— Це була погана ідея. Дуже погана ідея. — бурмотіла про себе Люсі Хартфілія, нервово міряючи кроками доріжку біля лавочки в парку. — І чому саме я? Чому вона сама не могла піти? Адже якщо я принесу їй погану новину — а я принесу, вона мене приб’є і не погляне, що сама все це заварила. У-у-у, блін, та де ж він? Швидше б усе це закінчилося.

В чому справа, спитаєте ви? А все дуже просто. Нарешті, після стількох митарств, після всього того, через що вони пройшли, після всіх недомовок та фальшивих наречених, Жерар зробив Ельзі пропозицію зустрічатися. В гільдії, як тільки про це дізналися, зразу ж закотили гучну п’янку.

Пройшло декілька місяців з тієї щасливої пори, і буквально сьогодні зранку Ельза спіймала Люсі й затиснула десь у тихому кутку.

FB

— Люсі, ти не могла б зробити дещо для мене? — Ельза жахливо соромиться, теребить краї блузки і не дивиться Хартфілії в очі.

— Так, звичайно. А що сталося?

— Розумієш… Це… Як би сказати… Просто… Ну… Блін, та не можу я більше зустрічатися з Жераром! Не можу і все! На те є серйозні причини! А я сама не хочу йому це говорити — він не зрозуміє. А мені стане його жаль, і я залишуся просто з жалю. А я не можу так! Він не заслуговує такого! Просто… Ну як сказати йому, що я більше його не кохаю? Він же ж так упевнений у зворотньому! А я не хочу мучити і себе, і його! Коротше, Люсь, іди зараз у парк під стару вербу біля озера, ну, там, де лавочка, і скажи йому все це. А потім розповіш усе мені. Все, давай, іди. — і Титанія просто-напросто випхала шоковану та ошелешну від того, що вона нічого не розуміє, блондинку за двері гільдії.

Чесно, Люсі від шоку ледь не знепритомніла. Вона не могла зрозуміти подругу, яка весь час марила Жераром, і бісилася, і називала його дурнем, особливо після того випадку з фальшивою нареченою, і яка була щаслива після пропозиції зустрічатися, бігала і вся прямо сяяла. А тут вона раптом каже, що кохання пройшло, зів’яли помідори, йди, Люсі, скажи йому про це, бо я не можу. Чи то соромно, чи то страшно, чи то все на купу…

А не підеш — Ельза в лікарню відправить. Зразу в кому.

І що ж робити?..

EFB

— Люсі, привіт. — пролунав знайомий голос, від якого дівчина ледь зі шкіри не вистрибнула.

— Привіт, Жераре! — життєрадісно (фальшиво так) вигукнула вона, дивлячись на синьоволосого чарівника в довгому плащі з каптуром, який зараз був відкинутий. А сама гарячково обдумує, як би йому так усе це сказати, щоб не образити його, і щоб Ельзу злодійкою не виставити, і щоб…

— Пробач за запізнення — Рада все ще не втрачає надії мене спіймати. А де Ельза? Вона чекає на мене в іншому місці? — від чарівника віяло такою щирістю, що Хартфілія почала вважати себе найсправжнісінькою злодійкою, за те, що зібралася сказати.

— А… Ельза це… Ну… Просто… Розумієш, вона не прийде. — зібравшись нарешті з духом, випалила Хартфілія.

— Тобто, не прийде? — нахмурився Жерар. — Щось сталося? Вона захворіла? На завданні?

— Ні, з нею все добре, вона в гільдії, просто… — бідна Люсі вихляла по-всякому, не знаючи, як сказати те, що їй веліла Ельза.

— Просто що? — чпрівник небесних тіл почав дивитися на блондинку вже з підозрою. — Люсі, в чому справа?

— Та блін, вона не прийде, бо не кохає тебе, але не хоче поранити відмовою, і в неї є якісь іще серйозні причини, назвати які вона відмовилася, а вона не хоче мучити себе й тебе цими стосунками! От! — дівчина випалила все це на одному подиху і зажмурилась, чекаючи на відповідь Фернандеса. Хоча, якщо зізнатися чесно, після цих слів Заклинательці значно полегшало. А Ельза буде їй за це винна.

Синьоволосий чарівник мовчав. І це мовчання було страшнішим за всі слова. Люсі навіть уявляти не хотіла себе на його місці після таких новин.

Не витримавши тиші, дівчина обережно розплющила очі. Жерар усе так само стояв напроти, але виглядав так, наче отримав лопатою по обличчі. Ну, воно й не дивно — почути таке. А в очі йому було боляче дивитися — стільки невіри, відчаю та болю там було.

Люси було неймовірно жаль Жерара, але що сказати чи як утішити вона не знала. В цю мить дівчина була дуже сердита на Ельзу, за цю її кашу зі стосунками. Ну навіщо вона тоді взагалі почала зустрічатися з Фернандесом, якщо тепер вирішує його кинути? Що це ще за «любила-любила, і раптом розлюбила»?

— А я ж хотів їй освідчитися… — пробурмотів раптом синьоволосий чарівник мертвим голосом. — Я так хотів, щоб ми стали сім’єю, щоб у нас, нарешті, все було добре… І вона мені завжди про це казала… А тепер…

Хартфілія в шоці прикрила рота руками. Ельзо-Ельзо, що ж ти накоїла? І таке красиве місце вибрав, тобі б радіти, а ти…

Чарівник розглядає браслети для заручин у своїх руках — сріблясті, з красивим візерунком, а Люсі наважується вибачитися за свою непутящу подругу.

— Жераре… Ти вибач за це все. Я навіть не знаю, що найшло на Ельзу. Вона ж була щасливою, коли починала зустрічатися з тобою, з захватом розповідала про ваші зустрічі, раділа твоїм подарункам і простій увазі від тебе. Вона мені навіть про весілля якось говорила, що, мовляв, не хотіла би велике й пишне, а тихе й маленьке, тільки для найближчих друзів. Ну, а тоді б уже влаштувала гулянку для гільдії та інших. А якось навіть мріяла якими б могли бути ваші діти… — дівчина сама собі закрила рота, тому що хлопець здригався від кожного її слова і горбився все більше, а вона наче забивала цвяхи в кришку його труни і робила все тільки гірше своїми словами.

— Помовч!!! — гаркнув раптом Жерар, і Люсі поривом вітру віднесло і впечатало в найближче дерево. Блондинка застогнала від болю, а синьоволосий продовжував розпалятися; очі його світилися люттю. — Навіщо ти мені кажеш речі, які ніколи не здійсняться??! Чому взагалі сюди прийшла ти, а не ця зрадниця?! І це її я хотів зробити своєю дружиною?! Та це просто чудово, що вона не прийшла! Я тепер вільний і можу зустрічатися та одружуватися на кому завгодно! Та хоч і на тобі, Люсі! Вірно!! Чого добру пропадати, так?! Ти ж згодна стати моєю дружиною, Люсі Хартфіліє?! — з цими словами Фернандес з божевільними очима погнав до неї.

Хартфілія посіріла від жаху, адже він зараз був безтямним від люті, і почала шукати ключі, щоб хоч якось захиститися.

Але не встигла. Як тільки рука намацала в’язанку, маг, що явно здурів, був уже поруч і замикав на її руці браслет. А за мить — не встигла вона спам’ятатися — він ривком притягнув її до себе і запечатав на її губах злий поцілунок, прикусивши їх до крові.

Ніхто з них не помітив, як браслети на їхніх руках стали раптом цілими, защіпки зникли, а навколо них на мить спалахнуло осяйне світло.

Закінчивши поцілунок, Жерар боляче відштовхнув від себе блондинку і просто зник, пославши їй наостанок злу посмішку.

Люсі Хартфілія сиділа і тихо плакала, стискаючи в руках ключі, які їй так і не пригодилися. Вона не розуміла за що він так з нею вчинив. У чому її провина? В тому, що принесла погану новину? Наче вона хотіла сюди йти і говорити такі погані речі. Але навіщо зривати злість на ній?

Пожалівши себе ще трохи, дівчина заспокоїлася, витерла сльози і вирішила зняти цей дурнуватий браслет. Зрештою, він їй не належить, та й не сталось, якщо подумати, нічого аж такого страшного. Жерара навіть можна зрозуміти — хто знає, як би відреагувала вона сама на такі новини? Ну і, звісно ж, у те, що вона стала нареченею Жерара, блондинка навіть і не думала вірити. Це все на сміх. Зараз вона зніме цей подаруночок і забуде про все.

Та виникла одна маленька проблемка — браслет зніматися не хотів ніяк. Як би не шукала Заклинателька защіпку, як би не крутила його, смикала туди-сюди, зникати з її руки він не збирався від слова взагалі.

Дівчина ледь у волосся не вчепилася з відчаю. Оце так подаруночок на пам’ять!

Так, добре, годі шмарклі на кулак намотувати. Треба йти в гільдію, там на неї чекає Ельза, а браслет навряд чи хтось помітить, ну, а якщо все ж помітять, то завжди можна сказати, що прикупила собі обновку.

З такими думками Люсі рішуче встала і попрямувала до будівлі гільдії «Хвіст Феї».

Там, як завжди, панував безлад, так що шлях до стійки з Міражанною для Хартфілії більше нагадував квест з різноманітними завданнями — ухилися від стільця, від Ельфмана, від трусів Грея, від порожньої бочки Кани, ще невідомо від кого, що просвистів у повітрі і ледь не зачепив Заклинательку, проповзи біля стіночки так, щоб тебе не помітила Джубія, інакше витурить нафіг водою, проповзи поміж чиїхось ніг, благаючи всіх богів, щоб тебе не затоптали, перетягни чиїсь непритомні тушки куди подалі, щоб не загороджували прохід, при цьому не наткнися на чийсь кулак, ногу чи голову, а вже коли чарівники почали чарувати…

Коротше, до стійки з сяючою Мірою Люсі дісталася ледь жива і вмираючим голосом попросила пити. Дияволиця співчутливо їй кивнула і помчала готувати. А до Хартфілії тут же підсіла Ельза і з нетерпінням спитала:

— Ну? Як він відреагував?

Блондинці дуже хотілося гаркнути «Дружиною мене зробив! Замість тебе!», але вона стрималася і коротко сказала:

— Дуже розізлився.

Тут Міра саме принесла коктейль, і Люсі жадібно до нього присмокталася, уникаючи подальших розпитувань. Було видно, що Титанія хоче спитати ще щось, так що, як тільки Хартфілія допила, подякувала старшій Штраус і ледь чи не побігла до дошки замовлень. Їй потрібно терміново провітритися, а завдання — саме те, що треба.

Ельза стояла поруч і бурмотіла наче сама собі:

— Ні, я його розумію, і мені дуже соромно за все це, але він не заслуговує, щоб його мучили такими стосунками, а так воно й було б. Він надто багато пережив, і заслуговує кращої дівчини, ніж я. І ти вибач, що я змусила тебе піти туди, я б і сама пішла, тим паче, це ж тільки моя справа, але мені просто було страшно говорити йому такі слова, от і…

Люсі слухала її упіввуха, знайшла, нарешті, завдання, що їй підходило, і пішла до Міри оформляти, щоб швидше покинути гільдію, бо дуже хотілося накричати на Скарлетт. А цього краще не робити.

Червоноволосий демон у спідниці так і тягався за нею по всій гільдії, а дівчина вже була майже біля виходу, коли раптом пролунав крик Нацу:

— О, Люсь, прикольний браслетик! Де намацала?

От же ж ящірка очкаста! Помітив усе-таки! Заклинателька тільки прискорила крок, мріючи випаруватись якомога швидше, а то ж зараз усі почнуть чіплятися з непотрібними питаннями.

І справді…

— Ой, точно! Який красивий браслет! Де дістала? — тут же наче нізвідки з’явилася Лісанна.

— Мила річ… — гикнула вже буха Кана.

— Десь я такий браслет уже бачила… — нахмурилася Леві, а Ельза спробувала зцапати руку Люсі, щоб роздивитися уважніше.

Цього, а особливо слів Леві, Заклинателька витримати вже не могла — вона просто дременула подалі від усього цього дурдому, не звертаючи уваги на здивовані вигуки друзів.

Годі з неї на сьогодні!

***

Пройшов уже тиждень, а Люсі Хартфілія й досі бродила по лісі в пошуках звіра з тієї зграї, яку вона знищила. В завданні говорилося, що жителі невеличкого села просять допомогти їм знищити монстрів, які їх тероризують. Заклинателька потрохи перебила всіх, і тільки останній, наче відчувши щось не те, сховався десь і не давав про себе знати. От і тинялася дівчина по лісі в його пошуках.

Весь цей час вона намагалася зняти браслет, та він ніяк на її спроби не реагував. Злість на Ельзу вже пройшла, і блондинка мріяла якомога швидше повернутися в гільдію. Навіть не в гільдію, а додому, щоб відмокнути в рідній та улюбленій ванні.

Раптом ліс здригнувся від гучного гарчання. Знайомого такого гарчання. Люсі насторожилася. Невже звір усе ж вирішив вилізти зі свого сховку? Дивно… Весь цей час ховався, а тут раптом заворушилася. Наче його хтось злякав…

Мов у відповідь на її думки, на поляну, де стояла Заклинателька, вистрибнув цей самий звір, який насправді був величезним гидким монстром з довгими кігтями, іклами та дивною шерстю. Монстр повернув до неї свої налиті кров’ю очі, і Хартфілія вихопила ключі.

— Золотого бика відчинися брамо: Телець!

— Мууу! Люсічко, твоя фігура, як завжди, відпад!

— Зараз не час! Уперед! Небесного жала відчинися брамо: Скорпіон!

— Йо, Люсько! Проблеми?

— Так! Розберися з ним!

— Нема питань!

Сама дівчина схопила батіг і уважно слідкувала за сутичкою, готова будь-якої миті прийти на допомогу.

Її духи дружно товкли монстра, він почав здавати, і перемога була вже в кишені дівчини, як раптом, уже в агонії, монстр змахнув хвостом у бік Заклинательки. А що на хвості тому теж були жала, одним з них Люсі отримала по плечу і з криком відлетіла вбік.

Блондинка думала, що вріжеться з усієї дурі в дерево, але ні. Вона опинилася в чиїхось обіймах. А браслет раптом стиснувся на руці сильніше.

— Люсі, з тобою все гаразд? — спитав Жерар, а це саме він тримав Заклинательку на руках.

Телець і Скорпіон добили монстра, переконалися, що з їхньою господинею все гаразд, і зникли.

— Та наче не дуже… Ця тварюка встигла поранити мене в плече. А ти що тут робиш? — спантеличена несподіваною зустріччю з людиною, яку вона б іще довго не хотіла бачити, Люсі просто не знала, що казати.

— Пробач, але, мабуть, це моя вина, що монстр напав на тебе. — винувато усміхнувся синьоволосий чарівник. — Я тут ходив недалеко, і сполошив його. Майже прибив, але він утік останньої миті. І, видно, наткнувся на тебе. А що ти тут робиш?

— Завдання трапилося на знищення цих звіряток. Один цей залишився, і я його шукала. — дівчина поморщилась і схопилася за хворе плече.

— Ой, пробач. Замість того, щоб допомогти, я засипаю тебе питаннями. — хлопець опустив блондинку на землю, дістав звідкись аптечку і зайнявся раною. — Добре, що в цього звірятка не було отрути на хвості, а то би все закінчилося значно гірше.

Люсі здригнулася від таких перспектив. А вона про це навіть не подумала!

— І цей… — Фернандес закінчив перев’язку і поглянув дівчині в очі. І стільки вини там було! — Я хотів вибачитися перед тобою. За ту свою жахливу поведінку в останню нашу зустріч. Пробач мене. Я не повинен був зривати на тобі злість. Ти ж ні в чому не винна. Всього лиш принесла погані новини для мене, а я повів себе, як справжній ідіот. Я потім прийшов до тями, заспокоївся, і та моя поведінка не давала мені спокою. Та я не знав, як тебе знайти, щоб вибачитися. В гільдію піти не міг, сама знаєш чому. І це навіть добре, що ти мені трапилася зараз. Зміг скинути камінь з душі. То що, Люсі? Пробачиш мене?

Хартфілія відчула неймовірне полегшення. Яке щастя, що все так добре закінчилося! Вона так і знала, що він тоді був не при собі від таких новин, і дуже рада, що він шукав її, щоб вибачитися.

Дівчина взяла хлопця за руку і сонячно усміхнулась.

— Звичайно, пробачаю!

Жерар теж усміхнувся, радіючи, що Люсі його пробачила і на ньому більше не висить вина за його жахливу поведінку.

І тут сталося дещо дуже дивне.

Браслети на їхніх зап’ястях раптом засяяли і потянулись один до одного, наче примагнітилися. Парочка спершу просто кліпала очима від несподіванки, а потім спробувала роз’єднати свої руки. Та куди там! Браслети мов склеїлися намертво.

І тільки тоді, коли Люсі вже почала панікувати, а Жерар вирішив використати магію, вони роз’єдналися.

— Фух! Полегшення-то яке. — Заклинателька навіть відповзла трохи, налякана дивною поведінкою браслетів. — Я, до речі, хотіла тебе спитати про ці браслети, тому що мій, наприклад, не знімається. Можеш сказати, як його зняти?

А от Жерар повів себе дивно. Він знову почав винувато дивитися на Люсі. Блондинка зразу ж запідозрила недобре.

— Жераре? В чому справа?

— Люсі, ти тільки не злися, добре? Просто… — хлопець не знав, як сказати, і мнувся, підбираючи потрібні слова, бо розумів: після почутого так, як раніше, вже не буде ніколи. — Справа в тому, що ми дійсно одружилися. Точніше, заручилися. І якщо після минулої зустрічі ми були нареченим та нареченею, то зараз ми чоловік та дружина.

У блондинки очі стали, як блюдця. Що за маячню він меле?

— На жаль, я не жартую і не вигадую. — гірко всміхнувся синьоволосий чарівник. — Я сам не в захваті від цієї ситуації, але вже не можна нічого змінити. Сам у цьому винен. Не треба було чіпляти на тебе цього браслета, але того, що сталося, вже не зміниш. Просто магія повважала тебе гідною обраницею для мене. Тим поцілунком тоді я начебто заявив на тебе права, а сьогодні магія їх схвалила. Таке стається вкрай рідко, вже надто давно не було таких випадків, і коли я хотів освідчитися Ельзі, про таке навіть і не думав. Та й сумніваюся, що з нею сталося б таке. — хлопець зітхнув і привалився спиною до дерева біля абсолютно шокованої Люсі. — Так що, зараз хочеш ти, чи ні, але ми з тобою пов’язані назавжди. І втекти один від одного не зможемо — магія не дозволить. Ти пробач, Люсі, я почуваю себе зараз ще гірше, адже все це сталося саме через мене. — Жерар замовчав, даючи можливість Заклинательці переварити все почуте.

А Люсі… А що Люсі? Вона все ж несміливо надіялася, що це такий жарт. Але, дивлячись на втомленого Жерара і згадуючи все те, що сталося з браслетами, надія помирала все швидше. Та й сам Фернандес не та людина, яка буде з таким жартувати.

А значить, Люсі, ти влипла.

ПРОЙШЛО ДЕСЯТЬ РОКІВ…

В гільдії «Хвіст Феї», як завжди, панував безлад. Ельза сиділа за стійкою та їла свій улюблений полуничний тортик, коли раптом її наче щось змусило повернутися до входу.

Там стояла молода світловолоса жінка з такими знайомими очима кольору молочного шоколаду і такою рідною сонячною посмішкою.

Від несподіванки Ельза навіть виделку з рук випустила.

— Люсі?.. — прошепотіла вона, але її якимось дивом почула вся гільдія.

Миттю запанувала тиша. Всі втупилися туди, куди дивилася Ельза, і не могли повірити своїм очам.

— Люсько, ти повернулася! — до неї нізвідки вискочила Леві й обняла з усіх сил.

Після цього всіх наче прорвало. Народ кинувся до дівчини і почав засипати питаннями:

— Де ж ти була?!

— Ми так сумували!

— Хто ж твій чоловік?

— Так, тоді ти всього лиш прислала записку, що вийшла заміж і у звя’зку з цим не зможеш більше виконувати завданння та перебувати в гільдії.

— Як це сталося?

— Розкажи!

— Люсічко!

— О, вболівальниця явилася. Не пройшло і ста років.

Колишня Хартфілія радісно розсміялася. Вона дуже була рада бачити всіх своїх друзів, за якими неймовірно сумувала, і старалася відповісти на всі запитання, ставлячи і свої. Так вона дізналася, що майстер зараз Лексус, Кана стала його дружиною, а Макаров залишився з Полюшкою. Міражанна вийшла заміж за Фріда і зараз вагітна, Ельфман щасливий з Евергрін, але вона відмовляється народжувати, щоб не зіпсувати свою красу, Бікслоу — з Лісанною, і виховують чудову дівчинку, а Венді зустрічається з Ромео.

Не встигли радощі стихнути, як у гільдію ввірвався Нацу і загорлав на все горло:

— Народ, Джубія вагітна! Я скоро стану батьком! Бухаємо!

— Круто! Ще одна причина!

— Ще одна?

— Люсі повернулася!

— Урааа! Люсі повернулася! Бухаймо! — радісний Нацу з’явився перед блондинкою і почав обнімати її з усіх сил, поки вона не крикнула:

— Нацу, годі! Дитині нашкодиш!

Тільки зараз усі помітили круглий животик Заклинательки. Грей, що підійшов до них разом з Нацу, ляснув того по голові і пробурчав: 

— Ти ніколи не змінишся. Привіт, Люсі. Давно не бачились.

— Ой, ти вагітна! — заохкали дівчата. — Як це мило! Кого чекаєш?

— Привіт, Грею. Так, давно. — колись давно маг крижаного сотворіння їй навіть подобався, а зараз, бачачи, як він обіймає Ельзу, Заклинателька не відчувала нічого, тільки умиротворення від того, як усе сталося.

Жіноча частина розмістилася біля стійки, Кінана кинулася робити коктейль, бо Фрід не пускав кохану дружину до старої роботи, щоб не нашкодила дитині, а всі інші почали святкувати і радісно галасувати.

— Чекаємо дівчинку. Близнюки дуже хотіли сестричку, ну і ми з чоловіком потрудилися виконати замовлення. — розсміялася Люсі.

— Ой, у тебе є ще діти? Як це мило! А чоловік твій хто? Коли ти його вже нам покажеш?

Блондинка хотіла було відповісти, але замість неї пролунав ще один давно забутий голос:

— А чоловік — це я. Вітаю всіх. Привіт, Эльзо.

Уже вдруге в гільдії настала мертва тиша, коли всі побачили Жерара Фернандеса, який цілував Люсі Хартфілію (хоча, мабуть, уже давно не Хартфілію), а двоє однакових хлоп’ят років 5-6, які відрізнялися тільки кольором волосся, вмощувалися у неї на колінах. Ельза зблідла, як полотно, і Грей занепокоєно підтримав її.

— А тобі хіба не небезпечно з’являтися тут просто так? — спитав хтось у тиші.

— Уже ні. — криво усміхнувся синьоволосий чарівник і багатозначно поглянув на дружину.

Та хіхікнула й почала розповідати, що років зо два тому Жерара все-таки схопила Рада і запхала у темницю. Дізнавшись про це, Люсі не пішла влаштовувати розбірки чи визволяти чоловіка з боєм. Вона просто взяла за руки синів, від витівок яких вили всі навколо, привела їх на засідання Ради і сказала, що сьогодні черга Жерара сидіти з ними, але якщо ви забрали його, то посидіть з ними замість нього, а то в неї завдання (від гільдії «Гріх Відьми», у якій вона тепер була). Залишила там дітей і пішла. Рада завила вже на другий день. Вони знайшли Люсі, вручили їй Жерара, дітей, папери на звільнення і повідомили, що краще хай Фернандес сидить з цими жахливими створіннями, бо тепер він вільний і претензій до нього більше немає, а вони вмивають руки. До речі, ті, з членів Ради, хто ще не був сивий, уже отримали сріблясте волосся.

Хвіст Феї гримнув зо сміху. Жерара затягнули до себе хлопці, а дівчата залишилися сюсюкатися з дітьми.

Під шумок Ельза непомітно відвела Люсі в тихе містечко і відразу ж спитала:

— Це все сталося тоді, коли я попросила тебе відмовити йому, так?

— Так. І я тобі за це вдячна, адже кращого чоловіка, ніж Жерар, я й уявити собі не можу. Пам’ятаєш той браслет на моїй руці, і як я втікала від питань?

— Так. — сумно усміхнулася Титанія. — Леві тоді все ж згадала де бачила схожий. Так ми дізналися, що він для заручин. Потім прийшла та записка. Правда, що тоді між вами сталося — ми так і не зрозуміли.

Люсі коротко розповіла про те, що сталося тоді в парку, і потім у лісі.

— І знаєш, я не жалію. Так, спершу було важко. Для мене він був фактично чужою та незнайомою людиною. Я не знала його так добре, як ти. А він — мене. Але ми почали поступово звикати один до одного, адже розуміли, що вже нікуди від самих себе не подінемося. Почали взнавати один одного краще. Спершу була повага. Моя повага до нього, адже він стільки робив, щоб виправитися. Він тягнув на собі всю гільдію, завжди всіх вислуховував, намагався допомогти кожному. Потім була симпатія. Нам же ж багато речей доводилося робити разом і поруч. Я почала непомітно для самої себе приглядатися до нього, оцінювати… А звідки потім з’явилося кохання — я так і не зрозуміла. Просто якось він прийшов до мене і сказав, що більше не може дивитися на мене, як на друга. І я тоді зрозуміла, що теж уже не вважаю його просто другом. Так і почалися наші стосунки. Не знаю, чи то браслети повпливали, чи то ще щось, але зараз я геть не жалію про те, що пішла тоді замість тебе до нього. А він не жаліє, що зірвався і начепив на мене цей браслет. Адже, як то кажуть, не існує випадковостей. Зараз у нас усе добре, чого й тобі бажаю, Ельза. Адже, якби не ти, всього цього б не було. — блондинка підморгнула подрузі й пішла до дітей, а Скарлетт задумалась.

Може, і справді добре, що тоді все вийшло саме так? Адже що не робиться, все на краще.