Загублені і знайдені. Частина 9
| За десять років до цього: — Ми. Це. Зробили. — Ура! — вона вкладала чимало сил у свій крик. Й стрибала так само натхненно. — Вдалося, вдалося, Растле. Вдалося! — Саме це я й сказав, — її чоловік був більш стриманий за неї. Втім і на його обличчі сяяла посмішка переможця. — Ми таки відкрили спосіб переміщатись між світами. Волане, ти теж радий? Принц стояв коло щойно відкритого порталу. Ворота в інші світи мерехтіли зеленим сяйвом. Типова ознака того, що була використана магія землі. — Це кінець. Тепер Повноводдя, стане як прохідний двір! — Волан скривився. — Дарма я до цього приклав руку. Чекай біди. — Навіть у такий момент ти все одно стогнеш, — Растл сказав й глянув на неї. — Хіленрель, мила, ти ж надіюсь не така? Вона засміялась: — Звісно, ні! А краще би була. Недовірливою. Може, тоді й розгледіла б небезпеку, що нависла над ними. *** Їхня команда стала гордістю наукового центру. Королева Санда особисто вручила медалі за вклад в науку. Хіленрель була гордою за себе, Растла й Волана. І все-таки, їй, «бруднокровці», попри усе дали нагороду! Пліткарі й расисти можуть позеленіти від заздрощів! Наступного дня вона йшла коридором наукового центру. Попереду виднілись дві тіні. — З цього нічого доброго не буде, Маеліте, — звичне бурчання Волана Хіленрель впізнала одразу. — Проєкт треба закрити. Технологію засекретити. Переконай матір не поширювати інформацію про все це. — Ти дарма панікуєш. Ось побачиш, завдяки тобі й твоїм друзям нас чекає процвітання! Хоч раз у житті, брате, розслабся, бо ти заслужив. *** Зрадник. Зрадник. Зрадник. Зрадник! Волане, як ти міг? Зі злості Хіленрель кинула в дзеркало книгу. Почулось тріщання скла. Але їй байдуже. Зрадник! Вимагає закриття проєкту! Ще й засекретити хоче! Тоді всю інформацію сховають. Включно з тим фактом, що вона, напівкровка, нарешті чогось досягла. Про те, що серед видатної команди науковців була вона, майбутні покоління не знатимуть! Зрадник. *** Думка Волана нікого не зацікавила. Досліди продовжили. Фінансування збільшили. Є все-таки в житті справедливість! Забирали групу вчених, які мали дослідити нововідкритий світ. Про нього мало що знали. Тільки те, що там є пустеля й мало рослинності. Хтось запропонував називати його Пустосвіттям, бо там нічого не було. Назва прижилася. — Мене взяли в групу дослідників, що відвідають Пустосвіття, — похвалився їй Растл за вечерею. Хіленрель ним пишалась. Хвалила його в той день. А мала би плакати. Кричати. Наполягати на тому, щоб він залишився вдома. Хто ж знав, що тоді вони вечеряли востаннє? *** — Як це сталось?! — її несамовитий крик, мабуть, змусив би стіни здригатись. — Їх шукають, — відповів Волан. — Мене це не цікавить! Я хочу знати хто винен в… — Не втримали заклинання. Воно надто складне й недоладне. Прототип. Ненадійний. В якийсь момент маги більше не могли тримати ворота в Пустосвіття відкритими. — І закрили ворота до нас?! Слів бракувало. А ще сил, щоб докричатися до розуму цього розбещеного дворянина. По його очам бачила: йому шкода. — Найди Растла! Найди, а інакше… Ти мав бути там! В тебе більше сил, ніж у тих вчених разом взятих. Сами ти першого разу відкрив портал, а ми з Растлом займались теоретичними розрахунками. — І я досі вважаю, що дарма взяв участь у цьому експерименті. Тому я й відмовився від участі в наступних випробуваннях. — Ти… — Хіленрель, — Волан мав наглість дивитись їй просто в очі. — Я ж тебе попереджав. Права рука піднялася сама собою. Гучний ляпас, як результат. А ще червона щока на лиці її друга. Тиша. — Цього разу, — сказав він. — Я вдам що цього не було. По старій дружбі. Наступного ж ти втратиш не лише чоловіка, а й роботу тут. Хіленрель вже чула таке раніше. З ким би вона не говорила, другом чи ворогом, розмова постійно вертається до єдиного твердження: «знай своє місце, напівкровко». Зрадник. *** Пошукова група нікого не знайшла. Растла, її Растла, загубили. Як ключі. Чи гаманець. Як річ. Вона напівкровка. Бродячих собак більше поважають, ніж її. Але Растл! Він же чистокровний! З пристойної родини. Колись багатої, але шанованої. Як його могли не найти? Через два тижні марних пошуків Растла оголосили зниклим безвісти. Волан після цього звільнився з посади. А вона сама не знала, куди їй йти. *** Перші прототипи воріт до інших світів характеризувались тим, що їх було вкрай важко відкрити одному магу. Потрібно більше людей. Або хтось як Волан. Але просити допомоги в зрадників Хіленрель наміру не мала. Ворота вона відкриє сама. Навіть якщо й слабо контролювала власну магію. Байдуже. — Дочекайся мене, Растле, — шепотіла вона, сидячи в кабінеті над кресленнями воріт. — Я скоро до тебе прийду. Ось побачиш. | |
|
| |
| : 197 | |
| : 0 | |