Хочу назавжди
| Його гетерохромні очі шукали сонце. Ні, не те, яке світить зараз над людством, не намальоване на паркані напроти Юей. Шото шукає свого чудового друга, Ізуку Мідорію, завжди усміхненого, сильного духом і неймовірно доброго сонечка Деку. Він чогось сидить сьогодні не на другій парті, як зазвичай, а в кінці класу, де найменше світла і уваги інших. Всі однокласники зараз зайняті своїми справами, теревеньками, або підготовкою до усного опитування, яке, до речі, задавали ще на минулому тижні, можна було б і підготуватись за цей час. Тодорокі відводить погляд від тих, на кого йому більш-менш начхати, і продовжує дивитись у пітьму тої парти, за якою зараз сидить найсвітліша людина всесвіту. З роздумів на рахунок стану Мідорії, хлопця витягає дівочий голос. - Ти теж помітив? - питається до нього Очака Урарака, близька подруга Ізуку, - Деку не такий, як раніше, я ще не бачила його в такому стані. Шото лише махає головою, після чого відвертається і починає щось писати, паралельно продовжуючи міркувати про друга. Урарака зітхає і повертається до свого місця. Йому сумно, але скрізь ту його спокійну маску не видно абсолютно нічого. Тодорокі підривається зі стільця, щоб хутчіж дізнатись що з Ізуку. Але порив хлопця зупиняє дзвінок на урок і в ту ж хвилину прибувший вчитель Айзава. - Чорт, - шепоче Тодорокі і з усіма вітається до вчителя. Урок йшов наче вічність, зазвичай Тодорокі слухав уважно навіть те, що вже заздалегіть вивчив і добре знав, але цього разу все зосередження було не на лекціях Стираючої Голови, а на сумних очах в темряві, що ховались від усіх. Мідорія говорив, що хоче бути як Всемогутній, хоче завжди посміхатись і рятувати з тією посмішкою людей, але що ж з цим сонячним хлопчиком зараз? Що могло статися? І чому Шото не в курсі? Після їх секретної перемоги над Плямою, Шото з Деку достатньо здружились. Вони разом робили уроки і обідали в їдальні, разом ходили до парку і сміялись зі звичок один одного. Заражаючий сміх Деку часто лунав в голові Тодорокі, коли опускались руки, він згадував палаючі очі друга і, заплющивши свої, чітко продовжував йти до мети. Саме Деку зробив його сильнішим, саме він знає його справжнього, він бачив його посмішку і чув його божевільний регіт, все те, що не входило в холодний погляд того Тодорокі, якого знають всі, всі крім Мідорії. Думку Шото закінчив все той же дзвінок. Всі розслаблено почали виходити з класу, але Ізуку сидів. Тодорокі почекав поки в класній кімнаті не залишиться нікого, щоб підійти до друга. - Мідорія, - звернув на себе увагу хлопець. Деку підняв голову і в очі кинулись червоні капіляри в його світлих очах і темні кола під ними. - Тодорокі-кун. Шото тихо зітхаючи доторкнувся його руки, щоб той розумів, що він не сам в тяжкий для нього час. - Ходімо, - сказав Шото легко стискаючи зап'ястя хлопця. Той повільно піднявся і своїми замучаними очима поглянув на стурбованого Шото. Серце Тодорокі пропустило пару ударів, проігнорувавши це, він відпустив руку друга і пішов до дверей. Деку пошкандибав за ним. Мідорія майже одразу зрозумів куди він прямує. Вони часто сиділи там разом, про щось думаючи окремо, або іноді навіть в унісон, розмовляли, або переосмислювали все, що відбувалося. Коротше кажучи, це була віддалена частина даху академії, яка була лише їх місцем зустрічі. Надто романчитно для друзів, можна подумати. Але вони і є такі друзі. На одній хвилі, з одною думкою на двох і одним ритмом серцебиття. Майже як соулмейти, а може вони і є ними. Тодорокі сідає на бетонний виступ і Деку сідає поруч. Близько. Навіть дуже. Слова не потрібні. Голова Ізуку падає на плече Шото і другий кладе руку на неслухняне волосся друга і перебирає його, поки Мідорія борохтається на плечі хлопця утираючи сльози об одяг ближнього. - Я поруч, - утикається обличчам в голову Ізуку Шото, вдихаючи запах його м'ятного шампуню. Мідорія відривається від товариша і коротко цілує того в куток губ, знову лягаючи на плече, де йому так зручно. Тодорокі в цей час завмирає всім тілом не відчуваючи ані рук, ані ніг, його серце вистрибує з грудей від шаленого адреналіну і вибуху придавлених за все життя емоцій. Він відводить корпус тіла від хлопця, на що той реагує дещо здивовано. В думках Деку розійшлись шляхи, невже йому здалось, що їх дружба давно перейшла рамки, невже... Лице зачервонілого хлопця схопили долоні Тодорокі, він невпевнено заплющив очі і притянув його сонце до себе. Їх губи злилися в ніжному, першому для обох поцілунку. Ізуку, нічого спочатку не зрозумівши, ледь не відштовхнув друга, але розслабившись поклав руку на тильну сторону долоні Шото. Вуста хлопців невміло цілували один одного, обережно плекаючи кожен сантиметр. Губи у Мідорії м'які, ніжні, не такі як у Шото, вони у нього суховаті і в малесеньких тріщинках, мабуть, сильно обвітрюються. В такий момент дихання завмирає і легені тиснуть на груди, повітря закінчується не через те, що поцілунок надто пристрасний, його немає через яскравий, емоційний сплеск, це порівняно з вітерцем в спеку, з неймовірно заворожуючими феєрверками на Новий Рік, або драйвовий трек, під який не можеш всидіти. Вони обидва відчувають цілий спекрт самого прекрасного в цьому світі відчуття. Вони закохані. Так по-підлітковому. Щиро і ніжно. Вони є сонцем і місяцем, такі далекі, але такі близькі, вони світять по-різному, але яскравіше лише один для одного. - Шото, - промовляє його ім'я так, як ніхто інший не промовить, - Я... Хочу назавжди... Тодорокі посміхається і повернувшись до Мідорії спиною лягає йому на коліна, заплющивши очі. - Як я кохаю тебе, сонце, - рука Тодорокі знаходить пошрамовану руку Ізуку, постраждалу через їхню битву на спортивному фестивалі, і довго роздивляючи її залишає вологий поцілунок на ній, - Назавжди. Заплітає їх руки в надійний замок і знову закриває очі. Мідорія роздивляється обличча друга-абонавітьбільше і, незважаючи на ще не стихшу біль через деякі події, почувається дійсно щасливим. | |
|
| |
| : 223 | |
| : 0 | |