Український Фанфікшн
Головна » Статті » Оріджинали » Оріджинал

Вигадала. На свою голову! 6

– Ну давай я переїду до тебе! – нила Мія вже який день поспіль, граючи на моїх і так замучених через той дурдом у хаті нервах. – Ну будь ласка!

– Ні. Ти маєш свою квартиру. А в моїй навіть жити ніде – все уже приватизовано.

– Я спатиму з тобою! – продовжила виступ моя настирлива блондиниста подруга.

– Зі мною спить Орві! – гаркнула я, уже розлючена.

– У вас уже все настільки далеко зайшло? – зацікавлено мовила Мійка, попиваючи молочний шейк.

Ми сиділи на відкритій веранді нашого улюбленого кафе і смакували хто що: Мія – тірамісу, я – чізкейк. А ще моя набридлива подруга продовжувала ось уже третій день тероризувати мене щодо переїзду до мене. Їй, мовляв, Ніель дуже сподобався, і вона хоче спробувати підкотити до нього.

Я говорила їй, що в неї вже остаточно поїхав дах і що він вигаданий персонаж, котрий в будь-яку мить може зникнути, а вона мені «пофіг, скачем».

Типова Мійка!

– Нічого у нас не зайшло. – пробурчала я, відчуваючи, що червонію. – Просто реально він щоночі засинає біля мене, коли я вже сплю, і зникає, коли я прокидаюся. Це й не дивно, адже в моїй кімнаті двоспальне ліжко, а всі інші поверхні зайняті рештою мешканців мого дурдому. Хоча, я взагалі думала, що він ночує у Таньки.

Я змовчала про те, що кожного ранку прокидаюся на підлозі, бо цей паскудний лис серед ночі скидає мене геть з ліжка, на котрому розвалюється що король – на всю його ширину і довжину.

– А, це та твоя сусідка, котра чи то повія, чи то стриптизерка. Він що, знайшов собі пристанище у неї?

– Ага, уже давно. Періодично навідується до неї в гості, і обоє щасливі від цього факту. А нещаслива я, бо він може припхатися від неї і серед ночі, обов’язково піде в душ і почне там завивати. Як він Надін з її музичним слухом не будить – ось хороше питання. Зате обов’язково будить мене, паразит такий.

– Співчуваю. А може все ж ..?

– Ні фіга!

 

Поверталась я додому з надією, що моя квартира ще на місці, не горить, не плаває у воді, її не пограбували і взагалі все нормально. Бо знаючи мій хатній дурдом, від котрого можна сподіватися всього…

Ні-ні, все гаразд! Все просто супер! Не можна думати про погане, бо воно тут же матеріалізується!

Крім того, Мійка на мене надулася і заявила, що не буде розмовляти тиждень. Знаючи її, я могла розраховувати максимум на три дні, але сам факт був неприємний. Знайшла чого дутися! Захотіла до мене переселитися, щоб крутити шури-мури з вигаданим персонажем, котрий в будь-яку мить може зникнути. Логіка, ау, ти де? Хоча, це ж Мія. Вона ніколи з логікою не дружила.

Підходячи до свого дому, я помітила біля свого під’їзду чималий ажіотаж. Там купчилися старі бабусі-пліткарки і бризкали слиною щоразу, як до під’їзду заходив або виходив звідти черговий представник сильної статі.

Щось я не дуже в’їхала що це тут робиться… Але почали до мене закрадатися певні підозри стосовно цього.

Вирішивши їх розвіяти, я підійшла до Катерини Семенівни з двадцять восьмої квартири і тихо, щоб не привертати зайвої уваги, запитала:

– Перепрошую, але що це тут діється?

– Та Рійка з тридцять восьмої геть здуріла! – заторохтіла баба, як з кулемета, знайшовши вільні вуха. – Вона й раніше дивачкою була, а тепер узагалі здуріла і бордель у хаті завела! Бачила б ти тих курвів, які до неї піднімалися! Один сором! І хлопи якісь геть підозрілі та сороміцькі! Та як вона взагалі посміла так робити! Та тут живуть поважні й пристойні люди! Ми тут зібралися аби скаргу подати! Це що ж таке робиться, га? – я умлівала протягом усієї цієї тиради, а баба нарешті вирішила повернутися обличчям до свого співрозмовника.

– Гей, та то ж Рійка! – заверещала одна з найбільших пліткарок нашого будинку, тицяючи в мене пальцем. – Дивіться, люди добрі, ця безсоромниця з’явилася нарешті!

За мить на мене злісно дивилися войовниче налаштовані старші мешканці нашого будинку, молодь, котра проскакувала повз, тихо хіхікала і показувала мені великі пальці, а я приречено думала, що треба було тікати ще тоді, як почула слово «бордель».

Хоча… А що мені заважає зробити це зараз? Вони ж однак не пропустять мене до квартири, поки не зживуть зі світу або не закатують нотаціями до смерті.

Так нічого й не сказавши дорогій громаді, я рвонула з місця до автобусної зупинки. Слідом лунали крики, але за мною не кинувся ніхто. В принципі, на що я й розраховувала. Старі в силу віку не побіжать так далеко, а молоді начхати – чергова розвага, щоб поржати.

На щастя, потрібна маршрутка прибула вчасно, тож я заскочила всередину, сіла на самий зад і почала думати що ж мені робити.

Боже мій, так я і думала, що ті придурки начудять. Але ж не в таких розмірах! Додумалися бордель відкрити! Бордель! І, судячи із задоволених мармиз клієнтів, він там цвіте і пахне. Закладаюся, за цим усім стоїть той бісів лисяра! Грррр! Хай він мені тільки до рук потрапить! Уб’ю гада! Власними руками задушу! Я ж тепер там жити не зможу! Не те, що не зможу, а мені просто не дадуть! Делегація перестарілих пенсіонерів!

До речі, а куди я їду? Цей номер начебто їде в бік Мійки. Вона ж зі мною не розмовляє. Але що мені ще робити і куди податися?

Позітхала якийсь час, а тоді випрямилася і рішуче полізла за мобілкою. Пішов ти лісом, чарівний дурдом! Не буду я тебе терпіти!

– Мійко, я знаю, що ти зі мною не розмовляєш, але я не розмовляти з тобою не обіцяла. Ти хотіла переселитися? Що ж, я згодна на всі сто! Можеш переселятися негайно. А за свою квартиру не переживай – там поживу я.

* * * 

Три дні я розкошувала. Я була царицею у Мійчиній квартирі. Я насолоджувалася тишею та спокоєм. Я навіть не знала, як там у мене ведеться моїй подрузі, бо заборонила їй розповідати. Я просто відпочивала душею і придумувала нові ідеї до моєї книги. А то терміни вже загрозливо наближалися, а в мене тої книжки що кіт наплакав. І все через її героїв, хай їм грець!

Так, усе, викинути їх з голови і розслабитися. Я взагалі планувала ванну прийняти. Що і зроблю негайно!

Години зо дві я ніжилася у теплій ароматній водичці. Розімліла так, що й вилізати звідти не хотіла. Та вода почала вже холонути, тож я вилізла з ванни і закуталася в рушник. Правда, короткий, але що поробиш, якщо всі великі рушники разом з халатом та постільною білизною я кинула прати. Головне, що прикриває все, що треба, та й нема мені кого соромитися в порожній квартирі.

Я вийшла з ванної і задоволено потягнулася. Мррр, як добре!

– О, а я, виявляється, помилявся. Тут явно є на що подивитися. – в мене мороз по шкірі пішов від слів, сказаних знайомим голосом, а на мою талію лягли дечиї нахабні руки.

– Ти чого сюди припхався, негіднику?! – прошипіла я, миттю закипаючи злістю. – Добити мене вирішив? Мені вистачило борделю у моїй квартирі! Забирайся звідси!

– Не можу. – прошепотіли мені на вушко спокусливим голосом, а тоді легенько прикусили мочку. По шкірі миттю забігали мурашки. І явно не страху! Інші такі мурашки. – Принаймні, без тебе я точно не повернуся. – шию обпалило гаряче дихання і я здригнулася. Хай як би я на нього злилася, заперечувати сексуальність цього лиса не могла. Він надто спокусливий. І це я його таким створила! – Ти мені потрібна… – мене міцно, проте ніжно обняли, і почали покривати шию легенькими поцілунками. Вся моя злість на Орві миттю розтанула, як сніг на сонці, а очі автоматично заплющилися від задоволення. Що я роблю?..

Та за мить я виринула з рожевого дурману і відчула, що щось не так. Лисяра все ще обнімав мене, та ми були вже не у квартирі Мійки. Власне, знаходилися ми зараз у моїй квартирі, по котрій снували всякі різні люди підозрілого вигляду включно з розмальованими дівулями.

Я не встигла й рота роззявити, щоб почати обурюватися, як відчула, що руки мої вже зв’язані ззаду, а рот закрили пов’язкою.

Що за?..

– Вибач, сонечко, та ти нас кинула, а ми такого не любимо. Тож треба тебе за таке покарати. – провуркотіли мені на вухо і потягнули до вітальні.

Тепер ця кімната мало нагадувала мою колишню вітальню. Для початку, мабуть, відсутністю всіх моїх меблів. Тепер кімната була порожня, одіта в якісь темні шати. Посередині стояли лавочки та стільці, на котрих сиділи одні тільки чоловіки різного віку з передчуттям на обличчях, а перед ними вивищувалася сцена, на котрій стояли сексуально одіті дівчата в спокусливих позах. А з самого краю сцени стояла одіта в латексний розпусний костюмчик і з кляпом у роті розлючена Мія.

Я ледь в астрал не випала від цього видовища, а геть знахабнілий хвостатий збоченець повів мене просто на сцену до всіх тих дівуль. І поставив біля Мійки. Підморгнув наостанок і пішов, зірвавши млосні видихи від усіх дівчат.

Я дивилася на подругу круглими очима, питаючи поглядом, як вона могла таке дозволити. Злющий погляд блондинки відповідав, що її не дуже і питали щодо цього.

Я тільки похитала головою і почала злитися сама на себе, що піддалася на чари цього білобрисого негідника. Щось мені навуркотів на вухо, трохи поцілував шию – і я вже поплила, забувши про все на світі. Це все його природні чари! Чим я думала, коли його таким створювала? Явно не головою. Надіялася на те, що таким він привабить побільше читачок жіночої статі. А вийшов недороблений Марті С’ю! Через котрого я потрапила в таку дурну ситуацію!

Світло раптом вимкнулося, крім сцени, на котру вискочив Орві з мікрофоном у руці і почав говорити:

– Вітаю вас, друзі! Зараз розпочнеться аукціон, на котрому ви зможете купити собі на кілька годин безмежного користування будь-яку з цих спокусливих красунь. Дівчата у нас слухняні й готові виконати все, що забажає пан. Абсолютно все! – серед чоловіків-покупців залунали оплески та бадьорі вигуки, а дівчата на сцені їм підморгували, чарівливо всміхалися, пускали повітряні поцілунки та бісиків, стаючи у вигідні пози. Ну, крім нас з Мією. Я була просто в шоці, а моя подруга, судячи з її вигляду, готувалася до масового вбивства, котре буде очолювати один білобрисий лис, судячи з її кровожерливого погляду спрямованого на майбутнього смертника, котрий продовжував свою балаканину, сяючи усмішкою. – Наші чарівні лоти ви бачите на сцені і можете вибрати собі ту, котра припала до смаку найбільше. Що ж, розпочнемо наш аукціон! – Орві крутнувся навколо своєї осі, а з шеренги дівчат зробила крок уперед висока блондинка в ангельському прикиді – німб над головою, білі крильця за спиною, біле платтячко в обтяжку, таке коротке, що більше відкривало, ніж ховало, високі чоботи на тонесенькій шпильці і чарівно-невинний вираз обличчя. – Перший наш лот – чарівний ангелик Натік! Прошу любити й бажати! На вигляд вона справжній янгол, але ніхто не знає що ховається у неї всередині – люта й безжальна демониця чи пристрасна тигриця? Вирішувати вам, панове! Ваші ставки!

Чоловіки почали піднімати вгору таблички з цифрами (хоча ні, то були суми, які вони готові віддати за красунь), а я заплющила очі і вирішила просто пережити це божевілля.

А що мені залишалося ще робити? Хто мене визволить звідси? Неіснуючі друзі? Он, стоїть одна біля мене, теж приймає участь в аукціоні, така ж зв’язана, як і я. Мама, котра після останнього сватання жодного разу не подзвонила до мене? Сусіди, котрі ополчилися на мене і явно збираються виселити всіма можливими способами? Від інших персонажів дурдому мені нічого й чекати порятунку. Я ж їх кинула, як зазначив Орві, а вони цього не пробачили і вирішили покарати.

Ех, а раніше моє життя було простіше і не таке божевільне. Як я за ним сумую…

Поки думала, надійшла черга Мійки, за котру чоловіки ледь не побилися, але купив її якийсь красунчик у чорній масці. О, прийшов інкогніто, щоб ніхто не впізнав? Навіть цікаво на мить стало. Це ж яку птаху в наші краї занесло?

І тут раптом я зрозуміла, що продають уже мене! Що? Так швидко? Ні, я не хочу! Не треба!

Орві співав мені якісь компліменти сумнівного характеру, а мене вже обмацали з ніг до голови, зняли рушник і прикували до ліжка, судячи з чоловічих поглядів.

До речі, чоловіки не всі йшли геть. Деякі, що вже купили дівчат, залишалися, щоб купити ще. Бісові любителі трійничків! Мійці ще пощастило (якщо так можна сказати в такій ситуації), бо її загадковий незнайомець забрав одразу ж, як купив. Може, їй удасться втекти.

– Продано! – гаркнув над вухом Орві, і я аж підстрибнула від жаху.

Продано?! Як?! Кому?! Навіщо?! Я не хочу!! Заберіть мене звідси!!!

Та до мене вже підходив якийсь товстун із хтивою посмішкою на масному писку. Це що, він мене купив? Фу, я не хочу! Дайте краще якогось красунчика! Або хоча б худого! Цей огидний мені!

З безсилою злістю я дивилася на тупого лиса, котрий сяяв радісною посмішкою, і подумки варила його в казані з киплячою олією. Я до тебе ще доберуся!

Товстун почав мене обмацувати, і мене аж перекосило від огиди. Куди ти руки пхаєш, збоченцю старий?! Я ж без білизни!!

– У кімнату, шановний. – ласкаво нагадав йому Орві. – Робіть з нею все, що вам заманеться, але за зачиненими дверима. Правила!

Товстун невдоволено скривився, але схопив мене за руку і потягнув із вітальні, котра була вже майже порожня.

По дорозі я впиралася ногами в підлогу, намагаючись зупинити його і вирватися, але мене тримали міцно, а лис тільки глузливо шкірився до мене.

Уб’ю!!! Створила ж на свою голову!!!

Так, треба втекти, треба втекти, треба втекти, треба… Але як?!?

Мене тягнуть до моєї ж спальні. Я опираюся, як можу, але сили нерівні. Я у відчаї дивлюся на всі боки, може хоч хтось мене помітить і врятує. Але навколо порожньо.

Невже все станеться тут і зараз? Я не хочу так! Не хочу!!!

Коли двері спальні вже відчинилися і товстун заходився нетерпляче затягувати мене всередину, переді мною раптом з’явився Ваданіель зі своїм одвічно скорбним виразом обличчя. Та скорбота з нього миттю зникла, коли він побачив картину, що відкрилася його очам – напівголу мене (бо рушник от-от упаде, і я ледь тримаю його одною рукою) тягне за руку до спальні якийсь товстун. В моїх очах паніка, відчай і крик про допомогу.

Ніель нахмурився і щось шепнув. Товстун миттю звів очі до купи і гримнувся на підлогу непритомний. Я розридалася від полегшення і кинулася ельфу на шию.

– Ріє, що тут відбувається? – запитав він за якийсь час, коли я виплакалася і трохи заспокоїлася.

– Орві влаштував тут бордель! Мене продали на аукціоні! І Мію теж! І він сказав, що ви мені не допоможете, бо розсердилися на мене за те, що я пішла! Де ти був, Ніелю?! Чому не зупинив це все неподобство?! – ой, схоже на мене накочувалася істерика.

– Тихо, тихо… – мене обняли і почали легенько погладжувати по голові, заспокоюючи. – Все вже пройшло. Я ходив у справах. Мене кілька днів не було вдома. Але я не думав, що цей негідник посміє так вчинити з тобою. Крім того, ніхто на тебе не сердився. Він це все вигадав.

У коридор вийшов вищезгаданий негідник, перераховуючи товсту пачку грошей і маючи вигляд кота, що об’ївся сметани. Не встиг він голови підняти від свого улову, як Ніель – не відпускаючи мене з обіймів – спрямував на нього руку і проговорив щось співучою ельфійською мовою.

Банкноти розсипалися по підлозі, коли Орві зненацька схопився за горло і захрипів, бо його явно душило щось невидиме.

– Ти перегнув палицю. – спокійно мовив ельф, поки лис борюкався з невидимою удавкою. – Вибачся і негайно приведи все до ладу. Ти не маєш права так чинити з Рією. Ти забув, що саме вона дала тобі життя, і вона ж може його забрати. Ми в цьому домі гості і маємо дякувати за те, що нам дозволили тут жити. – Орві вже хрипів, але не міг дати ради з невидимою удавкою. – Вона не відпустить, поки ти не зробиш те, що я сказав. Не змушуй мене стискати її сильніше.

Якусь мить упертий лис ще мовчки боровся, але вже почав синіти. Тож змушений був вичавити з себе:

– Пробач… Більше так не буду… Відпусти, Ніелю…

Та ельф тільки трохи послабив натиск, щоб хвостатий не задихнувся і зміг повернути все, як було раніше. Кіцуне клацнув пальцями, і з квартири вимелися всі чоловіки та оголені дівулі. Ще раз клацнув пальцями – і квартира повернулася до колишнього, рідного мені вигляду. Ще одне клацання – і на підлогу горохом посипалися всі інші мешканці мого дурдому.

Тільки тоді Ніель опустив руку, щось коротко мовивши. Орві звалився на підлогу і почав масувати шию.

Я зітхнула від полегшення, а лиса побачила Терріна і кинулася на нього з мечем у руках та злісним виразом обличчя. Але він просто зник.

– Покидьок! – сплюнула вона на підлогу. – Коли дізнався, що ми не захочемо допомагати йому з облаштуванням борделю в хаті, запхав до просторової кишені. Подружку твою весь час тримав під сонними чарами. Грошей йому захотілося, бачте!

Всі інші теж гучно обурювалися, а Ніель звернувся до Лоді з проханням привести мене до тями, нагодувати та одіти. Домовик кивнув і потягнув мене за собою до кухні. Всі розповзлися хто куди, а Надін по дорозі накинула мені на плечі плед, за що я їй була страшно вдячна.

 

– Навіщо ти це зробив? Чого добиваєшся? Її ненависті? Тоді ти на вірному шляху.

– Так і має бути. Вона сама ж потім зрозуміє, що так краще.

– Для кого?

Тиша.

– Що з її подружкою?

– Тут частково немає моєї вини, бо нею зацікавився якийсь тип і забрав до себе. За три дні обіцяв повернути живою і здоровою.

– Хм… А що з жителями будинку? Вони тепер зживуть її зі світу.

– Якщо ти вмієш стерти їм пам’ять, то зроби це, бо це не моя парафія.

– Гаразд, я зроблю це. А тебе попрошу не чіпати її хоча б якийсь час. Не забувай про мої слова. Вона – наш творець. Не знаю, чому ми сюди потрапили і з якою метою, але якщо ти її доведеш, то вона може нас просто стерти. Пам’ятай це, Орветто тео Неадрой.

Категорія: Оріджинал | Додав: Black_Symphony (27.11.2018) | Автор: Black_Symphony
Переглядів: 8 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]