– Апчхи!

Дідько, до чого гидка погода! В небі неначе хтось забув вимкнути гігантський кран, з якого тепер щедро лилася на бренну землю нестримними потоками вода. Холодна вода, якщо бути точним. А якщо ще й додати холодний вітер, що люто шмагав по й без того мокрому одягу, пронизуючи до кісток так, що хотілося цокотіти зубами, то й зовсім невесела картина вимальовувалася.

Бісів порожній!

– Апчхи!!

Передпліччя боліло ще сильніше, яскраво-червона кров стікала вниз по руці, по дорозі змішуючись з водою і розчиняючись. Були ще й інші рани, але вони тривожили не так сильно, як ця. Що там – декілька дурних синяків та подряпин. Дурня! Ще й не в такому пеклі бували! Але ця рана... Хотілося гарчати і проклинати все та всіх навколо. А більш за все – цього дивака Урахару і його безпомічний гігай. Та якби він був у своїй старій звичній формі, цієї рани і в згадці не було! А то сиди в цьому костюмі безвилазно, не маючи права прийняти бойову форму. Типу покарання і контроль. Тьху! Бісів порожній!

– Апчхи!!!

Та що ж це таке, матері його?! Чхає вже всю дорогу. А ще голова болить і взагалі якось фігово себе відчуває.

Гріммджоу насилу – вона здавалася якоюсь чавунною – підняв голову і глянув перед собою. Як і слід було сподіватися, вулиця, якою він ішов, спотикаючись ледь не на кожному кроці, була порожньою. Хто ж захоче гуляти в таку погоду, та ще й коли сутеніє? Не видно жодного ідіота. А йому ще йти і йти до магазину того махнутого панамочника. Не надто веселі перспективи.

Хлопець провів здоровою рукою по сталево-синьому волоссю і роздратовано сплюнув на землю. А все через ту руду дівку! От навіщо вона повернула його до життя? Хто її просив? Краще б він здох в Уеко Мундо, ніж зображав тут прислугу в ненависних йому сінігамі. І ще принципи ці... Вже б давно звалив від цих козлів, але не може. Борг висить над ним, як там кажуть?.. Дамокловим мечем, от. А він завжди віддає борги. І веде тепер жалюгідне існування той, кого колись усі боялися та поважали, прислуговуючи тим, кого зовсім недавно зводив зі світу з нечуваною жорстокістю. От тобі й дилема, матері його...

– Гріммджоу? Ти що тут робиш?

Покосився в бік, звідки долинуло запитання. О, які знайомі люди! Рукія Кутікі. Маленька сінігамі. Стоїть під парасолею, вдвічі більшою за неї саму, з сумкою у вільній руці й похмуро дивиться на нього. Ох-ох, які ж ми грізні! Особливо з цією дурною парасолею... Що там на ній намальовано? Якісь вухасті рожеві тварюки. Гидота.

– Та от. Вирішив прогулятися перед сном. – люб’язно вишкірився колишній арранкар; голос так і сочився неприхованим сарказмом. – Погода просто чудова, правда?

– Не мели дурниць! – гаркнула сінігамі. – Ти ж поранений! Знову бився з порожнім без підкріплення?

– Йди до біса. Я не збираюся перед тобою виправдовуватися. – придушити б її на місці, щоб заткнулась, але щось він себе паскудно почуває. Таке враження, що сили кудись дуже швидко втікають. – Апчхи! – знову це! Бісів порожній!

– Ідіот! Мало того, що поранений, то ще й примудрився застудитися! Швидко до Урахари! Тесей поставить тебе на ноги.

– Не смій мені вказувати, проклята сінігамі! – рикнув Джагерджак, тінню метнувся до Кутікі і схопив її за шию. Парасоля й сумка полетіли на асфальт, поки Рукія, задихаючись, безуспішно намагалася вирватися з залізної хватки арранкара.

Однак цей, здавалося б, простий ривок остаточно забрав останні сили хлопця. Колишній Секста Еспада несподівано закашлявся, похитнувся і, наче підкошений, звалився на землю.

Потираючи ниюче горло, Рукія розлючено дивилася на синьоволосого арранкара. Як завжди – за все хороше відповідає лайкою та грубою силою.

«Козел», – подумала дівчина, підібрала сумку з парасолею, копнула нерухоме тіло, розвернулась і пішла своєю дорогою. А він нехай тут лежить. Буде йому урок в подальшому.

Відійшовши на декілька кроків, Кутікі зупинилася. Вона вагалася. Совість гризла юну сінігамі зі страшною силою.

«Ти ідеш, а він лежить там геть сам, весь у ранах, під холодним дощем та вітром. А може в нього почалася гарячка? Або запалення рани? Хто ж його врятує в такий час? Дивися, зараз сутеніє, дощ не припиняється – навряд чи хтось іще тут з’явиться. А йому потрібна допомога. Він точно бився з порожнім, і якщо його залишити в такому стані, він точно помре. Невже ти будеш радіти цьому?»

Брюнетка озирнулася. Непорушно лежаче тіло колишнього арранкара безжалісно та байдуже поливав холодний дощ. Вулиця була порожньою. Ні душі. Тільки темніло щораз сильніше. Він точно помре.

Ну і що? Нехай помирає. Кому він тут потрібен? Постійно огризається, грубіянить, насміхається, б’ється навіть тоді, коли йому хочуть допомогти. От нехай і лежить.

«Я про це ще пожалію», – пихтіла мініатюрна брюнетка, затягуючи досить важкого арранкара в квартиру. Зараз вона жила у Іное, яка поїхала відвідати дальніх родичів, люб’язно дозволивши пожити у неї сінігамі. Супроводжувати її погодився Ітіго. Ну як погодився... Рукія його випхала, на пару з Ренджі й Тацукі. А поки в Абарая відпустка (куди він рвонув на пару з Арісавою), Куросакі теж немає, патрулювати Каракуру залишилася Кутікі і цей грубіян, який постійно наривається на неприємності.

З горем навпіл тіло Гріммджоу було дотягнуте і покладене на ліжко. Бідній дівчині здалося, наче з неї сім потів зійшло, поки вона дотягнула його важку тушу до кінцевого пункту. Так, а тепер треба зайнятися його раною, поки не отямився, а то ще невідомо як він відреагує на даний акт доброти.

Поклавши продукти, за якими вона ходила, в холодильник та на полички, парасолю – сушитися, переодягнувшись і метнувшись за аптечкою, Рукія повернулася до хворого. Так вона його охрестила про себе, щоб не прибити випадково. Горло все ще трохи нило, тому треба буде йому помститися, як тільки отямиться.

Стала біля ліжка, вперла руки в боки і критично оглянула екс-Сексту. Так, більш важка рана на передпліччі й купа подряпин і синяків. Більше, начебто, нічого. Спершу треба зайнятися більш важкою раною, а дріб’язок почекає.

Дівчина присіла, закотила рукави кофти й почала знімати з Джагерджака сорочку, мимоволі відмітивши сталеві м’язи. Ще б пак! Він не став би Секстою, якби був задохликом. Нарешті, даний предмет одягу був знятий і спланував на підлогу. Треба буде викинути, а то від лівого рукава залишилися тільки огризки. Поки що хай побуде так, тому що навряд чи в Оріхіме знайдеться чоловіча сорочка або футболка. Треба буде потім у Ітіго поритися, в нього точно щось та й є...

Про що вона думає?! Шукати йому одяг? Та вона що, геть з глузду з’їхала?! Він її ледь не задушив, а вона йому одяг шукає! Нечувано!

Розсердившись сама на себе, Рукія швидко обробила і забинтувала рану на передпліччі, замазала синяки й подряпини і на цьому свою рятувальну місію повважала завершеною. Видужає – нехай забирається звідси. Вона йому не нянька.

Гріммджоу отямився якось різко. От щойно він плавав у важких сновидіннях, а зараз розглядає незнайому стелю. Значить, він не в Урахари, бо в чокнутого панамочника зовсім не такий колір фарби. Куди його занесло? Останнє, що пам’ятає – як душив ту сінігамі, Рукію Кутікі, як боліла рана і взагалі було фігово. Зараз, у принципі, не краще. Правда, рана більше не докучає. Глянув туди – передпліччя було туго забинтоване. Але й крім нього боліла голова, в горлі наче дерлися кішки на чолі з цією ненормальною Юроїчі, та й самопочуття було не кращим. Блін, що за чергові приколи?

В кімнату зайшла та ж Кутікі, яку він душив. Жива, значить.

– Отямився? – в руках вона тримала велику кружку з черговою рожевою тварюкою, з якої долинали смачні аромати. – Значить, вимітайся звідси.

– Заткнися! – рикнув хлопець, зриваючись з ліжка, але тут же зі стогоном упав назад: голові не сподобалися такі різкі звуки, і вона погрожувала от-от відпасти, наче з якогось похмілля, реально.

– Чудово! – гаркнула Рукія. – Тільки не кажи, що ти ще й застудився до біди!

– Помовчи! – простогнав арранкар, заплющуючи очі. Так паскудно йому ще ніколи не було. – Мені й без тебе фігово.

– Просто прекрасно. Тепер ще й переводь на тебе ліки. – невдоволено говорила дівчина. Вона допила каву, поставила кружку на комод і похмуро втупилася в нього.

– Тебе ніхто не просив тягнути мене сюди! – огризнувся Гріммджоу, але якось в’яло: сил було до біса мало. - Краще б ти залишила мене там здохнути.

– Так, так, звичайно, знаю я твою пісеньку. – нетерпляче махнула вона рукою, подумки вже щось прикидаючи. Видно, згадувала чи є в Оріхіме всі необхідні їй ліки. – Але повинна тебе розчарувати: ти надто цінний кадр, щоб тебе втрачати.

– Який, в дідька лисого, цінний кадр?! Панамочник мені навіть гігая путнього не видав!! Я не можу нормально використовувати свою силу!! – і знову відкинувся на подушки, застогнавши. Та що за чорт?!

– Дурню! Цей гігай тимчасовий, пробна версія! Урахара зараз створює такий гігай, який би підходив спеціально тобі, щоб ти міг нормально вивільняти свою силу й битися!

– Ой, які ж ви всі турботливі, аж блювати хочеться!

– Заткнися! Тебе треба вилікувати, поки не приїхала Оріхіме. Такого додатку до інтер’єру, як ти, їй точно не треба буде. – з цими словами брюнетка вийшла з кімнати, а хлопець роздратовано відкинувся на подушках. До чого ж слабкий гігай! Навіть захворіти примудрився. Бісів Урахара!

Спокійно проклинати панамочника йому не дала та ж Кутікі, яка ввірвалася в кімнату з купою ліків у руках та рішучим (читай: звірським) обличчям а-ля «Залікую до смерті!». Гріммджоу малодушно спробував утекти через вікно, але проклята голова й загальна слабкість у тілі не дозволили йому зробити цей відчайдушний крок. На мати й прокляття сінігамі не звертала уваги, продовжувала напихати таблетками та поїти його якоюсь бурдою, а коли їй, вочевидь, набридло все це слухати, просто запхала в його рот ложку меду. Хлопець ледь не подавився, а дівчина набула самовдоволеного виразу обличчя, яке збісило арранкара більш за все. Не встигла вона й пискнути, як опинилася притиснута до ліжка, а він нависав зверху й обличчя його було дуже зле.

– Сінігамі, ти забуваєшся. – прогарчав синьоволосий; від такого нахабства він навіть забув про свій хворобливий стан. – Я тобі не слухняна лялька, і підкорятися не збираюся.

Її шоковане обличчя миттю змінилося на розлючене; брюнетка почала вириватися.

– Ідіот! Відпусти мене негайно!

– А що, якщо не відпущу? – лють зникла. Зате його обличчя стало неймовірно хитрим і опустилося ще нижче, майже торкаючись її. – Що ти мені зробиш? Гіконган далеко, і так просто ти не станеш сінігамі, значить, не будеш мати доступу до свого занпакто. То що ти зробиш?

Кутікі, видно, не мала наміру здаватися так просто. Несподіваний спалах болю змусив його скрикнути – вона примудрилася вкусити його за ніс.

– Ах ти маленька ..! – від люті він явно не тямив, що робить, тому що відповів тим же – правда, вкусив за губу. Офігіли обоє – Рукія від такого вчинку аж вириватися перестала й витріщилася на нього шоковано, а Гріммджоу все ніяк не міг зрозуміти які на смак були її губи – надто швидко все сталося. Він не любив чогось не розуміти, тому вирішив піти до кінця і про все дізнатися. Мить – і він уже цілує її вуста, намагаючись розрізнити смак, а дівчина від іще більшого шоку навіть не рухається, дозволяючи йому вивчати свої губи.

Але це тривало не довго. За мить Джагерджак згинається і виє від болю в паху, а Кутікі невеликою червоною кулею зникає з кімнати.

Гріммджоу лежить на ліжку і задоволено посміхається: йому сподобалося. І на смак теж.

Наступні дні нагадували лікування менш за все. Ну як... Рукія стандартно приходила і напихала Гріммджоу купою ліків, а він стандартно підминав її під себе і пробував на смак її губи. І кожен раз отримував у пах. Ну, або туди, куди дотягнеться молодша Кутікі, яка просто так йому не давалася. Все це нагадувало якусь боротьбу, і сінігамі програвала кожного разу більше, хоча й сама цього, мабуть, не усвідомлювала. Кожного разу вона з палаючими щоками й криками «Ідіот!» кулею покидала кімнату, а він лежав на ліжку й самовдоволено всміхався.

Невідомо скільки б це тривало, поки якось Гріммджоу не зник.

Рукія сиділа на підвіконні квартири Оріхіме і пила чай з великої кружки. Сама рудоволоса господиня цих квадратних метрів усе ще не повернулася від родичів, хоча подзвонила й попередила, що затримається у зв’язку з певними справами. У брюнетки виникли сильні підозри щодо цих самих справ і їй чомусь страшно захотілося поспівчувати Ітіго. Та з іншого боку – навіщо? Поки він не повернеться в Каракуру, вона не зможе повернутися в Сейретей. Ренджі теж іще не повернувся з відпустки. Ех...

Всі десь відпочивають, одна лиш вона кукає тут сама в товаристві невеселого настрою. А ще дивних, незрозумілих та непотрібних думок про одного синьоволосого арранкара.

Тьху!

Здавалося б, чого б це раптом? Що він зробив хорошого? Та нічого. Постійно грубіянив, залякував, знущався, насміхався, бентежив та ганьбив. І вона була неймовірно рада, коли він нарешті зник і залишив її у спокою. Та чомусь із голови цей тип усе ніяк не хоче виходити...

Теж мені – симпатія з першого погляду. Абсурд!

Рукія затрясла головою, відганяючи непрошені спогади про його лукавий погляд та «смакування» її губ, і втупилася у вулицю, обхопивши руками гарячу кружку.

За вікном лив дощ. І не просто дощ, а ціла злива. Вітер лютував і нахиляв верхівки дерев ледь не до самої землі. В таку бурю навіть носа не хочеться витикати з теплого дому. А ось так любуватися нею через вікно з кружкою гарячого духмяного чаю, як от вона зараз – запросто.

Несподівано в двері подзвонили.

Здивувавшись, кого могло принести в таку негоду, Рукія відставила кружку, зістрибнула з підвіконня і відправилася в прихожу. Там вона відчинила вхідні двері й заніміла – на порозі стояв частий гість її думок, грубий, нахабний та єхидний арранкар, у якого ні сорому, ні совісті, – Гріммджоу Джагерджак власною особою. З нього струмками текла вода, наче він щойно вийшов з душу, забувши перед тим зняти одяг.

Хлопець оглушливо чхнув, шморгнув носом, а тоді єхидно повідомив:

– Я захворів. Вилікуєш?

Рукія, яка вже відмерла, відійшла від дверей, пропускаючи його всередину, і гучно зітхнула: мовляв, а куди я тепер від тебе дінуся?

Пи. Си. Якщо вам цікаво, то Оріхіме все ж заарканила Ітіго, Ренджі освідчився Тацукі, а Гріммджоу таки отримав нормальний гігай... і не тільки.