Загублені і знайдені. Частина 15
| Тіко не надто розумів, що з ним відбулося. Він чув як Ткач Павутини намагався докричатись до нього. Наївний. Наче в такому стані він може бодай слово зрозуміти. А тим часом його знову затягувало. Куди? Полум’я шепотіло. Кликало. Манило. «Вона сама не своя», — чув Тіко чийсь голос. — «Волане, вона нас уб'є!» *** Твердка, сіра біда, завмирачка. В народі було досить фантазії щоб подарувати цій хворобі не одне ім’я. Жерці казали, що це плата за гріхи. Маги, що це зворотна сторона сили, якою маніпулювали землею. Тисячі теорій, жодного істинного пояснення про те, чому людство страждало від неї ось уже яке століття. Найголовніше, як її вилікувати, хоч би хто підказав. О про це ходило чуток чимало. Сік болотної калюжниці тричі на день і хвороби вважай не було. Або якщо здійснити паломництво до храму Богині-Матері на півночі країни, то не заразишся ніколи ні ти, ні твої нащадки. Ще варіант: оберіг від дикої відьми дарує порятунок від усіх болячок. Красиві казки, інакше не скажеш. Ось лише реальність жорстока. Волан закрив очі. Не хотів про це думати. Королева-матір його заразила. Нога почала кам’яніти. Міг би й порадіти зрештою, що це не мозок як у неї. Невідворотні процеси в тканинах сірої речовини. Читай, вона приречена. Він теж. Їх уб’ють, коли дізнаються, зате дадуть чудесний пам’ятник для могили. Це кінець. А ні, додай до цього, що братик Маеліт нічого не знає. Зате теж ризикує заразитися. Тоді королівству не позаздриш. Хто триматиме бар’єр від феніксів? Навіть якщо вони майже вимерли загроза все одно залишається. Це ти винен… Ти згубив їх, згубив феніксів. Пішов проти природи, влаштував геноцид, підбурив на нього інших. Ще й героєм назвався, коли в тебе насправді руки по лікоть в крові. Волан скривився. До чого ці думки? На ньому лежить відповідальність за королівство, за належну помсту. Батька… Батька вони вбили. Дядька теж. Не міг же він допустити, щоб те саме було з братом і королевою-матір’ю. Вбивця. Так, боги карають його. За те, що посмів вбити їх творіння. Виявляється, ті бісові фенікси таки творіння богів, а не демонів, як говорили про це жерці. Це кінець. *** Маеліт має право знати. Він же рідний брат! На це розум тільки сміявся. Дурню, ти ж його заразиш! Мовчи! Мовчи! Мовчи! І Волан тримав язика за зубами. А що робити? Вони з матір’ю приречені, а для Маеліта надія ще є. Жити хочеться… Мовчи! Ні, це кінець. Волан змусив себе вдавати, що все добре. Знайти привід, щоб відвезти королеву матір в літній палац було не так і складно. Підкуплений придворний лікар порадив майбутньому королю Маеліту дати Санді перепочити й взяти на себе частину її обов’язків. Той погодився, бо надто вже блідою стала вона. А там літній палац став твердинею чорнокнижжя. *** Він боявся тиші. Хоча донедавна любив її. Може, навіть обожнював. Але тепер тиша дарувала лише сумніви та страх. Чути, як крадеться Санда в кінці коридору нестерпно. Коли вона замахувалась на нього гострим предметом Волан чув порив вітру, а ще дикий крик королеви-матері. Санда хоч раз за ці довгі-безкінечні дні впізнавала його? Бодай на мить? Багато йому не треба тільки цього. Хвороба прогресувала. *** Санда збожеволіла. Визнай це. Ти вмираєш. Чого опираєшся? Твій брат залишиться один в цьому світі. Але чи це найгірше? Твоя донька залишиться навіки калікою. Чи не краще було б якби смерть позбавила її мук? Це кінець. Ти ж знаєш це. Для чого відтягуєш невідворотне? Граєш героя? Для кого? *** Хіленрель була дурною, але хороброю. Тільки така могла допомагати йому доглядати королеву-матір. Санда колись пом’якшила закони для напівкровок. Не повністю й не те щоб дуже сильно, але у порівнянні з попередніми правителями її впевнено можна назвати лояльною до цих створінь. За це Хіленрель її обожнювала. Бо королева-матір була світлом в кінці тунелю для напівкровок. Але тепер вона вмирає. *** — Я вдячний тобі за допомогу. Брехня. Ти думаєш, що вона тут зайва. Бачить твою ганьбу, занепад і низку провалів водночас. Як же низько ти впав. — Я роблю це не заради тебе. Хоча б чесна. Але це теж неправда. Ти їй потрібен. Хіленрель уже пробувала сама найти Растла. Нічого з того не вийшло. І тільки ти з твоїми талантом і впливом можеш спробувати зробити більше, ніж уже було зроблено нею. Але напівкровка вголос цього не визнає гордість не дозволить. *** За останні два дні королева-матір нападала на нього. Може, ти на відміну від напівкровки визнаєш реальність? Ну так, хоча б раз, для різноманіття. Ти чуєш удар зліва від тебе. З яких пір залізна кочерга вміє літати?! Звісно. Санда. Ти вже майже звик тікати від її ударів чи магії. Шкода нога часом підводить, але поки що ти ще здатен протриматись. Ногу зсудомило. Ти зойкаєш від болю та несподіванки. А та істота, що колись була твоєю матір’ю цим скористалась. В тебе полетів шматок комину, а залишок твоєї свідомості помічає вогонь. Забагато вогню. То ось як ти помреш? Тебе засмажать як ковбаску? *** Ти насилу відкриваєш очі. Ледь змушуєш себе. Зрештою, тим смерть і приємна, що на тому боці нема нічого. Забуття. Шикарно! Але тебе якась примхлива божественна сила повертає назад. Якого чорта! Ні, це точно кінець! Вже навіть боги не здатні стерпіти його присутність, не те що королева-матір. — Волане! Волане! Істерика. Ні, не в тебе. В напівкровки. Що вже знову сталось? Ні, не так. Що вже знову накоїла королева-матір? Щось в душі померло в цей момент. Ти наче відчув на собі значення слова прозріння. Якщо ще трохи встигнеш пожити, на правах принца, віддай наказ дещо дописати в тлумачні словники. Відтепер слово прозріння означає відчуття, схоже на те, яке буває коли тобі по голові дають важким тупим предметом. …То як? Тепер ти розумієш? Хай би що сталося поки ти спав, минуле вже не повернути. Хай би що сказала тобі Хіленрель… -…план треба змінювати, — мовив ти вголос. *** Ти міг всяке собі уявити. Вже готовий був перевернути план з ніг на голову. Але хто ж знав, що за ті три хвилини, поки ти спав, все настільки змінилось? — Я не хотіла… Правда, я… О ти їй вірив. Охоче. Ти би слухав зараз усе що завгодно, лиш би не зламатись від побаченого. — Волане, та скажи вже щось! Не мовчи! Ні, така функція як дар мови наразі не доступна. Взагалі. — Тітонько, не кричи! Від тебе вуха болять! — закричало дівчисько. Трирічне на вигляд. Усе що залишилось від королеви-матері. Його розпирало від ненависті і захвату. Хіленрель, скалічена напівкровка, змогла одним закляттям вилікувати сіру біду. Те над чим він та інші вчені бились не знати скільки часу, вона вирішила за кілька секунд. Побічні ефекти? Різке омолодження, яке супроводжується втратою особистості. Ти завжди знав, що твоя цікавість до не природної магії одного дня тебе вб'є. І ось, будь ласка. Що на це скаже Маеліт? Як відреагує народ і знать? Думки біжать, а ти не можеш їх спинити. Та й по правді, не сильно й хочеш. — Волане, я не хотіла! Ти ж знаєш, я не контролюю свою магію! Так, так, ти скалічена напівкровочка, як і будь-хто з гібридів. Барірі емоцій не має, зате вчиться вдавати. Та кому це цікаво? Королева-матір була права! Ти гарячково згадуєш як сильно Санда наполягала на тому, щоб ти побрався з Тиранією, аби спадкоємець мав незвичайні сили. Вона вірила в те, що напівкровки це цілком робочий матеріал, якщо їх якось вдосконалити. І ось найкращий доказ! Найнеможливіші заклинання стали реальністю! Омолодження і ліки проти сірої біди! Ха! Хто в таке повірить?! Десь на краю свідомості ти пам’ятаєш, що твій брат твого захвату не зрозуміє. І разом з ним пів королівста. Так, ти любиш королеву-матір. Так, все це не дуже етично. Але вперше за багато тижнів в тебе є те, з чим ти реально можеш працювати. Якщо продублювати дії Хіленрель в правильних співвідношеннях, то й ти вилікуєшся від сірої біди. О так, нарешті, нарешті, пусті балачки закінчились і починається справжня робота. — Не турбуйся, — мовив ти з мало властивою для тебе ніжністю. — Звісно ж, я усе розумію. Пропоную поки сховатись в Пустосвітті, а там уже придумаємо що робити далі. *** Кілька днів переховування в якийсь момент перетворились на кілька років. Ти — усе ще живий труп. Але цього разу лише метафорично. Для тих хто повірив в байку про твою смерть. Тобі вдалось частково повторити успіх Хіленрель. Сіра біда покинула твоє тіло. Але шкода після неї лишилась. Нога, зруйнована хворобою, більше ніколи не буде такою як раніше. Ти намагався врятувати її. Марно. Повернути королеву-матір в колишній стан було б чудово. Шкода лишень, що неможливо. Ні, вона росла. Як і усі діти — роками. Перші пів року ти себе обманював. Вдавав, що повернешся в палац до брата. Зумієш все пояснити. Виправити наслідки магії напівкровки. Але ж ти не можеш робити таке вічно? *** Іноді ти думав як там поживає твій брат. За пів року могло статися все що завгодно. Може, він знайшов собі наречену? А як узагалі звати твого брата? Дивна це думка. Щоправда, вона тебе не лякає. Ти уже давно забув чому варто боятись таких речей. *** Ти щиро гадав, що в цьому світі тебе згублять голод чи спрага. Може, сіра біда, але її ти вже вилікував. Ні, підступ прийшов звідки його не чекали. Серіал. Де ти вже бачив цього чорнявого з різнокольоровими очима? Актор грав роль помічника детектива Брілітс. І не сказати, що серіал є аж таким геніальним, однак чомусь ти радів коли бачив цього сухореброго чоловіка. Ти якось показав Хіленрель одну серію. У неї був дивний погляд. Вона плакала. Закрилася у своїй кімнаті на тиждень, бо вичитала в журналі що чорнявий зустрічається з топмоделлю. Як Растл міг так зі мною вчинити? Як?! Це ще хто такий? Хіленрель його знає? Таку знаменитість? Через два дні вона зібралась з силами щоб до нього піти. На якусь мить затрималась у дверях, аж раптом затрималась і повернулась обличчям до тебе. — Ти пам’ятаєш до кого я збираюся йти зараз? Її розгубленість відзеркалювала твою. *** — Я втрачаю спогади, — ти озвучив вголос страхи, які були у вас обох. Хіленрель плакала. Сильніше, ніж після зради чорнявого. Растл забув про мене! Забув! Власне, вона теж вже мало що згадає про того Растла, але ти мовчиш. Тебе більше тривожить твої здібності до магії. Вони тануть наче сніг весною. — Йти сюди було помилкою. Може, варто повернутися назад? — ти розмірковуєш вголос. — Куди?! — в розпачі закричала Хіленрель. — Я… не… звідки ми узагалі, Волане? Де ми народилися? Ні, цього ти й сам уже не знаєш. Будемо пристосовуватись. Почнемо нове життя з новими іменами… новими спогадами. — Але Растл мене не кохає! — А що ти зробила, щоб він закохався в тебе знову? *** Хіленрель залишила тебе. Зрештою, як і ти залишив колись… кого? Наступні місяці були пеклом. Твоя совість поставала проти тебе. Ти пригадував помилки минулого і вина перед братом з'їдала зсередини. В часи коли розум затуманювався ти тонув у спогадах і сумнівах, які в тім, бувало, зникали з твоєї душі. Ти не знаєш, який вплив Пустосвіття мав на магів, але здогадувався, здогадувався, здогадувався…. Про що? Тебе змінюють для того, щоб не відрізнявся від місцевих. Ти не хотів цього. Опирався. Боровся. Тричі здавався, тричі робив усе, щоб попрощатись з життям. Потім була та пісня у виконанні Червоного Ікла: Тільки про тебе думаю я, Не уявляю без тебе життя, Павутину-сіть для мене сплела, Ти лялькар, а твоя лялька — я. Ти сміявся, коли почув її вперше. Рима кульгава, ритм, вважай, відсутній. Але слова… …Павутину-сіть для мене сплела… Ти дожив до того, що дозволив долі писати життя за тебе. Ти дозволив невмілому братові, безмежно амбітній матері, та пародіям на друзів зробити з себе ляльку, а нитки, щоб керувати тобою сам поклав їм у руки. Маеліт не переміг би у війні, якби не твої винаходи. Але чомусь на місце другого короля, поруч з матірю, претендував саме він. Санда би не отримала нащадка напівкровку, якби не твій шлюб з Тиранією. Але вона ще цілком могла й сама народити таке дитя. Жінки-маги зберігали свою родючість куди довше, ніж звичайні. Растл і Хіленрель, може й були в команді тих, хто створив портал, а розробки, головним чином, були твої. Але винагороду поділили на всіх. Тож ти злізаєш з підвіконня. Твоє падіння вниз сьогодні скасовується. Тепер я напишу долю для вас, — злісно зашепотів ти.- Кожен отримає про що просив. Ти, брате, матимеш владу. Корона належатиме лише тобі, але чаклувати доведеться за двох. Надіюсь, здоров’я тобі природа теж подарувала як на двох. Ти, мамо, отримаєш ідеальне дитя. Ось лише ним будеш ти сама. Я не лікуватиму тебе. Хіленрель, сумніваюсь, що ти знову скоро опинишся в обіймах коханого. Але тобі доведеться стати такою ж як та супермодель, на яку він тебе поміняв. Я міг би тебе попередити, поки ти ще маєш якісь спогади, але, знаєш, не маю на це часу. Це кінець. В тебе на столі лежали бланки для отримання документів про особу. В графі ім’я ти гордо написав: Ткач Павутини *** Тебе трясе. Це все не так! Все неправда! — Агов, прокидайся! — чуєш ти десь вдалині. А ти лише можеш думати, що це неправда. Неправда! Неправда! Неправда! Ти не Ткач Павутини, не Волан… — Червоний Ікле, чорт забирай! Годі прохолоджуватись на моєму килимі! Точно, ось як тебе звати! Червоне Ікло… *** Холодно. Чим його облили? Краще б це була вода. Тіко відкрив очі й побачив лютого Ткача Павутини. Фенікс тут же перевів погляд на безмежно цікава стеля. — Я все думав, що твоя подруга Тиранія зведе мене в могилу. Моя покійна дружинонька кожного дня плела проти мене інтриги. Але ж ні, прийшла біда звідки її не чекали, правда, Тіко? Фенікс тут же вскочив. Його впізнали? Як? Ткач Павутини ж не пам’ятає нічого. Тіко нарешті наважився поглянути співбесіднику в очі. Погляд чоловіка говорив сам за себе. Згадав… | |
|
| |
| : 213 | |
| : 0 | |