Відпустіть волосся
| Пустою палубою йшла людина у білому комбезі, що обводив стрункі контури здорового тіла, з ідеальною поставою, коротко брита та загублена. Вона була чужа цьому кораблю та орієнтувалася за схемою у планшеті, який тримала в руках. Стояв штиль, море блискотіло у сонячних променях. На причалі пахло водоростями та сіллю, а в порту подеколи чулися розмови. Побілені будівлі, які нагадували складені колодцем доміно, здавалося, світилися на сонці. З мостику капітан озирався на інші кораблі, що встали в порт. Він чекав побачити хоча б невелике життя на якійсь палубі, але людей не залишилося. Як і його команда, інші екіпажі вийшли на берег до білих будівель. Після виснажливого плавання, вони тільки й думали про гарячу їжу, розслабляючий масаж, на який капітан не погодився б навіть під загрозою смерті, та твердість рідного берега. Капітан чекав людину у білому, невдоволено дивився на годинник та поправляв ненависний йому піджак. При першій же нагоді він скидав з себе офіціоз та робив свою роботу у зручній, невичурній одежі матроса. Щоб не забруднити костюму? Так він пояснював це іншим, але насправді він не терпів зайвих нагадувань про те, на кого працює. Коли на годиннику стала рівно дванадцята, у двері застукали. Капітан невдоволено цокнув, буркнувши: — Пунктуальна сволота! Гість того не почув. Він з'явився на мостику зразу увесь, ніби випригнув звідкись. Ясними блакитними очима він подивився у очі капітана, потім опустився до його небритої щетини и скривився від огиди. Капітан посміхнувся, повеселішав. Його улюблену забавку, - показувати сухопутним зомбі як виглядає справжня вільна людина, - ніхто не взмозі відібрати у нього. Роздивись моє волосся, падлюко, побач який я не ідеальний. Гість помітив посмішку та всміхнувся у відповідь відрепетируваною, сухою, ніби йому хто кути вуст підняв, та очі примружив. Якщо не вдивлятися, або бути байдужим до того, чи справжня ця посмішка, то цю гру й не роздивишся. Так вони на суші завжди робили: не вдивлялися один у одного. - Вітаю, капітане. - Доброго дня, - кивнув капітан, скрестивши руки на грудях. Їхні голоса: ліричний тенор та глубокий бас, - зіткнулися на невеличкому капітанському місточку і здивували їх. Ці двоє були змушені деколи зустрічатися. Інспектор був відповідальним за вантажі у порту, а капітан володів одним із найкращих та найшвидших вантажних кораблів. Та ніколи вони не могли звикнути до того, які різні. - Маєте питання, інспекторе? - Ні, вантаж у ідеальному стані, - інспектор зазирнув до свого планшету, щось швидко читаючи. - Є лише новини. Негайне завдання. Доставити великий об'єм ліків до тропічного архіпелагу. Їх вже завантажують. - Вихід? - Бажано сьогодні. Капітан скрипнув зубами, вперши погляд до долу. Отже, без єдиного дня відпочинку після місячної подорожі. - Чому саме я? - як тільки міг доброзичливо прогарчав він. - Якщо цих ліків потребують негайно, чи не краще буде відправити літаком? Не відриваючись від екрану, інспектор стримано відповів: - Ця інформація не повинна Вас турбувати, капітане. Усе під контролем. Капітан затримав подих, розірвав схрещені руки та направив кулаки до низу. Контроль. Йому осточортів той контроль багато років тому, осточортіла ця срана система, що працює як чудово змазаний механізм; набридло, що до усього є інструкція та сценарій. Що йому дозволено знати лише те, що дозволять знати великі шишки з суші, яких жодного разу не чіпляла нестримна і дика буря. - Мені здається, інспекторе, - капітан спробував розслабитися, але поглянув на гостя у білому і, не втримавшись, відвернувся до скла, з якого йому ніжно посміхався залитий сонцем порт, - що після усього, що я Вам зробив, я можу отримати чесну відповідь. - Ви почули її, - напружено відповіли йому позаду. - Я не маю для вас іншої. - Коли так, то і в мене для Вас немає ніяких повідомлень. Інспектор замер. Капітан обернувся до нього. - Повернемося до організаційних питань? - але браслет на правиці інспектора вже пискнув, коли капітан договорював. Йому було відомо, що то значить: для усіх, хто слухає щоденні розмови інспектора, у браслета закінчився заряд батареї. Сонячна панелька запилилася чи що. Інспектор вмів вигадувати. - Ви зустрілися? Вона передала щось? Капітан прикрив очі, насолоджуючись емоціями вічно зосередженого монотонного тенора. Хвилювання, нетерплячість й майже хлоп'яча радість. Нарешті він розмовляв з людиною. Шкода, що на декілька хвилин. - Спочатку Ви. Інспектор тяжко зітхнув. - Взагалі, я не маю доступу до цієї інформації... - Але, - ввічливо підказав капітан, кивнувши. - Але дещо дізнався... за власним бажанням. Не дивіться так, будь ласка, - капітан знизав плечима та відвернувся, аби не соромити інспектора. В них дійсно небагато часу. Інспектор прочистив горло. - В тропічному архіпелазі бунтівні настрої. Тому незабаром там спалахне епідемія. На вашому кораблі ліки будуть там, коли населення думати забуде про повстання. - Я й не уявляв, які ви усі покидьки, - виплюнув капітан. - Я не вирішував це, - інспектор стрельнув у нього очами та різко почесав за вухом. - Виправдовуєте себе? - фиркнув капітан, глузливо подивившись на бриту голову. - Я теж не в захваті, - огризнувся, образившись, інспектор. - Та коли ми щось почнемо, станется теж саме. В нас немає сил, щоб... для чого-небудь. Тепер інспектор схрестив руки та дивився на порт з величезним жалем. Він став пліч-о-пліч до капітана, і той міг побачити як нервово дрижать його плечі. - Вона відпустила волосся, - почав капітан, запускаючи руку до внутрішньої кишені піджака. - Має собаку та гуляє з нею берегом кожного дня. Ось, - він протягнув складений у четверо лист. Інспектор схопив його ніби рятівний круг. - Ще сказала, що збирається намалювати себе, щоб ти побачив. Інспектор прочитав лист та тремтячими руками сховав у один із карманів комбеза. Капітан був впевнений, що він би перечитував його прямо перед ним ще декілька раз, та браслет незабаром увімкнеться. - Дякую, - сипло звернувся він до капітана. - Я ж усе розумію. - Вона з дитинства була така... смілива та волелюбна, - інспектор взявся за край стола, та почав роздивлятися прибори, але ніби не бачив їх. - Я дуже сумую за нею. - Ви планували... щось? - Вона сестра, капітане. А взагалі... ні, більше. Найкраща подруга. Майже мати. Капітан засоромився, та це було не помітно. - Інспекторе, час, - згадав він. - Ваша правда, - кивнув інспектор, потерши очі, та пригладив одежу. - Між іншим, - він повернувся до капітана, - до цього часу ви не розучилися берегти таємниці, капітане? Те, що я вам розповів... - Зрозуміло, інспекторе. Звісно це тільки між нами. Я проведу Вас, - він пішов відчиняти двері, але його притримали за плече. - Що таке? Інспекторові очі були сповнені відчайдушністю. Капітан вже бачив це, тож, примружившись з розумінням, спитав: - Ви маєте ще якесь прохання? Але інспектор хитнув головою у сторони. Зосереджено він сказав: - Добре, що ми усе вирішили. Коли питань, - його браслет ввімкнувся с тихим дзвоном, голос знову став монотоним, - нема, підпишіть декілька документів. Капітан швидко провів білим стилусом по планшету та передав його у ніжні руки, що трохи тремтіли. Інспектор прибрав гаджет та, подивившись в останнє у обличчя капітана, виступив із містка. - Не проводьте. До побачення. - Бувай... те. Так і розійшлись людина, що хотіла волі, та людина, що хотіла вільного миру. | |
|
| |
| : 277 | | |
| : 0 | |