Загублені і знайдені. Частина 7
| Було в Аріани одне щире і палке бажання. Тиха й мовчазна молитва до богів. О вищі сили, чи хто у вас там нині чергує на небесах. Будь ласка, будь ласочка, зробіть так щоб її вуха зів’яли. Бажано вже. Зараз. В цю секунду. Слухати безкінечну лайку Волана їй було несила. А вона саме такою й була. Без кінця. Цей каліка не переставав стогнати й бурчати на протязі всієї дороги: — Поверни мене назад, Смарагдова! — Не можу, — вже сто двадцять сьомий раз відповіла йому відьма. Так, вона рахувала! — Я не хочу чути твою байку про те, що ти всі сили вже використала на свої магічні фокуси. Й чекати, поки вони відновляться теж не збираюсь, — самовпевнено заявив Волан. Тут він правий. Вона брехала. Нахабно й відверто. Міські відьмочки давно би вже падали від утоми після телепортації. А я ще маю певний запас сил, задоволено думала Смарагдова. Але навіщо Волану про це знати? *** Дві години тому: Відьма й далі нишпорила по квартирі Волана. Втім, користі не було. Інтуїція шепотіла: не варто й старатись. Правду варто шукати деінде. Під руки потрапило фото дівчиська. Вона тримала в руках іграшку собаки й усміхалась ширше, ніж дозволяли будь-які правила пристойності. Задоволення феєрверком іскрилось в її очах. На німе питання відьми, Волан тільки буркнув, що це його донька. Смарагдова прищурилась. Дівча нагадувало мертву королеву, чию статую відьма бачила недавно. З А це ж можна якось використати? Відьма подумки всміхнулась. Є вже двоє потенційних і реально доступних людей, що в теорії здатні підтримувати бар'єр. Й нехай навіть якщо у дівчиська магії нема — не проблема: почекай поки підросте, видати заміж і далі чекати дива, що нащадки успадкують дар. Навіть якщо Маеліт помре, надія ще є. — Ти хоч приблизно знаєш, як ті ліки виглядають? — озвався Волан. Відьма задумалась: — Гадаю, як завжди, суміш рослин. А може й заклинання. Зрештою, хвороба не проста, а магічна. Тиша. — Я… Я таке вмів? — в голосі Волана було непідробне здивування. — Створювати таке? — Ти вмів більше, ніж коли-небудь зможу я. Й мене слабкою не вважають. Аріана продовжила пошуки. Вона відсунула комод біля вікна. Раптом під ним щось заховано? Знову ні. — Тоді чому ж я від цього відмовився? Смарагдова застигла. О, то він все-таки має сумніви. Боїться, що дарма не бажає все згадати? Це теж використати можна. — Я теж здивована. В тебе ще були гроші. В рази більше, ніж ти маєш зараз. А дім? Це не дім, а палац! І з братом відносини були прекрасні. Волан не поспішав відповідати. Знову. Втім, зерно сумніву вона посіяла в його душі. По очах видно. Ще трохи, ще трішки й клюне рибка. — Смарагдова, а ось ця ваша магія… — почав був говорити Волан. — Що? — Вона у всіх є? Там, звідки ти прийшла. О, то йому вже цікаво, як воно жити в її світі? Яка ж ініціативна рибка! — Загалом так. Всі її мають так чи інакше. Він скривився. Чого? Що такого вона сказала? — То чого ж ти мені пропонуєш повернутись? — закотив очі Волан. — Я й без того каліка з моєю лівою ногою. — А тут ще й, виявляється, цієї вашої магії зовсім тепер не маю. Як мене там сприйматимуть? — А звідки ти знаєш, що ти втратив свій дар? Ти хоч раз пробував творити заклинання? — Та я не знав, що таке існує. Логічно. Він усе, в біса, забув. — До-о-о-обре, а як щодо маленького експерименту? — Аріана хитро прищурила очі. Її погляд був спрямований на підвіконня, де алоказія, з її величезним листям здавалось прикривала себе від усього світу. Поруч драцена, повна протилежність попередньої рослини, вивищувалась в небеса. Остання була ехмея, чиє листя, наче фортеця, захищало, єдину квітку противного рожевого кольору. Власне, її відьма й взяла. — На ній і спробуємо, — промуркотіла Аріана. — Краще би ти забрала її назад собі, як і решта своїх рослин. Не вірю, що я погодився їх потримати в себе, хай навіть тимчасово. І взагалі, що я маю з нею зробити. Їсти? — Теж можна, але спочатку — основи. Маленька інструкція для чайників, як ти. Є два типи магії — землі і вогню. Класифікується за принципом того, на які явища ми можемо впливати своєю волею. — О, ти хочеш щоб я спалив твою квітку? — Волан нарешті встав з дивану. — Ні! І не перебивай мене! — Добре, добре. Як же з ним складно. — Магія вогню це тільки для феніксів. — Кого? Аріана стогнала. Він наче трирічна дитина, яка взнала про існування першої букви алфавіту, але не готова вивчити інші знаки. — Пташки такі, — спростила Смарагдова. — Люди використовують тільки магію землі. О цей рідкісний момент, коли обличчя Волана було наче відкрита книга. В нього було до неї багато запитань. Тисячі. Він серйозно сподівається, що вона за три хвилини навчить його всьому, що сама вивчала роками? — Отже, твоя задача. Направити свою волю на цю квітку. Уяви, що на ній виростає ще одна пелюстка. Словам сили я тебе навчу. — Погана це ідея, Смарагдова, — сказав Волан, взявши в руки вазон, що вона до того тримала. — Вогнегасника в мене дома нема. Відьма вкотре закотила очі: — Він не знадобиться. Як же вона помилялась… *** Нічого в нього не виходило. Ні через мить, ні через хвилин десять. Марно. — Казав же, глупа ідея. — Ні не глупа! — Ні, це кінець. Дожив до того, що повірив казочкам від тебе подібних! — тільки глухий би не почув в його голосі сарказму. Відьма прислухалась до власних відчуттів. Його слова не ображали. Більше дивували. Волан повірив їй в якийсь момент? Чи бодай хотів повірити? — Не знаю, як ти, а я хочу чаю, — раптом сказав він. Пішли на кухню. Сиділи в тиші. В думках же відьми було гучно. Навіть оркестр би не зрівнявся з таким шумом. Безкінечні прокльони в адресу Волана, Рейвіра, богів і ще багатьох осіб. Смарагдова втомлено сіла за стіл, а Волан тим часом дістав сірники. Запалив сірник. Відьма краєм вуха почула, як він почав бурчати про магію як втілення безглуздя. Наївний. Не розуміє, що відкидає. Вслухатись в його бурчання сенсу не було. Втім два слова виділялись в цьому потоку. Та це ж те заклинання, якому я його навчила, думала Смарагдова. Але ж поруч не було рослин. Тільки… Запалений сірник. Ні, він же не дурень, щоб всупереч її словам спробувати себе в магії вогню. Вибух, що стався через дві секунди, переконливо доводив про інше. *** — Ліжко справа — твоє, зліва — моє, — сказала відьма Волану. — А окремої кімнати для мене не було? — він зневажливо глянув на скромно оздоблену кімнату. — Чого ж ні? Була. — То чому ти не винайняла ще одну? — Бо грошики не деревах не ростуть! — впевнено заявила Аріана. Залишати Волана наодинці було поганою ідеєю. Раптом втече, або вмре. Після історії з сірником відьма була готова в це повірити. А ще вона знову збрехала. Гроші в неї насправді були, але їх хотілось тратити на себе, а не на цього буркотуна. — То яка користь з вашої магії землі, якщо ви не можете вирощувати гроші на деревах? Відьма закотила очі: — Сиди тут, в кімнаті. Нікуди не виходь. Переночуємо тут. Наступне місто — столиця. Через тиждень-другий туди дістанемось. Там купимо все необхідне для телепортації й відправимо тебе додому. — Не знаю, що там треба купити, але я щось не бачив, щоб ти якісь амулети використовувала для телепортації. — Можна й без них, — відьма знову вдалась до брехні. — Але тоді не звинувачуй мене, якщо нас перенесе на дно океану. А тут, в Повноводді, їх аж десять! — Чому ми не можемо відразу телепортуватись в столицю? — Сил не маю. І це я тобі казала. Чергова брехня. Але звідки неграмотному в магії Волану знати, коли йому не кажуть правду про такі речі? Одне Аріана мала віддати йому належне: він таки залишився у своїй кімнаті. Вона ж тим часом спустилась на перший поверх таверни, де подавали їжу. Хотілось поласувати м’ясом! Коли їй нарешті дали замовлене, відьма задоволено попрямувала до столика. В неї сьогодні вечеря. Святкова вечеря! Все йде майже як по маслу. — Смачного, Аріано. Голос позаду неї налякав своєю несподіваністю. Відьма ледь не подавилась. Ні, тільки не це. Тільки не він. Хто завгодно, що завгодно, лиш би не… — Дякую, Маеліте, — прохрипіла відьма й проковтнула нарешті шматок м’яса. Вона не знала, як він її знайшов. Святкова вечеря раптом втратила свою урочистість. | |
|
| |
| : 221 | |
| : 0 | |