на диван, зминає та покусує її губи, поки вона від подиву не відкриває рота, чим він і користується, пропихаючи свого язика на зустріч її і вступаючи з ним в сутичку.

А тоді різко відсувається і питає:

— Ну? Зрозуміла як треба правильно цілуватися?

Дівчина якусь мить подумала, а тоді сказала:

— Ні. Покажи ще.

Розлючений хлопець і показує. Тільки от не помічає він, яким хитрим блиском блищать очі Кагури.

— Тепер зрозуміла?

— Трішки…

— Що означає «трішки»?!

— Ну, покажи востаннє.

Брюнет підозріло дивиться на дівчину під ним. Розчервонілася, очі блищать хитрим блиском і весь її вигляд ясно дає зрозуміти, що все вона чудово зрозуміла і просто отримує задоволення від «навчання». Ах, так!

— Зараз тобі буде востаннє… — диявольська посмішка розпливається по обличчі Тоширо, і, перш ніж Кагура встигає щось зробити чи сказати, її цілують так, як не цілували досі. Владно, жадібно, пристрасно, даючи зрозуміти яким повинен бути справжній поцілунок. Ну і як не відповісти на такий поцілунок? Дівчина так і робить, а от руки брюнета вже блукають її тілом, вивчаючи кожен його міліметр, кожен вигин та випуклість.

І в якусь мить поцілунок переходить на шию, а чоловічі руки стискають горбики грудей, і дівоче тіло вигинається на зустріч, а з рота виривається перший стогін.

Почуття вирують, як шторм в океані, повітря катастрофічно не вистачає, тіла палають, і все йде наче за старим та древнім мотивом. І він уже навіть забуває про те, що хотів провчити, а вона — посміятися.

Та й курити вже навіть якось не хочеться… Чи це передчуття того, що зараз буде щось набагато краще за нікотин?..

— КАГУРО!!! Ми вдома! Лікар помилився! Ми його налупцювали й повернулись! А що ти…

— А-а-а!!! Кагуро, як ти посміла вчинити розпусту в моєму домі без мене?!

Два потужних копняка — і дві фігури відлетіли кудись дуже далеко.

Дівчина гнівно потирає руки й каже:

— Гін-тяне, іноді ти буваєш таким бовдуром і так невчасно.

— І не кажи, краще би лежав у лікарні й читав свій Джамп. — додав Хідзіката, дивлячись услід цим двом.

Парочка переглянулась. У обох зім’ятий перекручений одяг, палаючі щоки й очі блистять якимось загадковим блиском.

— То що? Продовжимо навчання?