Загублені і знайдені. Частина 11
| Тіко не знав, як до нього ставитись. Буркотун був загадкою. Здавалось, боги створили його, щоб він самим своїм існуванням не давав спокою оточенню. Буркотун. Ткач Павутини. А ще… Волан. Забагато імен і кличок на одну істоту. Але попри це, навіть у феніксів знайшлось прізвисько для нього. Водяний. Кумедне для сторонніх, страшне для племені Тіко. — Так і будеш витріщатись на мене? — промовив хворий. Той, що мав забагато імен, лежав на ліжку й без перестанку стогнав. Тіло й кінцівки вкриті бинтами. Опіків та синяків не злічити. Повна протилежність Водяного, якого він знав десять років тому. *** Скільки було воєн між феніксами та людьми? Літописи двоногих описують близько дев’яти. Натомість старожили серед його племені палко переконують, що їх було щонайменше чотирнадцять. Або ж у людей пам’ять коротка, або ж його побратими, як завжди, надто високої про себе думки. Коли тривала дев’ята — вона — ж — чотирнадцята війна Тіко був де завгодно, але не в Повноводді. Він давно не брав участі у керуванні племенем. Ці обов’язки взяла на себе сестра, Тиранія. Його цікавила музика, а не чергові суперечки з людьми. Поки Тиранія воювала, він з туром подорожував по світу. — Як ти можеш покинути нас? — Тиранія кричала від злості, коли він розповів їй, що на війні його не буде. — Де твоя гордість фенікса? Тіко хотів спитати, а де ж її розум тоді є. Змовчав. Пішов мовчки. Він уже воював з людьми. Перший раз було весело. Друга війна була теж захоплива, якщо згадувати про тактичні маневри, що придумали обидві сторони конфлікту. Третя… Під час неї Тіко осяяло. Кінця кровожерливості людей і тупості його племені не буде кінця. Хоча не можна сказати, що й більшість людей були розумніші за горобців. — Зрадник! — такі слова кинула йому сестра, коли він її залишив. Було це двадцять років тому. *** Літописи мають звичку дещо прикрашати дійсність. Вони називають війнами те, що Тіко назвав би невеличкими сутичками. Але ось ця дев’ята була дійсно Війною. З великої букви. Спершу все було мирно. Традиційно. Люди кидались камінням. Залізом. Фенікси поливали їх вогнем. Так, були втрати, але загалом, ніхто не йшов проти класики. Аж раптом новинка — вода! Люди використали проти них воду? Ха, гарна спроба. Але полум’я фенікса звичайною водою не загасиш. Тому у солдатів, коли одежа загорялась від атаки вогнем, то не згасала, хоч що ти роби. Навіть коли інші воїни поливали бідолахи водою, одежа горіла далі, перетворюючи своїх власників на живі смолоскипи. За дев’ять воєн люди запам’ятали: на воду не надійся. Практично усі маги використовували стихію землі. І був один, що спробував атакувати водою. Ось лишень вода ця була незвичайна. До неї щось додали. Що? Невідомо. Зате браття з його племені добре знали інше: від цієї води їх вогонь миттю гаснув. Хто ж придумав таке «диво»? *** Новини змусили його покинути сцену перед самим виступом. Й повернутись в Повноводдя. Тиранія. Вмирає. На неї потрапила та сама вода, від якої гасне вогонь феніксів. Тепер гасла сама Тиранія. В пташиній подобі її пір’я не загорялось по її волі. Вона проявляла ще чимало симптомів, які він бачитиме ще не раз через десять років. Отруєння. Але зараз це лише вода, а потім, потім, потім… усе живе й неживе нестиме в собі смерть для феніксів. Земля, повітря… Потім, це буде потім. А зараз, стоячи в печері перед раненою Тиранією, вождем їхнього племені, він бачив як вони програють війну. Через воду. Розвідка доповіла, що автором її був другий син королеви Санди. Волан. Так його звали люди. *** — Цього не буде! Не буде! Я швидше помру! — кричала Тиранія і від злості, і від болю. — Ти уже вмираєш, — відповів Тіко. — Значить, я свого слова дотримаю! Й так без кінця. Як її не вмовляли, як не благали. Марно. — Не вийду я за цього Водяного заміж! Водяний. Так прозвали Волана за його вміння впливати на воду. Казали, він вмів повелівати водою, а не лише землею, як усі інші маги. Тіко вірив чуткам. Перепитавши феніксів, що воювали, він дізнався: водяні атаки надсилала тільки одна людина, що ховала обличчя під каптуром. — Санда пообіцяла, що вилікує тебе й усіх хворих з нашого племені, якщо ти… — Та знаю я! І про те, що ця ненормальна хоче внука, покруча, знаю. Але скажи, для чого? Покручі завжди слабкі, скалічені народжуються. Яка від них користь? Це ж усім відомо. Як і те що вода не гасить їх вогонь. Це всі знали. Тепер Тіко уже ні в чому не був впевнений. *** В які ігри гралась королева Санда знали, мабуть, лише боги. Для чого їй нащадки з кров’ю фенікса? Як на такий шлюб вмовили її молодшого сина? І чи дійсно вони люди мали ліки для Тиранії? Самі питання. Жодних відповідей. *** — Є… побічні ефекти, — королівський цілитель косо глянув на Тиранію. — ЯКІ?!!! Тиранія божеволіла від болю. Чи надовго ж її вистачить? Королівський цілитель від крику підскочив і миттю заховався за спиною Тіко. Не дуже логічно з боку смертного ховатись від фенікса за спиною іншого фенікса. — ЯКІ?!!!!! — Прошу, не мовчіть, шановний, — у Тіко вуха закладало від її крику. — В- вон- на… — ЩО?!!! КАЖИ!!! — Ст- тане л-люд-диною. Ц-це нев-відворот-тньо. Н-н-напевно. Тіко нічого не розумів. Фенікси можуть приймати людську подобу, якщо того забажають. А Тиранії було байдуже. Від болю жити не хотіла. Вона погодилась на пропозицію Санди. *** Тіко не був присутнім на весіллі Волана й Тиранії, не цікавився долею їх нащадка. Життя музиканта не залишає часу на особисте. Зате до нього нарешті дійшло, що мав цілитель на увазі про побічні ефекти. Тиранія втратила свою пташину подобу, свій вогонь фенікса. Навіки. «… Н-н-напевно…» *** Королівська усипальниця красувалася пишною оздобою. Золотими літерами було виведено ім’я Тиранії на гранітній плиті Офіційна причина смерті: зараження крові під час пологів. Але таким Тіко не обдурити. Знав, що фенікс може пережити все на світі, але не приниження. Тиранія покінчила з собою. *** — То чого ти так дивишся на мене? — знову запитав Ткач Павутини. Тіко мовчав. Він вперше в житті бачив того, хто довів до самогубства його сестру. Хто погубив побратимів з племені. «Ти так і покинеш мене?» — кричала Тиранія колись дуже-дуже давно. «Прийшли!» — не менш гучно виражала свої емоції Квіточка про те що надіслали гроші на лікування Вільного Вітру. Як таке зло і така доброта можуть поєднуватися в одній людині? — Милуюсь, — наче не своїм голосом відповів Тіко. Тіко подав Ткачу Павутини знеболювальне й стакан води. Зрадник. Так назвала його Тиранія. І дивлячись в карі очі Ткача Павутини Тіко не міг не задуматися. А, може, бути зрадником не так й погано? | |
|
| |
| : 203 | |
| : 0 | |