Перемогу над Айзеном вирішили гарненько відсвяткувати і влаштувати грандіозну п’ян… тобто, грандізоні веселощі. Місцем святкування одноголосно було вибрано дім Куросакі. Зібрались і відправились у світ живих всі, хто міг і хотів. А таких виявилася більшість. 
Кемпачі вирвався вперед, радісно постукав у двері, від чого ті випали з завіс, і заревів: 
– Ітіго!!! Виходь, негіднику, і бийся... – на слові "бийся" п'ять пар рук закрили йому рота і затягнули всередину юрби, де на нього дружно почали шипіти: 
– Мовчи, придурку, а то він забарикадується і все піде коту під хвіст!!
Наче у відповідь, пролунав крик рудого сінігамі: 
– Пішов на …, звихнутий! І взагалі, нема нікого вдома!
На Кемпачі, що відчайдушно намагався вирватися, поглянули всі вельми злісно. Рукія крикнула: 
– Ітіго, виходь з засідки! Будь чоловіком!
Почулось голосне бурчання і за мить перед ними з’явився господар дому власною особою. Правда, обличчя в нього вмить зблідло і перекосилося, коли він побачив таку купу народу. Про виламані двері скромно промовчу. 
– Блін, ви що тут всі забули?! – крикнув він офігіло.
Сінігамі, не слухаючи його, заходили в будинок. Кожен з них щось тягнув у руках. І те "щось" за звуками підозріло нагадувало саке. Причому, у вельми солідних кількостях. 
– Стривайте, ви що, п’янку в мене вдома вирішили влаштувати?! – волосся рудого хотіло стати сторч від шоку, але згадало, що воно й без того знаходиться у шухерному стані, тому лиш розчаровано зітхнуло. 
– Маєш щось проти? – спокійно запитав Бьякуя, наполовину витягаючи Сенбозакуру з піхов. Кемпачі радісно вишкірився і потягнувся до свого меча. Збоку нетерпляче підстрибував Іккаку. Юмічіка ж уже звідкись дістав дзеркальце і підморгував у нього собі, коханому. 
Всі вичікувально і багатозначно поглядали на рудого. Хлопець важко зітхнув, наче йому повідомили, що його обов’язково має оглянути Маюрі без права втечі, і сказав: 
– Гаразд, біс із вами. Тільки будинку не рознесіть. 
Піднявся радісний гул і захоплені крики, Кемпачі роздратовано сплюнув, а Іккаку розчаровано застогнав. Тільки Юмічіка не переривав свого заняття.

Почувся якийсь дивний звук, що явно не був схожий на стукіт у двері (було б куди стукати). Всі озирнулись і остовпіли – у двері пролазили арранкари разом з вайзардами. Саме штовхались Сіндзі і Гріммджоу. 
– Відвали, гомосексуаліст білявий! – гарчав Секста Еспада, пропихаючись вперед, водночас намагаючись придушити свого суперника. 
– Не дочекаєшся, котяро драний! – репетував колишній капітан 5го загону. Про інших скромненько так промовчу. 
– Ану звалили всі геть! – почувся жіночий крик і в будинок звалилась купа-мала. Гарненько по ній потоптавшись, просто на рудого кинулась Нелліель і повисла в того на шиї. – Ітіго! Як я скучила! 
– Н-нелл? – ошелешений хлопець намагався відірвати від себе зеленоволосу, а то його ребра вже загрозливо тріщали. – Ви що тут всі робите? 
– Радіємо, що переможено того придурка. А наш божевільний вчений звідкись винюхав, що ви влаштовуєте вечірку. От ми і вирішили приєднатись. А по дорозі здибали цих. – кивнула екс-Треста на вайзардів, що випихались з купи. 
– Я б попросив. – мовив Заель, поправляючи окуляри. І то нічого, що на його голові розмістилась задня частина Халлібель. Подумаєш, з ким не буває? 
– Гей! – випхався наперед Маюрі. – Не смійте красти мої лаври! Я тут єдиний божевільний учений! 
– Ти ба, а ми цей факт намагаємося довести йому відтоді, як він став капітаном… – шепнув Ренджі Рукії. 
– Що? – зневажливо глянув на синьоволосого Заель. – Щодо божевільного я згоден, а от щодо вченого – анітрохи. 
Маюрі, що вже розлючено хотів щось відповісти, закрили рота і затягнули кудись назад. 
Купа біля дверей нарешті розпалась, і стало видно, що тут є: Старк і Ліллінет, Халлібель, Улькіорра, Ннойтора, Гріммджоу, Заель та Нелл – з арранкарів; і Сіндзі, Хійорі та Ліза – з вайзардів. 
– Ви що, всі прийшли на вечірку? – запитав нещасний Ітіго. 
– Ага. – радісно закивали ті.

Відповісти рудий не встиг, бо у дверях з’явились нові персонажі, від чого той просто схопився за голову. На порозі стояли Оріхіме, Ісіда, Чад, Тацукі, Юроїчі та Урахара. 
– Іноуе відчула, що з реяцу Ітіго відбувається щось дивне, і ми поспішили поглянути у чому справа. – ховаючись за віялом, повідомив Урахара. – А Ісіда сказав, що тут ще з’явилось безліч підозріло знайомих реяцу з чимось, підозріло схожим на саке.
На останнього куінсі поглянули як на ворога народу. Той тільки гордо задер носа і поправив окуляри. 
– Коротше, я нас усіх вітаю з перемогою над тим чокнутим. – оголосив Старк, що вже налив собі саке. За один раз він влив усе в себе і похитнувся. – Можете бухати, я дозволяю. – похитнувшись ще раз, він звалився на підлогу і заснув. 
– Мудрі слова! – вигукнули водночас Мацумото з Ренджі, і потягнулись до саке. За мить алкоголь пішов по руках. 
– Як завжди. – пирхнув Тоширо і кудись пішов, ухилившись на ходу від Мацумото, яка хотіла затягнути його до всіх.

Переконавшись у тому, що Старк заснув намертво і найближчим часом прокидатися не збирається, хоч як його не частуй копняками, Ліллінет важко-страдницьки зітхнула, схопила у когось пляшку саке, роздобула звідкись лійку, яку засунула в рот Старку, сіла на нього верхи і почала щедро вливати алкоголь. 
– Що ти робиш? – здивовано запитав у неї Ітіго, який намагався непомітно проскочити до сходів, що було трохи важкувато, бо кожен хотів його як не почастувати саке, то поплескати по плечу, обняти, привітати з перемогою, викликати на поєдинок (Кемпачі й досі не втрачав надії), забрати на досліди (Маюрі і Заель, які встигли вже потоваришувати), покрити триповерховими матами (Гріммджоу з Ннойторою), стукнути тапком по голові (Хійорі з вельми злісною мармизою), нагодувати солодощами (невгамовна Ячиру), запитати "Хто на світі всіх миліше?" (Юмічіка з дзеркалом), і т. п. А хлопець просто хотів поглянути, що роблять його сестри (добре, що ненормального бородача не було). Не хотілося, щоб вони брали участь у цьому бедламі, що гордо йменувався святкуванням, особливо Юзу. 
– Що, що… – пробурчала Ліллінет, не відриваючись від свого заняття. – А хто потім отримає на горіхи за те, що він не напився, як усі? Я. От і заливаю в нього саке, щоб не було претензій. 
Знизавши плечима, Ітіго продовжив свій шлях до сходів без жодних підозрілих осіб на цей раз. Та звідти вже спускались Карин з Тоширо. Ці двоє уже про щось сперечались, а в руках чорнявки був футбольний м’яч. 
– Карин? Тоширо? Ви куди? А що з Юзу? – поморгав рудоволосий сінігамі. 
– Капітан Хітсугая, бовдуре! – вмить роздратувався сивоволосий капітан. 
– Юзу спить, її недобудишся. По ходу, вона десь примудрилася роздобути снодійне. – Карин змовчала про те, що їй з Тоширо неймовірними зусиллями вдалося випахти з кімнати сестер Маюрі з Заелем, які явно хотіли поставити над сплячою Юзу кілька дослідів; чорнявка розлютилась і почала товкти обох ненормальних м’ячем, використовуючи їх в якості живих мішеней. Тоширо насилу вгамував сестру сінігамі, а обоє товаришів по дослідах ледь у своїх халамидах не заплутались – так тікали. – А ми йдемо тренуватись. 
– Зараз? – покосився Ітіго на вікно, за яким стояла ніч. 
– Пропонуєш приєднатися до них? – насмішкувато запитала Карин, киваючи на гурт, де лилось рікою саке. 
– Та ні. – вмить перекосило того. – Ідіть. Я сподіваюсь, що ти приглянеш за нею. – лихим оком глянув він на Тоширо. 
– Ти забуваєш, з ким говориш. – пробурчав той. Карин вже тягнула його до дверей. – Мацумото, на тебе ще звіти чекають! – гаркнув хлопчина-капітан, перш ніж зникнути за дверима. 
– Зануда. – хмикнув рудий.
– Капітанчику, ну не будьте таким сердитим… – пролепетала лейтенант 10го загону з червоними щоками і блискучими очима. – Ітіго, ану не відлинюй! – несподівано гаркнула вона, схопила хлопця за руку і затягнула в юрбу.

Вечірка набирала все більших обертів. Хійорі ганялась за Сіндзі з тапком в руці і з явним наміром прибити на місці за все хороше. Блондин по дорозі встигав посьорбувати саке. Юроїчі причепилась до Бьякуї і намагалася довести того до ручки. Аристократ поки що тримався. Урахара, Кіораку та Укітаке насолоджувалися саке, мало на що звертаючи увагу. Гріммджоу з Ннойторою влаштували матюкальний поєдинок. Їх судила уже доволі нетвереза Нелл. Юмічіка стояв біля дзеркала і милувався собою котру вже годину. Кемпачі сидів доволі похмурий і жалівся на свою гірку долю Іккаку. Компанія лейтенантів була вже в дупель п’яною: Шухей лежав на пишних грудях Мацумото і щасливішого за нього не було на всьому білому світі, мабуть, тому, що сама рудоволоса красуня перебувала у нірвані або близькому до неї стані, Момо міцно обнімала Кіру і бельмотіла щось незрозуміле собі під носа, сам блондин мирно дрімав у неї в волоссі, Ренджі закуняв на колінах у Рукії, яка, висолопивши язика від зосередження, заплітала йому косички на голові, самого ж червоноволосого осідлала Тацукі і не менш зосереджено чорним маркером малювала у нього на грудях великими буквами слово АНАНАС, Ячиру радісно погойдувалася на люстрі, обсипаючи все і всіх своїми солодощами (Старк сонно попросив Ліллінет вимкнути душ), Ісіда інтелігентно розмовляв з Нему, а Маюрі з Заелем активно щось жували і не менш активно про щось сперечалися. Проковтнувши першу порцію, обоє здивовано завмерли, а тоді одноголосно запитали: 
– Хто це готував?! 
– А що таке? – поцікавилася Халлібель. Вона скуштувала страву. За мить її перекосило і вона з диким ревом зникла у невідомому напрямку, що вів до туалету. Гріммджоу з Ннойторою на мить припинили обкидувати один одного матами, заржали майже як коні, а тоді знову повернулись до свого заняття. Старк навіть не поворухнувся, а Улькіоррі все було попри тапки. 
– Судячи з усього, це була Іноуе. – глибокодумно мовив Чад. Дівчина почервоніла. Божевільні професори втупились у неї палаючими поглядами. 
– Гей, барбі, ти думаєш про те ж саме, що і я? – запитав Маюрі. 
– Згоден, зомбі, згоден. – підтвердив Заель.
Обоє вмить підвелися, схопили Іноуе попід руки і потягнули в кухню. 
– Зараз ти нам детально переповіш список інгрідієнтів цієї страви. 
– Так, ми зробимо прорив у виробництві отрути.
Ні сіло, ні впало серед юрби бухариків з’явився білий тип, неймовірно схожий на Ітіго. Він зацідив тому в обличчя і сказав: 
– Ти натуральна скотина, король. Сидиш тут, бухаєш, а мені, значить, слинку ковтай, так? Не вийде! – він схопив пляшку і добряче до неї приклався. 
Офігілий Ітіго ледь підвівся на ноги. На нього накинулися решту, не менш офігілі: 
– Це хто такий? Звідки взявся? І чого він зве тебе королем? 
– Познайомтесь, це мій внутрішній порожній… 
– Хітіго Широсакі. – кивнув той, двома великими ковтками спорожнив пляшку і кинув її кудись позад себе. За іронією долі, вона влучила в голову Кемпачі. Велетень вмить схопився на ноги і заревів: 
– Хто посмів?!? 
– Ну я. І що далі? – незворушно проплямкав порожній, набиваючи рота смакотою (не від Іноуе). 
– Тобі кінець, покидьку! Викликаю тебе на двобій! – з лампи на плече Кемпачі стрибнула Ячиру і захоплено закричала: 
– Ура! Битва! Кенчику, не осоромся! 
– І не мрій! – гаркнув той. 
– Якщо тобі так хочеться, то вперед. – пограваючи в руках Зангецу, насмішкувато сказав альбінос.
Громовито зареготавши, Кемпачі вискочив надвір. За ним попрямував Широсакі, недобре шкірячись. 
– Побачиш, Королику, я його взую. 
Ітіго ляпнувся на підлогу і полегшено зітхнув: 
– Яке щастя…

Тут усі помітили, що Бьякуя – блідіший звичайного – кудись тягне Юроїчі. Пристойно п’яна Богиня швидкості тільки дзвінко сміялася, навіть не намагаючись вирватись. Парочка зникла за дверима. Всі поприлипали до вікон у надії на шоу, бо вперше бачили розлюченого Кутікі, і всім було цікаво знати, у що це все виллється. Якусь мить всі з жадібною цікавістю спостерігали за видовиськом надворі, а тоді їхні обличчя повидовжувались. Розчаровано сплюнувши, народ повернувся до своїх справ. 
– Що там сталося? – поцікавився Кіораку, що боровся з Нанао за чергову плящину саке. 
– Та… Цілуються вони. Тьху ти! – махнувши рукою, протупав повз них Ренджі. Він явно ще не бачив свого вигляду в дзеркалі. 
– А-а. Буває. – задумливо протягнув капітан 8го загону, і боротьба продовжилась.
До них підскочив сердитий Ннойтора. Забрав пляшку, за яку велась боротьба, і добряче хильнув з неї. 
– Що сталось? – запитав Урахара. 
– Гріммджоу, придурок, котяра драний… – пробурчав Квінта Еспада. – Нелл вирубалась і той баран кудись її потягнув, хтиво при цьому шкірячись. Тьху, блін! 
– Ще один. – мовив Кіораку, киваючи кудись ліворуч. Там Хійорі товкла Сіндзі тапком, розлючено щось шиплячи при цьому. Вайзарду набридло це це і він заткнув дівчину старим-добрим способом. Спершу блондинка намагалась вирватись, але потім притихла. 
– Мене зараз вирве. – скривився арранкар. – Вони всі змовились, збоченці.
І останнє, що пам’ятав Ітіго, був відчайдушний крик Іноуе з кухні: 
– Ітіго-о-о!!! Врятуй мене!!!