Загублені і знайдені. Частина 13
| — Переїжджаєте? — Тіко спостерігав, як Ткач Павутини складав сорочки у валізу. Події розвивались швидко. Надто швидко. Фенікс вже не встигав слідкувати за плином подій. — Ні, у мене відпустка. Світанок проситься в гори. — щоб знати як солідні маніяки виживають в природних умовах! — крикнула Світанок з сусідньої кімнати. Гаразд, такого фенікс точно не чекав. — То ви… не тікаєте? — обережно поцікавився він. Задоволена посмішка на обличчі Ткача Павутини була йому відповіддю: — Якщо їм вже так хочеться зустрітись зі мною, нехай заодно насолодяться свіжим повітрям і краєвидами. *** Вони поїхали. Казали, повернуться через днів п’ять. Хотілось би вірити, звичайно. У Тіко з’явилася місія. Нова. Відповідальна. Начебто. — Ось тобі ключі, — сказав Ткач Павутини. — Поливатимеш вазони й годуватимеш Апатита з Брілітс. Якщо впораєшся, молодець. Фенікс аж ніяк не збирався якось взаємодіяти з тим отруйним змієм! Ще чого? Ні, ні, ні, та ще раз ні! Я зірка! Світового масштабу, якщо помру суспільство пізнає велику втрату! Величезну! Якщо його гордість була вогнем, то думка про борги перед Ткачем Павутини була відром з холодною водою. Куди й зник увесь запал? — Добре, — неохоче погодився Тіко. Мають же бути в цьому й позитивні моменти? *** Пекло часто уявляли місцем, де грішники горіли заживо. Тіко ж, як фенікса, такі образи смішили. Що йому може зробити якийсь вогник? Втім, якщо припустити, що там, в пеклі, є таки цей особливий вогонь, від якого порятунку немає навіть феніксам… Якщо це дійсно так, то горітиме він через такий гріх, як цікавість. Або порушення приватності, точніше кажучи. Неоднократне й масштабне. Яким же був Волан до того, як стати Ткачем Павутини? Спитати не було в кого. Але Тіко був мудрий. Недарма ж він вимушено передивився стільки серій про детектива Брілітс! В місті новий наглядач за законом — Тіко! Місце злочину — квартира Ткача Павутини. *** У квартирі було мало порядку. Ткач Павутини казав, що після обшуків відьми йому лінь було влаштовувати генеральне прибирання. Опіки на тілі теж не сприяли особливій активності. Втім нічого цікавого про минуле господаря Тіко так і не знайшов. Шкода. День міг би бути й цікавішим. Тихе «ку-ку» тим часом впевнено й послідовно доводило його до божевілля. Ткач Павутини продав свою колекцію. Але не повністю. Лишився один годинник з зозулею. Краще б його тут взагалі не було. *** Тік-так. Тік-так. Нудно. Ну-у-удно. Не так Тіко уявляв свою відпустку. Жодних успіхів, лише поразки. Жах! Ні-ні, ні-ні-ні. він так просто не здасться. Правда про Ткача Павутини десь близько і Тіко її знайде. Ку-ку. Тіко здригнувся. Він ненавидів цей годинник. За те що той відбирав тишу та ясність думок. Ку-ку. Фенікс не стримався. Кинув в зозулю капець. Удар. Шум. Тріск. Тіко закрив очі руками. Страшно. Страшно було думати скільки коштував цей антикварний годинник. Борги фенікса різко зросли. Тіко кинувся збирати уламки. Якщо він і вірив у вищі сили, то тільки в одні — клей ПВА! Аж раптом його рука наткнулась на щось цупке. Папір? Й не один. Журнал? Фенікс не втримався. Ніхто ж не буде проти, якщо він краєчком ока гляне на… О, це ж треба, дивувався фенікс. Ткач Павутини колись вів щоденник. | |
|
| |
| : 231 | |
| : 0 | |