Кагура пленталася по нічному Едо, позіхала на всі зуби і мріяла всіх повбивати, а потім піти спати. А от нічого було витягати її з теплого ліжечка посеред ночі і випихати на пошуки одного тупого замголовнокомандуючого, який завіявся невідомо куди.

Бачте, сьогодні річниця смерті Міцуби Окіти, і цей тип поперся кудись напиватися з горя. Так поперся, що його потім знайти ніхто не міг. Шинсенгумі переполошилися і кинулися на пошуки, підключивши до них навіщось і Йородзую. Саме тоді її так нахабно розбудили, копнули на вулицю і наказали знайти та притягнути на базу тупого ідіота Хідзікату живим чи мертвим. Бажано, мертвим, але там уже як вийде.

Проклявши кучерявого ідіота та тупого очкарика карою великого поносу, Кагура відправилася на пошуки. Правда, вирішила не сильно шукати, а потім піти назад додому досипати, пославши всіх лісом.

Нічне Едо було тихе й спокійне. Зрідка десь погавкувала самотня собака. Біля смітників порпалися бомжі. Ято навіть зацікавлено глянула в той бік, але знайомого мадао там не було. Мабуть, пішов з Гін-тяном напиватися, бо Кагура сильно сумнівалася, що кучерявий придурок буде дійсно шукати свого вічного суперника. Скоріше, порже, скаже, щоб не з’являвся ще довше і піде розважатися.

Позіхнувши ще раз і ледь не вивернувши собі щелепу, рудоволоса вирішила, що хорошого потрошки і час уже повертатися додому додивлятися солодкі сни про сукомбу.

Не встигла вона розвернутися, як з найближчого темного провулку їй під ноги хтось упав. О, це мадао? П’яний мадао? Мертвий мадао? Треба це терміново перевірити.

Взявши в руки паличку, дівчина присіла і заходилася штрикати нею в тушку на землі. Якщо це п’яний мадао, то десь неподалік має бути й п’яний Гін-чан. Не можна пропустити таку удачу! Треба терміново піти і познущатися над ним.

Та погляд Кагури зачепився раптом за одяг на тілі. Знайомий такий одяг, точніше, більше він нагадував форму. Правда, дуже подерту й брудну, та й саме тіло виглядало так, наче його волочили по землі і копали ногами, але що то саме форма – можна було ще впізнати.

Зацікавившись ще дужче, Кагура штурхонула паличкою сильніше. Тіло перекотилося на спину, а в ято видовжилося обличчя. Тю! Та це ж той самий ідіот Хідзіката, якого всі так шукають. А він по темних провулках валяється.

Хвильку подумавши, рудоволоса вирішила, що вона тут не ходила і нічого не бачила. Шукала ж вона замголовнокомандуючого Шинсенгумі Хідзікату Тоширо, а знайшла якесь розлізле невідомо що під ногами неапетитного вигляду. Нє, це явно не він. Значить, можна спокійно йти додому і лягати спати. Раптом він скопититься до ранку? Це б вирішило всі проблеми.

Піти не встигла, бо «труп» раптом заворушився і схопив її за ногу. Пробурмотів:

– Міцубо… Ти знову мене покидаєш… Не йди… Благаю…

Історію Тоширо Хідзікати та Міцуби Окіти знав, мабуть, кожен у Едо, але волів мовчати. А Міцубу було жаль усім. Ніхто не бажав смерті такій світлій та добрій людині, як вона. Ніхто й не думав звинувачувати у її смерті Хідзікату. Він сам поклав на себе цей тягар.

Тільки через це Кагура звалила собі на плече цю п’яну тушку і пішла. Куди? Хороше питання. До себе вона його не потягне нізащо в світі. Його тушка буде заважати їй убивати деяких кучерявих ідіотів та тупих очкариків. Значить, тягнемо його до Шинсенгумі.

Правильно – Кагура кровожерливо усміхнулася. За це вона здере з тієї купки йолопів стільки всього смачненького, що будуть знати на наступний раз, як змушувати її працювати за дарма. Крім того, якщо вона його тут залишить, то на нього може натрапити один багряноокий садюга на ймення Сого і забере всі лаври собі.

Вжахнувшись крадіжці майбутніх смаколиків, рудоволоса ято швиденько потарабанила свою цінну ношу до відділення місцевої поліції.

Там вона скинула «труп» на підлогу і глянула на нього з неприязню.

Колись мама говорила їй, що треба бути добрими до всіх. Та коли всю дорогу один смертник то підозріло хіхікає в неї на плечі, то зізнається в коханні Міцубі, то лізе слинити шию, то рветься комусь накостиляти, то його тягне на співи, то він хоче блювати, то ще щось, від чого в Кагури до кінця дороги сіпалося не те, що одне, а два ока підряд, винятковою добротою з її боку буде здати цього типа на досліди тому ж самому садюзі Сого.

Дівчина присіла біля п’янички, схрестила ноги і задумалась. Тіло поруч не подавало ознак життя. Сон кудись утік. Значить, треба будувати план помсти двом ідіотам-смертникам. Ну і заодно всім Шинсенгумі. Нічого її будити серед ночі!

Та продумати план ідеальної помсти не встигла – раптом опинилася на підлозі, а зверху її притискав той самий Хідзіката Тоширо, який начебто щойно був трупом і не ворушився.

– Міцубо… Не йди… Не кидай мене… Цього разу я тебе не відпущу…

Кагура вже відкрила було рота, щоб повідомити, що дехто зараз реально стане трупом, бо він їй вже набрид, як їй зненацька цього самого рота закрили. Хідзіката й закрив. Своїм власним. І шустро запрацював язиком.

Спершу дівчина офігіла. Тоді подумала, що хтось зараз залишиться без голови та причинного місця. Тоді думки чомусь почали пересуватися в’яло й повільно, по тілі пройшлася дивна млість, і не встигла Кагура второпати що й до чого, як уже вступила в захопливу сутичку з чужими язиком.

Що вона взагалі витворяє? Що це за фігня така діється? Мама про таке якось не встигла їй розповісти. І що їй робити в такій ситуації? Переламати йому хребет? Та ламати хребет чомусь не дуже хотілося. Особливо після того, як хлопець підключив до справи руки, і ті пустилися в захопливу подорож по її тілу.

А про таке їй тим паче ніхто не говорив. Хоча навіщо їй ламати йому хребет, якщо зараз їй так добре? Хай продовжує.

«А про все інше спитаю у Гін-тяна… коли він вилізе з лікарні». – подумки вирішила рудоволоса, але саме тоді брюнет спустився поцілунками на її шию, і вона поплила. Одна його рука стиснула її груди, а друга повільно поповзла вниз і… за мить Кагура вигнулася від задоволення.

– Міцубо… – пролунав тихий чоловічий стогін… і дівчину мов холодною водою облило.

За мить Хідзіката відлетів до стіни, а розлючена з невідомої причини Кагура рішуче потопала в Йородзую.

Хай начуваються всякі безголові йолопи, кучеряві ідіоти, тупі очкарики та знахабнілі морди! Її помста буде страшною!

***

Хідзіката Тоширо сидів і заповнював документи. На дворі була вже ніч, кімнату освітлював тільки самотній світильник, та паперів навколо замголовнокомандуючого було ще багато.

Тоширо, звісно, поважав Кондо-сана, але не тоді, коли в нього ставалося чергове загострення і він залишав усе, особливо роботу, щоб іти переслідувати Отае-сан, після чого ще довго валявся в лікарні. Що не додавало Хідзікаті радості, бо вся робота в Шинсенгумі тоді валилася на нього, як-от зараз.

Чоловік зітхнув і потер перенісся. Спати хотілося неймовірно, в очі мов піску насипали, тіло рухалося в’яло й неохоче і явно просило про відпочинок. Але документи ці потрібні були підписані вже завтра, а крім нього цього більше ніхто не зробить, тож доведеться потерпіти ще трохи.

Вирішивши зробити невелику перерву і розім’яти задерев’янілі м’язи, Хідзіката встав, але не встиг зробити нічого. Бо його несподівано збили з ніг і повалили на підлогу.

Звісно ж, брюнет тут же почав відбиватися, але сили явно були нерівні. Поки він не здогадався поглянути на лице нападника і отетерів, бо це була рудоволоса ято з Йородзуї. Тепер, принаймні, зрозуміло, чому він не може ворухнутися.

– Ти чого припхалася? – спитав грубо.

– Показати тобі, що я Кагура, а не Міцуба. – кровожерливо усміхнулася дівчина, що розсілася на ньому, мов на троні – з усіма зручностями. – І віднині ти будеш стогнати тільки моє ім’я і більше нічиє. А то я, знаєш, образилась, коли ти тоді вимовив чуже ім’я.

– Що? Що ти таке мелеш? – Тоширо був дещо збентежений, бо не розумів про що вона говорить, а слова були дуже… інтимними, чи що. І говорить вона їх зі 100% впевненістю, наче все так і було, хоча сам він нічого такого не пам’ятає.

– Я знала, що тобі відіб’є пам’ять, тому прийшла все нагадати. – Кагура пововтузилася на ньому, влаштовуючись зручніше, і тим самим завдаючи самому Хідзікаті певного… дискомфорту в області паху. – Тоді, коли ти пішов напиватися в день річниці смерті Міцуби, я знайшла тебе п’яного в дрова в якомусь бридкому провулку і віднесла на вашу базу. Думала, ти відключився по дорозі. Кинула тебе тут і хотіла вже було йти. Але ти раптом отямився. Повалив мене на підлогу і зробив так. – і не встигає Тоширо переварити щойно почуте, як ято долає останні кілька сантиметрів між їхніми обличчями і цілує його.

Шок хлопця змінюють думки, що таке вже начебто було колись, після чого він мимоволі починає відповідати. І в голові тут же виникають картинки… Дуже схожі на те, про що говорила ято.

Хідзіката тут же припиняє поцілунок, відсуває рудоволосу від себе і каже:

– Я згадав усе. Ти кажеш правду. Прошу вибачення за свою поведінку і за те, що завдав образи.

Кагура хрюкнула.

– Та кого цікавлять твої вибачення? Ти ж пам’ятаєш, що було далі? – і не встиг брюнет заперечити, як ято присмокталася до його шиї. А задом почала нетерпляче вовтузитися по його паху.

Почуття були неможливі. Та все ж він знайшов у собі сили якось відірвати її від себе і хрипко промовити:

– А от цього не було. – треба просто тримати себе в руках і випровадити знахабнілу ято геть.

Кагура хитро примружилась і сказала:

– Справді? Видно, я вже забула. Ну нічого, завжди можна придумати щось нове, правда ж? – і з цими словами його знову затягнули в поцілунок, на який він, хоч би й не хотів, але не міг не відповісти.

Руки рудоволосої за один раз здерли до біса весь його одяг, а губи поцілунками почали спускатися вниз. Спершу знову на шию, де чоловік ледь стримувався, щоб не застогнати, і сто разів марно повторював собі, що її терміново треба вигнати геть, а з шиї поволі перемістилися на його груди, де взяли в полон соски… І тоді він усе ж не витримав і застогнав.

Кагура тут же відірвалася від нього. На її обличчі читалося просто таки гігантське самовдоволення.

– Половину уроку засвоєно. – оголосила вона. – Тепер залишилося закріпити другу половину, де, як я й обіцяла, ти будеш стогнати моє ім’я, а не своєї колишньої. – і Хідзіката не встиг нічого заперечити, як поцілунки почали спускатися вниз. Все нижче й нижче…

– Стій! Ти ж не збираєшся?.. – договорити брюнету не дав свій же власний стогін, коли Кагура торкнулася губами голівки його члена, а тоді почала облизувати її, мов те морозиво. А от коли взяла в рота, то справдилися її слова про те, що стогнати він буде тільки її ім’я.

Тоширо й стогнав. Метався по підлозі, мов у гарячці, не знав, де діти руки й за що хапатися, бо гарячі хвилі задоволення й насолоди накочувались одна за одною щоразу швидше, а свідомість погрожувала от-от покинути його бренне тіло. І ледь не покинула, коли стався вибух і він побачив зорі. Все-таки, надто довго в нього нікого не було…

Задоволена-презадоволена Кагура облизала губи, всілася зручніше і заявила:

– А що я казала? Ти будеш стогнати тільки моє ім’я. І більше нічиє.

Втомлений, наче цілий день бився на мечах з негідниками, замголовнокомандуючого Шинсенгумі Хідзіката Тоширо розплющив очі, глянув на рудоволосу і заявив у відповідь:

– А чого це тільки я повинен стогнати твоє ім’я? Давай, не халяв. – і не встигла Кагура второпати що й до чого, як уже її притискали спиною до підлоги, просто приголомшливо цілували і дуже швидко роздягали.

І до ранку Хідзіката сповна міг насолодитися звучанням свого імені з її вуст. Втім, Кагура від нього не відставала.

Коротше, Гінтокі в купі з Шинсенгумі будуть у шоці.