Вигадала. На свою голову! 11

Я йшла з закупів. За мною плентався Ніель зі своєю одвічно кислою міною. Кислою тому, що я звалила всі пакунки на нього. Так, так, знаю, хлопці і їхня полум’яна любов до шопінгу. А ельф своїм виглядом зараз будь-кого вжене в депресію.

Блін, я вже в ноги почала мерзнути! А все через цих нахлібників. Повиїдали все, що тільки можна, і дивилися на мене жалібними очима. Довелося йти на закупи. А ельф мені просто під руку попався.

А тепер уже півгодини ниє, що на наступний раз відправить зі мною Орві. На що я єхидно відповіла, що лисячу заразу спершу треба спіймати. Він же в нас зараз знаменитість – його хапають з руками й ногами на всякі фотосесії для різних журналів. Я бачила його і в Космополітені, і в Лізі, і в Єдиній і ще в цілій копиці маловідомих та взагалі невідомих журналів. А лис від усього цього просто ловить кайф і тащиться.

Роздуми мої перервав звук повідомлення у Месенджері. Витягнула телефон, розблокувала і зітхнула. Знову мої дорогоцінні однокласники причепилися до мене і кличуть на зустріч випускників. Я, мовляв, єдина ще не здала грошей. Та їм що, не зрозуміло, що я нікуди йти не збираюся?! Я й на п’ять років не пішла, а вони думають що піду зараз?!

Забурчавши щось розлючено, я почала писати відповідь, щоб на мене не розраховували, бо я нікуди йти не збираюся. Дописати не встигла, бо телефон мені безцеремонно вирвали з рук.

Вгадайте з одного разу хто це був? Правильно, Орві. Бо Ніель уже кудись дівся, а на його місці стояло це вухате недорозуміння і уважно читало мою переписку.

– Гей, ти не маєш права це читати! Віддай негайно! – запротестувала я і спробувала відібрати свою власність.

Знаєте, підозрюю, збоку це виглядало, що моська скаче до слона, бо цей негідник спеціально високо підняв руку з телефоном, щоб я не дістала і нагло шкірився. Вже жалію, що створила його таким високим!

– І чого ти не хочеш іти на цю так звану зустріч?

– Бо вони мене бісять! Віддай!

– Фі! Якби я не хотів зустрічатися з кожним, хто мене бісить… Так, значить, пишемо що ти згодна і здаєш гроші.

– Не смій! І ніякі гроші я не буду здавати! Забагато їм честі!

Та було пізно – пролунав звук відправленого повідомлення, і я приречено застогнала, схопившись за голову. За що мені це все?

Проклясти тупого лиса не дав якийсь дядько у дивному чорному балахоні та з мечем у руках, що з дикими криками кинувся на мене. Не дуже делікатно мене штовхнули на землю і пригостили типа чорним полум’ям кіцуне.

Поки я роззявляла рота, намагаючись зрозуміти що тут у біса відбувається, на нас поперли ще кілька таких же типів, і над моєю головою просвистіла стріла, показавши, що Ніель прийшов на допомогу.

Довго мої хлопці з цими незнайомцями не гралися, крекнули останнього, схопили мене за шкварки і ми перемістилися додому.

От цікаво, чи встигли ті роззяви, що позбігалися подивитися на це шоу, викликати швидку, поліцію та дурку? Бідні люди.

Але тут я згадала одну річ…

– А-а-а!!!! Ви залишили всі наші закупи там! І їх точно покрали або розтоптали! Боже, гроші на вітер!

Поки я бігала по стінах і голосила з відчаю, почавши рвати на собі волосся, ельфисько схопив мене і посадив на стілець зі словами, що всі покупки давно вже розклав Лоді.

– І взагалі, ти б мала більше за себе переживати – тебе ж ледь не вбили. – додав він, уважно мене оглядаючи. Мабуть, проводив сканування організму і психічного стану.

Я відмахнулась.

– Я знаю, що це були Арронські найманці, і знаю, що Орві не дав би мене скривдити – я його створила, я знаю, як ніхто інший, на що він спроможний. Мене просто цікавить що вони тут забули? Невже перемістилися в цей світ разом з вами? – уважно глянула я на народ.

Лоді поставив переді мною на стіл чай з кексами, на які я тут же й накинулась, Орві розвалився на канапі, Ніель сів біля нього, а Надін, котра щойно зайшла викинути у вікно хом’яків та Руша, закриваючи балконні двері, сказала:

– В останній сутичці ми їх перемогли. Це хіба могла бути підмога або шпигуни, що слідкували за нами, а ми їх не помітили. Бо разом з нами вони не переміщувалися. Ми б знали.

– Дивно… – пробурчала я з повним ротом.

– Найдивніше те, що нашу Рійку запрошують на якусь там зустріч випускників, а вона не хоче туди йти. – оголосив раптом Орві і втупився в мене багатозначно.

– О, що за зустріч? – зацікавилася Надін, сідаючи поруч зі мною. Я ж від несподіванки ледь не подавилася кексом, і русалка почала бити мене по плечах, щоб я відкашлялась. – Ви колись звідкись випустилися? Звідки? З пансіону для благородних дівиць?

– Скоріше, з колонії для неповнолітніх. – реготнув лис.

Я кинула в нього кексом, який він перехопив і тут же з’їв. Мій збрід зацікавлено на мене дивився, я знала, що вони не відчепляться, тож довелося розповідати що то таке і звідки ноги ростуть.

– А йти я не хочу тому, що в школі була аутсайдером, і з мене постійно всі знущалися й висміювали. Я б здуріла там, якби не Мія. Тому я не бажаю жодним чином бачити своїх дорогоцінних однокласників. Я нікуди не йду! Крапка.

Орві з Ніелем багатозначно переглянулися. Ой, щось мені ті їхні переглядини не подобаються.

Як з’ясувалося, я мала рацію.

 

Я стояла в дорогущому модному бутику і міряла вже тридцяте плаття. Пика моя була кисла, бо вухатих модників нічого не влаштовувало. І це був уже двадцятий магазин, до речі!

Орві та Ніель силоміць затягнули мене на пошуки потрібного плаття для зустрічі. На всі мої слова, що я нікуди не йду, вони не реагували. Вбили собі в голову, що я маю бути там найкраща і все тут. Хоч кіл на голові теши.

Я спробувала було заручитися підтримкою Мії, але подруга мене несподівано киданула, коли дізналася про всі ці приколи. Сказала, що я обов’язково маю прийти, а вона складе компанію Жені. Підозрюю, сам Красінський про цю компанію був не в курсі. Бідолаха, не знає яке щастя на нього звалиться.

Навіть уявити страшно що ж мене там чекає, бо я просто не знаю що задумала ця вухата парочка змовників. А вони точно щось задумали. Й іншим сказали мені нічого не говорити. Гади!

День зустрічі вже швидко, от мене і тягають по всіх магазинах у пошуках невідомо чого. Відчуваю себе просто якоюсь лялькою-маріонеткою. Ну нічого, це я зараз терплю, а потім вам помщуся. Будьте певні.

Після плаття, яке ми все-таки купили, хоча я навіть згадувати не хочу скільки нервів і здоров’я я на нього потратила, продовжилися мої тортури. Туфлями, прикрасами та… нижньою білизною. І якщо два перші пункти я ще якось могла пережити, хоча не розуміла на біса мені купляти прикраси в ювелірному магазині, якщо я можу запросто обійтися не менш красивою біжутерією (вухаті мене зацикали і заявили, що це у звичайному житті я потвора (лис узагалі офігів), а на зустрічі я повинна затьмарити всіх), то останній завів мене в ступор.

Чому? Та тому, що ця парочка садистів поперлася зі мною в магазин нижньої білизни! І на всі мої благання-вмовляння залишалася рішуче глухою! Таких раків я дано не пекла. Особливо коли продавчиня запитала чи хоче мій хлопець допомогти мені у виборі білизни, а Орві з Ніелем відповіли, що так, її хлопці з задоволенням допоможуть мені вибрати щось відпадне, що потім не гріх буде з мене здерти. Результати: продавчині довелося пити заспокійливе, а Орві звалити з магазину, бо я його ледь не задушила з люті й позору. Йому пощастило, що мене Ніель утримав від убивства.

Та це ще не все! Коли я наївно думала, що кіцуне сьогодні до мене не причепиться, і спокійно міряла один цікавий комплект білизни в примірочній, бо ельф запевнив мене, що докучати не буде, як і впливати на мій вибір, просто посеред кабінки з’явився Орві. Почав оцінююче розглядати мене і давати поради з вибору. Мовляв, мені треба взяти щось відвертіше, бо це надто скромне.

Як я там не заверещала на своїм голосом – не знаю. Скоріше, мені просто мову відняло від шоку. А тоді мене накрило багряним покривалом люті, я накинулася на цього підлотника безсоромного, повалила на підлогу і почала душити. На що мені заявили, що геть не проти пози наїзниці, але чи я, мовляв, упевнена, що хочу займатися цим прямо тут. Він же пропонує куди кращий варіант – м’якеньке ліжечко у моїй спальні.

Тільки тоді я згадала, що практично гола, сиджу верхи на Орві, та ще й майже там, де не треба сидіти, а цей нахаба вухатий тільки шкіриться та зубоскалить.

Я все-таки заверещала і втекла до Ніеля. Мене закутали у чорний безрозмірний балахон, що з’явився невідь-звідки в руках ельфа, і заявили лисові, що він сексуально-стурбований придурок, і що якщо той виведе мене з себе зараз, то на зустріч ніхто не піде.

Орві скис і заявив, що так нечесно, що я ледь що – і біжу до ельфа, а не до нього. Ніель тільки подивився на нього багатозначно, та й на тому закінчилося.

У день зустрічі я вся була на нервах. Домашні поховалися, щоб не попасти мені під гарячу руку. Ніель та Орві кудись зникли з самого ранку. Це нервувало ще більше, бо я не знала, що вони задумали, а що щось задумали – давала сто відсотків.

З’явилися вони після обіду, коли я вже збиралася йти наводити на голові та обличчі красу. Добре, що манікюр собі встигла зробити завчасно.

– Ти куди? – схопив мене за руку лис.

– Не чіпай мене! – гаркнула я, намагаючись вирвати свою кінцівку з його сталевої хватки. – Мені ще треба красу навести! Бісова зустріч! Стільки нервів пішло… А якби не ви, то я б зараз спокійно дивилася серіальчик і попивала гарячий шоколад! У гробу та білих тапочках я бачила своїх дорогоцінних однокласників! І вони мене теж! Красінського згадайте!

– Тихо, не треба нервувати. – втрутився Ніель до того, як Орві відкрив рот, щоб щось ляпнути. – Ми тобі в усьому допоможемо. Ходімо. Орві про все домовився.

– Про що це він домовився? – підозріло глянула я на лиса, котрий тут же випрямився і засяяв.

– Ну, так у нього безліч знайомих в модній індустрії. От і сьогодні він домовився з деким, щоб прийняли тебе.

– Цінуй це, лялю. – пафосно заявив хвостатий. – Вони неймовірно зайняті люди, і тобі дуже пощастило, що вони погодилися виділити трішки свого дорогоцінного часу на таку дівулю, як ти.

Я закотила очі, і мене тут же кудись потягнули.

Знаєте, я навіть згадувати не хочу, що вони зі мною робили. Мені здалося, що я пройшла всі кола пекла, перш ніж мене випустили «у світ». Ні, після їхніх рук я виглядала просто приголомшливо, визнаю й не заперечую, але більше туди не поткнуся. І поки Орві розшаркувався зі своїми знайомими (не менш пафосними, ніж він, коли йому того треба), я просто втекла до хати.

Ми домовилися на сьому годину зустрітися біля ресторану. Мали, згідно традиції, зайти ще в школу, але там саме тривав якийсь масштабний ремонт, який проводився і в наших колишніх кабінетах, тому обійшлося без того.

І ось я, вся така красива, в новій білизні (за тим, щоб я її одягла, Орві слідкував особисто, за що кілька разів отримав по пиці), платті, прикрасах, з клатчем в руках та на підборах, на таксі під’їжджаю до ресторану, і вгадайте, кого я бачу на вході?

Правильно, Орві та Ніеля в парадних костюмах.

Якого лисого вони тут забули?!

: Оріджинал | : Black_Symphony (03.02.2020) | : Black_Symphony
: 227 | : 5.0/1
: 0

[ | ]