Я йшла з закупів. За мною плентався Ніель зі своєю одвічно кислою міною. Кислою тому, що я звалила всі пакунки на нього. Так, так, знаю, хлопці і їхня полум’яна любов до шопінгу. А ельф своїм виглядом зараз будь-кого вжене в депресію. Блін, я вже в ноги почала мерзнути! А все через цих нахлібників. Повиїдали все, що тільки можна, і дивилися на мене жалібними очима. Довелося йти на закупи. А ельф мені просто під руку попався. А тепер уже півгодини ниє, що на наступний раз відправить зі мною Орві. На що я єхидно відповіла, що лисячу заразу спершу треба спіймати. Він же в нас зараз знаменитість – його хапають з руками й ногами на всякі фотосесії для різних журналів. Я бачила його і в Космополітені, і в Лізі, і в Єдиній і ще в цілій копиці маловідомих та взагалі невідомих журналів. А лис від усього цього просто ловить кайф і тащиться. Роздуми мої перервав звук повідомлення у Месенджері. Витягнула телефон, розблокувала і зітхнула. Знову мої дорогоцінні однокласники причепилися до мене і кличуть на зустріч випускників. Я, мовляв, єдина ще не здала грошей. Та їм що, не зрозуміло, що я нікуди йти не збираюся?! Я й на п’ять років не пішла, а вони думають що піду зараз?! Забурчавши щось розлючено, я почала писати відповідь, щоб на мене не розраховували, бо я нікуди йти не збираюся. Дописати не встигла, бо телефон мені безцеремонно вирвали з рук. Вгадайте з одного разу хто це був? Правильно, Орві. Бо Ніель уже кудись дівся, а на його місці стояло це вухате недорозуміння і уважно читало мою переписку. – Гей, ти не маєш права це читати! Віддай негайно! – запротестувала я і спробувала відібрати свою власність. Знаєте, підозрюю, збоку це виглядало, що моська скаче до слона, бо цей негідник спеціально високо підняв руку з телефоном, щоб я не дістала і нагло шкірився. Вже жалію, що створила його таким високим! – І чого ти не хочеш іти на цю так звану зустріч? – Бо вони мене бісять! Віддай! – Фі! Якби я не хотів зустрічатися з кожним, хто мене бісить… Так, значить, пишемо що ти згодна і здаєш гроші. – Не смій! І ніякі гроші я не буду здавати! Забагато їм честі! Та було пізно – пролунав звук відправленого повідомлення, і я приречено застогнала, схопившись за голову. За що мені це все? Проклясти тупого лиса не дав якийсь дядько у дивному чорному балахоні та з мечем у руках, що з дикими криками кинувся на мене. Не дуже делікатно мене штовхнули на землю і пригостили типа чорним полум’ям кіцуне. Поки я роззявляла рота, намагаючись зрозуміти що тут у біса відбувається, на нас поперли ще кілька таких же типів, і над моєю головою просвистіла стріла, показавши, що Ніель прийшов на допомогу. Довго мої хлопці з цими незнайомцями не гралися, крекнули останнього, схопили мене за шкварки і ми перемістилися додому. От цікаво, чи встигли ті роззяви, що позбігалися подивитися на це шоу, викликати швидку, поліцію та дурку? Бідні люди. Але тут я згадала одну річ… – А-а-а!!!! Ви залишили всі наші закупи там! І їх точно покрали або розтоптали! Боже, гроші на вітер! Поки я бігала по стінах і голосила з відчаю, почавши рвати на собі волосся, ельфисько схопив мене і посадив на стілець зі словами, що всі покупки давно вже розклав Лоді. – І взагалі, ти б мала більше за себе переживати – тебе ж ледь не вбили. – додав він, уважно мене оглядаючи. Мабуть, проводив сканування організму і психічного стану. Я відмахнулась. – Я знаю, що це були Арронські найманці, і знаю, що Орві не дав би мене скривдити – я його створила, я знаю, як ніхто інший, на що він спроможний. Мене просто цікавить що вони тут забули? Невже перемістилися в цей світ разом з вами? – уважно глянула я на народ. Лоді поставив переді мною на стіл чай з кексами, на які я тут же й накинулась, Орві розвалився на канапі, Ніель сів біля нього, а Надін, котра щойно зайшла викинути у вікно хом’яків та Руша, закриваючи балконні двері, сказала: – В останній сутичці ми їх перемогли. Це хіба могла бути підмога або шпигуни, що слідкували за нами, а ми їх не помітили. Бо разом з нами вони не переміщувалися. Ми б знали. – Дивно… – пробурчала я з повним ротом. – Найдивніше те, що нашу Рійку запрошують на якусь там зустріч випускників, а вона не хоче туди йти. – оголосив раптом Орві і втупився в мене багатозначно. – О, що за зустріч? – зацікавилася Надін, сідаючи поруч зі мною. Я ж від несподіванки ледь не подавилася кексом, і русалка почала бити мене по плечах, щоб я відкашлялась. – Ви колись звідкись випустилися? Звідки? З пансіону для благородних дівиць? – Скоріше, з колонії для неповнолітніх. – реготнув лис. Я кинула в нього кексом, який він перехопив і тут же з’їв. Мій збрід зацікавлено на мене дивився, я знала, що вони не відчепляться, тож довелося розповідати що то таке і звідки ноги ростуть. – А йти я не хочу тому, що в школі була аутсайдером, і з мене постійно всі знущалися й висміювали. Я б здуріла там, якби не Мія. Тому я не бажаю жодним чином бачити своїх дорогоцінних однокласників. Я нікуди не йду! Крапка. Орві з Ніелем багатозначно переглянулися. Ой, щось мені ті їхні переглядини не подобаються. Як з’ясувалося, я мала рацію.
Я стояла в дорогущому модному бутику і міряла вже тридцяте плаття. Пика моя була кисла, бо вухатих модників нічого не влаштовувало. І це був уже двадцятий магазин, до речі! Орві та Ніель силоміць затягнули мене на пошуки потрібного плаття для зустрічі. На всі мої слова, що я нікуди не йду, вони не реагували. Вбили собі в голову, що я маю бути там найкраща і все тут. Хоч кіл на голові теши. Я спробувала було заручитися підтримкою Мії, але подруга мене несподівано киданула, коли дізналася про всі ці приколи. Сказала, що я обов’язково маю прийти, а вона складе компанію Жені. Підозрюю, сам Красінський про цю компанію був не в курсі. Бідолаха, не знає яке щастя на нього звалиться. Навіть уявити страшно що ж мене там чекає, бо я просто не знаю що задумала ця вухата парочка змовників. А вони точно щось задумали. Й іншим сказали мені нічого не говорити. Гади! День зустрічі вже швидко, от мене і тягають по всіх магазинах у пошуках невідомо чого. Відчуваю себе просто якоюсь лялькою-маріонеткою. Ну нічого, це я зараз терплю, а потім вам помщуся. Будьте певні. Після плаття, яке ми все-таки купили, хоча я навіть згадувати не хочу скільки нервів і здоров’я я на нього потратила, продовжилися мої тортури. Туфлями, прикрасами та… нижньою білизною. І якщо два перші пункти я ще якось могла пережити, хоча не розуміла на біса мені купляти прикраси в ювелірному магазині, якщо я можу запросто обійтися не менш красивою біжутерією (вухаті мене зацикали і заявили, що це у звичайному житті я потвора (лис узагалі офігів), а на зустрічі я повинна затьмарити всіх), то останній завів мене в ступор. Чому? Та тому, що ця парочка садистів поперлася зі мною в магазин нижньої білизни! І на всі мої благання-вмовляння залишалася рішуче глухою! Таких раків я дано не пекла. Особливо коли продавчиня запитала чи хоче мій хлопець допомогти мені у виборі білизни, а Орві з Ніелем відповіли, що так, її хлопці з задоволенням допоможуть мені вибрати щось відпадне, що потім не гріх буде з мене здерти. Результати: продавчині довелося пити заспокійливе, а Орві звалити з магазину, бо я його ледь не задушила з люті й позору. Йому пощастило, що мене Ніель утримав від убивства. Та це ще не все! Коли я наївно думала, що кіцуне сьогодні до мене не причепиться, і спокійно міряла один цікавий комплект білизни в примірочній, бо ельф запевнив мене, що докучати не буде, як і впливати на мій вибір, просто посеред кабінки з’явився Орві. Почав оцінююче розглядати мене і давати поради з вибору. Мовляв, мені треба взяти щось відвертіше, бо це надто скромне. Як я там не заверещала на своїм голосом – не знаю. Скоріше, мені просто мову відняло від шоку. А тоді мене накрило багряним покривалом люті, я накинулася на цього підлотника безсоромного, повалила на підлогу і почала душити. На що мені заявили, що геть не проти пози наїзниці, але чи я, мовляв, упевнена, що хочу займатися цим прямо тут. Він же пропонує куди кращий варіант – м’якеньке ліжечко у моїй спальні. Тільки тоді я згадала, що практично гола, сиджу верхи на Орві, та ще й майже там, де не треба сидіти, а цей нахаба вухатий тільки шкіриться та зубоскалить. Я все-таки заверещала і втекла до Ніеля. Мене закутали у чорний безрозмірний балахон, що з’явився невідь-звідки в руках ельфа, і заявили лисові, що він сексуально-стурбований придурок, і що якщо той виведе мене з себе зараз, то на зустріч ніхто не піде. Орві скис і заявив, що так нечесно, що я ледь що – і біжу до ельфа, а не до нього. Ніель тільки подивився на нього багатозначно, та й на тому закінчилося. У день зустрічі я вся була на нервах. Домашні поховалися, щоб не попасти мені під гарячу руку. Ніель та Орві кудись зникли з самого ранку. Це нервувало ще більше, бо я не знала, що вони задумали, а що щось задумали – давала сто відсотків. З’явилися вони після обіду, коли я вже збиралася йти наводити на голові та обличчі красу. Добре, що манікюр собі встигла зробити завчасно. – Ти куди? – схопив мене за руку лис. – Не чіпай мене! – гаркнула я, намагаючись вирвати свою кінцівку з його сталевої хватки. – Мені ще треба красу навести! Бісова зустріч! Стільки нервів пішло… А якби не ви, то я б зараз спокійно дивилася серіальчик і попивала гарячий шоколад! У гробу та білих тапочках я бачила своїх дорогоцінних однокласників! І вони мене теж! Красінського згадайте! – Тихо, не треба нервувати. – втрутився Ніель до того, як Орві відкрив рот, щоб щось ляпнути. – Ми тобі в усьому допоможемо. Ходімо. Орві про все домовився. – Про що це він домовився? – підозріло глянула я на лиса, котрий тут же випрямився і засяяв. – Ну, так у нього безліч знайомих в модній індустрії. От і сьогодні він домовився з деким, щоб прийняли тебе. – Цінуй це, лялю. – пафосно заявив хвостатий. – Вони неймовірно зайняті люди, і тобі дуже пощастило, що вони погодилися виділити трішки свого дорогоцінного часу на таку дівулю, як ти. Я закотила очі, і мене тут же кудись потягнули. Знаєте, я навіть згадувати не хочу, що вони зі мною робили. Мені здалося, що я пройшла всі кола пекла, перш ніж мене випустили «у світ». Ні, після їхніх рук я виглядала просто приголомшливо, визнаю й не заперечую, але більше туди не поткнуся. І поки Орві розшаркувався зі своїми знайомими (не менш пафосними, ніж він, коли йому того треба), я просто втекла до хати. Ми домовилися на сьому годину зустрітися біля ресторану. Мали, згідно традиції, зайти ще в школу, але там саме тривав якийсь масштабний ремонт, який проводився і в наших колишніх кабінетах, тому обійшлося без того. І ось я, вся така красива, в новій білизні (за тим, щоб я її одягла, Орві слідкував особисто, за що кілька разів отримав по пиці), платті, прикрасах, з клатчем в руках та на підборах, на таксі під’їжджаю до ресторану, і вгадайте, кого я бачу на вході? Правильно, Орві та Ніеля в парадних костюмах. Якого лисого вони тут забули?! | |
| |
: 227 | |
: 0 | |