Нацу воркував з Джубією, Грей цілувався з Люсі, Ельза пострибала на чергове побачення з Міднайтом, Міражанна прямо сяяла щастям, протираючи свою склянку... Беее, дивитися противно. 

Кана зітхнула і поглянула на дно склянки. Там, як і очікувалося, було порожньо. А йти до Міри за добавкою і бачити так близько щасливі обличчя... Нізащо. 

Ні, Альберона не мала на увазі, що це бридко. Просто вона їм усім трішки заздрила. Такою світлою заздрістю. Адже кожен з них уже знайшов свою пару, і тепер просто непристойно щасливий. А Кана трішки так заздрить, тому що, може, на яву цього не покаже, але в глибині душі хоче так само. 

Адже спочатку вона надіялася на Лексуса, тому що певною мірою навіть симпатизувала йому. Але була би вона його парою, він уже б давно підійшов і затягнув у свій барліг. 

Такий він. А оскільки не підходить і не тягне нікуди, значить, мітка в нього інша, і не вона його пара. 

Зітхнувши, картярка поглянула на своє зап'ястя. Половинка карти і якась хрінь невизначеного кольору біля неї. От і зрозумій по цьому пазлу хто її пара. 

Коротше, нащо паритися? Знайде вона когось. Це точно. Адже якби не було її пари, то не було би й мітки, а якщо мітка є... Просто хочеться бути, як усі, а то ще чекай невідомо скільки часу. 

Ех... 

Стривай-но... У неї ж є ще ціла бочка чудового вина. А, значить, життя налагоджується. Ет, а ну бухнемо! 

І Кана присмокталася до бочки... 

... а через деякий час уже лика не в'язала. Світ розпливався і хитався в різні боки, але як добре було!

Шатенка спробувала встати з-за столу, але ледь не звалилася на підлогу. Штормило конкретно. Зате було весело! 

"Здається, на сьогодні вистачить..." - гикнувши, подумала дівчина, і подибала помалу до виходу з гільдії. Терміново потрібне було свіже повітря. А то якось гаряче. Може, бріджі зняти? 

Картярка почала хіхікати, уявивши собі таку картину, і врізалася в когось практично в самих дверях. 

- Ти знову нализалась? - пролунав відсторонений голос. 

- Нализатися я не могла, бо нема з ким. - і знову захіхікала зі свого жарту. - А ти чого сам? Ти все ж набрид своєму коханому Лексусові і він викинув тебе з команди? Вибач, але місце біля мене вже зайняте бочкою... Чи двома?.. Чи їх усе ж було більше? 

- Я бачу, стільки ти й випила. - поморщився громовержець від різкого запаху спиртного, і відсунув від себе дівчину, що буквально повисла на ньому. - Ні, Лексус на одиночному завданні, а Евергрін на побаченні з Ельфманом. 

- Тепер ясно чому сьогодні не чула його улюблених криків про мужиків... - пробурмотіла шатенка собі під носа, а потім спробувала твердо стати на ноги, що вийшло у неї не дуже. - Так, згинь, я теж іду на побачення. До татуся, о! - і майже твердо закрокувала по дорозі. 

Правда, вистачило її ненадовго. Буквально до найближчого дерева, під яке вона й звалилася, адже ноги відмовлялися її слухатися і нести хоч кудись. 

- Татусю, чекай! Твоя улюблена донечка вже йде до тебе! Себто, повзе, ага... Повзе до тебе! - й Альберона і справді спробувала кудись поповзти, та її перехопили і вона буквально злетіла в повітря, а опинилися на руках того ж Фріда. 

- Відпусти мене, зеленко! - почала брикатися картярка. - Я йду до татуся! Я скажу йому, що ти не слухав мене, і він поб'є тебе! 

- Заспокойся, п'янь. - сказав чарівник письмен утомлено. - Гілдартс пішов на трирічне завдання ще тиждень тому, і ти сама його проводжала. Забула вже? 

Кана притихла і посилено почала працювати мізками, намагаючись згадати чи було таке насправді. Та мізки відмовлялися працювати, тому дівчина, вирішивши, що все ж таки було, влаштувалася зручніше на руках Фріда і наказала: 

- Ну раз так, то неси мене, конику, додому! Твоя принцеса втомилася і хоче спати! 

Хлопець тільки зітхнув, але покірно потягнув дівчину до жіночого гуртожитку. Не залишати ж її в такому стані на вулиці. 

А Кані було дуже приємно та затишно в його обіймах. Хто й коли з хлопців носив її на руках? Та ніколи. Хіба на завданнях, коли треба було дуже швидко драпати або стрибати кудись або звідкись. І то не завжди. А тут цей зеленоволосий несе її, і покидати її обійми їй чомусь не дуже й хочеться. Навіть п'яний туман відступив. 

А от і жіночий гуртожиток. Хол. Сходи. Коридор. Двері її кімнати. І, власне, її покої. 

Громовержець акуратно вклав дівчину в ліжко, зняв взуття, а тоді вкрив ковдрою. 

Матері твоїй ковінька! Та про неї ніхто й ніколи так не турбувався! Чорт, так і хочеться, щоб ця турбота продовжувалася вічно. 

І тут, наче вжалена одною несподіваною думкою, Альберона швидко хапає Джастіна за руку, закочує рукав і дивиться на зап'ястя. Думка підтверджується, шок б'є по голові кувалдою, звідки вивітрюється весь хміль, і геть тверезим голосом вона встигає спитати, перш ніж хлопець вирвався з її хватки: 

- Чуєш, Фріде, а ти вже знайшов свою пару? 

- Ні, а що? - хмуриться той підозріло, тому що надто стрімкі зміни, як для смертельно п'яної. 

- А я, здається, знайшла... - і тягне його за шикарне волосся до себе, щоб закрити рота поцілунком, перш ніж він скаже хоч слово. 

А Доля, виявляється, велика жартівниця. Вони весь час були разом, але окремо. Не звертали один на одного уваги. Кані подобався Лексус, а у Фріда начебто щось там було з Міражанною. Вони не великі друзі, ніколи ними не були й не стануть. 

Але, судячи з того, що на поцілунок він відповів, а за мить уже притискав її своїм тілом до ліжка, в майбутньому вони стануть один для одного кимось більшим, ніж просто друзі.