Український Фанфікшн
Головна » Статті » Оріджинали » Оріджинал

В усьому винен засос!

Я ненавиділа свою рідну душу. От чесно.

За що? А за те, що вона надто активна! Тобто, він.

Не знаю, хто цей паразит, але ще з дитинства він відрізнявся неймовірною активністю, всюдисущістю, скрізь пхав свого носа і ліз у всеможливі бійки. Відповідно, я з дитинства не вилазила з синяків та подряпин. І це ще щастя, що не було нічого складнішого! Хіба що один раз за весь цей час він примудрився зламати руку, і все. Мені й іншого поза очі вистачало.

Настя мені щиро співчуває, а я їй заздрю, бо, на відміну від моєї, її рідна душа дуже тиха й спокійна, ні у що не встряє, веде спокійний спосіб життя і в бійки точно не лізе. Принаймні, я знаю, що з дитинства і досі Настя отримала всього кілька шрамів і синяків. І то, підозрюю, випадково.

От чому мені не трапилася така спокійна душа? Ні, мою половину вічно кудись несе, після чого я розцвітаю всіма відтінками синяків та подряпин. Я навіть у найближчій до дому аптеці маю хорошу знижку, як постійний клієнт.

Я до чого це веду… Та до того, що сьогодні цей ідіот примудрився отримати засос! І то такий гарний, якісний засос на пів шиї!

Боже, за що? Як мені тепер до універу йти? Зараз весна, народ поскидав пуховики та шуби і ходить у легких куртках та з оголеними шиями, бо часто сонце припікає досить гаряче. А мені через цього бовдура сьогодні і весь тиждень, чи коли там зійде ця зараза, стриміти в шарфі на шиї? Щоб на мене дивилися ще гірше, ніж завжди, і крутили пальцями біля скроні? Мовляв, диви, Анька й так була дивачкою, а тепер узагалі здуріла і в таку хорошу погоду ходить з шарфом на шиї.

Краще б він, як завжди, побився. До цього я хоча б звикла.

– Настю, що мені робити? – захникала я від відчаю, вивчаючи цю гидоту на шиї в дзеркалі.

Подруга прибігла з ванної і витріщилася на мою шию. Присвиснула і мовила:

– Офігіти… Сьогодні твій придурок перевершив сам себе. Тиждень водолазок оголошую відкритим!

Точно! Це ж можна не шарф одягти, а водолазку! Настюха – геній!

Я кинулася обнімати подругу, а тоді зарилася в шафу. Ось вона!

 

Ми йшли на заняття й обговорювали мої улюблені Ігри Престолів. Тобто, Настя плювалася на інцест, постійні війни та інтриги там, і не могла зрозуміти, як я можу дивитися цю гидоту. Я ж обурювалася й говорила, що якщо їй не подобається, то не означає, що має не подобатися всім.

Як завжди, одним словом. У нас мало спільних інтересів, бо ми геть як ті протилежності.

Настя холерик, а я флегматик.

Настя екстраверт, а я інтроверт.

Настя творча особистість, любить багато говорити й веселі компанії. Я ж любитель тиші й спокою, не надто говірка й часто можу соромитися, хоча активно з цим борюся за допомоги тієї ж Насті.

У Насті купа друзів з різних факультетів, моє ж коло спілкування обмежене.

Я любитель фентезі і всього незвичайного та фантастичного, а Настя любить щось більш реальне, типу комедій, мелодрам, турецьких серіалів.

Та й навіть наші зовнішності відрізняються. Настя – вогненно-руда й зеленоока бестія, середнього зросту. Я ж звичайна й непримітна сіроока шатенка, яких повно навколо, високого зросту. Настя худорлява, я ж – трохи в тілі.

Ну, ви зрозуміли, еге ж?

Ми так захопилися нашою суперечкою, що й уваги не звертали на все навколо. Навіть не помітили, що вже фактично дійшли до універу, й залишилося хіба перейти дорогу.

– Так, усе, брейк. – сказала рішуче Настюха. – Нічия, продовжимо потім. Зараз треба перейти дорогу і не потрапити під машину.

Ось тут вона права. Як-не-як, центр міста, перехрестя, постійно жвавий та активний рух.

Ми прилаштувалися в черзі людей на перехресті, котрі чекали на зелене світло. Коли дали добро і ми рушили, мені хтось задзвонив. Я спинилася посеред перехрестя і почала шукати мобілку. Не бачила, що добігають останні зелені хвилини і люди стараються перебігти швидше. Не бачила, що Настя пішла вперед, впевнена, що я плетуся позаду. От я постійно так – зосереджуся на чомусь одному й не помічаю нічого навколо.

Не помітила й червоного світла і того, як рушив уперед потік машин. Я тільки відчула, як хтось штовхнув мене з усієї сили, обізвавши ідіоткою, і полетіла вперед, до тротуару, де стояла нажахана подруга.

Гнівно сигналячи, автомобілі промчали повз. Люди зачудовано дивилися на мене. Настя й досі не могла відійти від шоку. Я закам’яніло сиділа на тротуарі і дивилася в одну точку, намагаючись переварити те, що щойно через свою ж дурість та неуважність ледь не потрапила під колеса. А наді мною вивищувався розлючений брюнет, котрий, я так розумію, і врятував мене від дурної загибелі.

– Ти геть останні мізки посіяла? – напустився він на мене, щойно я підняла на нього погляд. – Не могла дотерпіти до тротуару, і там уже порпатися в своїй сумці? Якщо ти не в курсі, то я тебе просвітлю – ти щойно ледь не загинула через власну дурість! Офігіти просто, я такого дурного ще не бачив!..

Роздратовано сплюнувши, він помчав до нашого універу, де йому вже хтось махав. Настя допомогла мені підвестися, а я відчула, як фарба сорому заливає всю мене по самісіньку маківку. Боже, я реальна ідіотка! Правильно він сказав.

– Вітаю. – похмуро сказала мені Настя, допомагаючи обчиститись. – Тепер ти зірка нашого універу. Сашко не змовчить про таке.

Я це теж чудово розуміла і аж застогнала від відчаю. Весь день насмішок та глузувань мені гарантований. Чому мене врятувала саме наша університетська знаменитість, а не хтось інший?

Олександр Кравченко має брата-близнюка Олексія, купу фанаток, язик без кісток, голлівудську зовнішність та шило в одному місці. Енергійний, жвавий, веселий, заводиться з-півоберту та постійно у щось влипає. На відміну від близнюка, котрий не менш популярний, але повна його протилежність – спокійний, зібраний, замкнутий, холодний, високомірний, малоемоціний. Ці двоє мають армію фанаток, які мріють стати спорідненою душею когось з цих двох. А ще недолюблюють один одного.

І так сталося, що Сашко вчиться зі мною в одній групі, а Алекс – з Настею. Тож чудовий день мені сьогодні гарантовано.

– Може, я сьогодні прогуляю? – прибито запитала я.

– Та ти ж сама вчора нила півдня, що у вас сьогодні якийсь дуже важливий семінар у гримзи, і ти не заздриш тому, хто його пропустить. Мені починати тобі не заздрити?

Настрій упав ще нижче. Подруга права. Пропущу цей семінар – і з талонів не вилізу. На радість гримзі. Вона любить влаштовувати такі подлянки.

– Вище носа. – підбадьорливо всміхнулася мені Настя, хапаючи мене під руку. – Не думаю, що сьогодні тобі скажуть щось таке, чого ти про себе не чула раніше. Так що вперед на барикади!

І ми пішли на заняття.

Як я й думала, глузи почалися, щойно я зайшла до кабінету.

– О, наша героїня прийшла!

– З’явилася приборкувачка телефонів!

– Знову у своїх світах літала?

– Ти реально тупа, Ольшановська! Ти ж дуба могла врізати! Чим ти думала?

– Нічим! Сам же сказав, що вона тупа, а значить, нема чим думати! Ха-ха-ха!

– На Сашка нашого витріщалася! Фанатка недоморщена.

– Ой, у нього таких, як ти, вагон та возик. І ти ще на щось сподіваєшся?

– Та якби не Сашко, вона б уже на той світ відправилася! Вона має йому черевики цілувати за це!

Не піднімаючи голови, я повільно йшла до свого місця. Ось так приблизно і проходить мій день. Навіть не знаю, за що мене так люблять, але день у них прожитий марно, якщо хоч хтось із групи не зачепить мене. А я вже просто навчилася терпіти. А що мені ще лишалося робити?

Добре, що я зайшла перед самим початком пари, тож щойно сіла за стіл, продзвенів дзвінок і в кабінет залетів викладач. Заняття почалося.

На наступну пару ми перейшли в іншу аудиторію, де й мав відбутися славнозвісний, чи то сумнозвісний, семінар у гримзи. Навіть про мене забули, гарячково гортаючи конспекти, переглядаючи підручники та статті в інтернеті. І я не відставала від усіх. Бо потім такої можливості гримза не дасть. Любить вона студентам життя псувати.

Перед самим початком пари прискакав веселий Кравченко. Народ на мить відірвався від своїх важливих занять, щоб привітатися з ним, а тоді всі знову занурилися у підготовку. А Сашкові хоч би хни! Правильно, бо він неабиякий щасливчик. Закладаюся, його на цих тортурах або пронесе, або станеться щось схоже.

Я стояла біля вікна і старалася зосередити увагу на конспекті, хоча краєм ока позирала на нашого хулігана, котрий уже з чогось сміявся разом з іншими хлопцями. Ну, в дечому вони й праві. Вибачитися перед ним за незручності й подякувати все ж треба. А то негарно якось вийде. Він мені життя врятував, а я вся така горда носа кривлю, наче так і мало бути. Але це я зроблю якось пізніше… Коли весь цей шум про мене стихне.

Продзвенів дзвінок, усіх залихоманило, а Кравченко вальяжною ходою попрямував у мій бік. Бо сидить неподалік, от чого! І зовсім мене це сусідство не радує. От абсолютно. Біля нього ж постійно купа його божевільних прихильниць в’ється і не дають мені нормально підготуватися до заняття своїм хіхіканням та захопленими вигуками.

Ой, він мене побачив! Йде в мій бік! Що зараз буде?

– О, жертва невдалого ДТП! Шановна, вам давно вже треба з хмар спуститися, а то з такими темпами ви там скоро й опинитеся… У прямому значенні.

Група зареготала, підтримуючи вдалий жарт свого кумира, котрий багатозначно поглядав на мене. Е? Чого це він на мене так дивиться?

– Ну? І довго мені чекати своєї подяки за порятунок?

Я аж рота роззявила від несподіванки. Що? Він хоче, щоб я вибачалася прямо тут? Перед усіма, хто так жадібно витріщається на цю виставу в очікуванні цирку? Але ж… Але ж я планувала підловити його десь тихенько в безлюдному місці, швиденько подякувати і втекти, а він хоче, щоб я зробила це зараз?

Я так розхвилювалася, не знаючи, що робити і як вчинити, що відліпилася від вікна, нога моя якимось дивом зачепилася за батарею поруч і я полетіла на підлогу під глузливий регіт одногрупників.

Чекала зіткнення з пильною та брудною підлогою і сильного болю, але опинилася в обіймах Сашка, котрий якимось дивом зумів підскочити і спіймати мене на півдорозі до перелому носа.

– А тепер ти мені винна подвійні вибачення. – прошепотіли мені на вухо, від чого по тілу погнали табуни мурашок. – І обід у піцерії! Більше з тебе все одно взяти нічого.

Народ навколо аж вив від реготу – так їм усе подобалося. Ну, хіба дівчатам не дуже, бо Сашко мене типу обнімав, і вони фиркали невдоволено та поливали мене словесними помиями.

Я ж почервоніла від недвозначності ситуації і шарахнулася від нього подалі. Ледь не гримнулася головою до парти, але він знову перехопив мене і радісно оголосив на весь кабінет, що я тепер буду хіба що його рабинею, бо винна йому, як земля колгоспу.

Я вже була просто бурячкова, бо він чого мене не відпускав. Мабуть, підозрював, що якщо відпустить, то я точно об щось тут вб’юся.

Сашко повернув своє усміхнене обличчя до мене, раптом завмер, наче щось пильно видивляючись у мене на шиї, а тоді простягнув руку і відгорнув водолазку, виставляючи всім на огляд мій засос!

А-а-а!! Ну за що мені це?!

Одногрупники вже просто качалися по підлозі від сміху, глузували, що, мовляв, їхня тихоня, виявляється, не така вже й тиха – он які пристрасті у неї киплять, і все в такому роді, а мені хотілося провалитися крізь землю від сорому.

І в першу чергу я почала вириватися з хватки Кравченка, щоб утекти подалі. І начхати на семінар! Нехай будуть талони! Потім розберуся, тільки щоб подалі від цього позору!

Та мене відпускати явно не збиралися. Сашко навпаки почав вести себе якось дивно. Спершу було видно, що й він хотів сказати щось глузливо-саркастичне, у своєму стилі. Та потім раптом нахмурився, повернув мою голову вбік і почав уважно вивчати мій засос!

Та відчепися ти від мене! Я втекти хочу, а ти тут мою ганьбу розглядаєш на радість іншим! Що тобі ще від мене треба? Мало мене зганьбив перед усіма?

Мою голову повернули назад. Університетський кумир на диво похмурий і явно хоче щось мене спитати, та в цю мить нарешті приходить гримза, котра сьогодні чомусь запізнилася, і починає на всіх гавкати за галаман.

Ми, як таргани від віника, розбігаємося швиденько на свої місця. Особливо рада була втекти я від Сашка, котрий мене чомусь почав лякати своїм виглядом. Що з ним таке? Буквально за мить з веселого він перетворився на похмурого й задумливого. Навіщо він вивчав мій засос? І що хотів спитати?

Я потрясла головою, виганяючи з голови лишні думки, і зосередилася на конспекті. Я не буду думати про чужі дивацтва. Своїх вистачає!

Ой, мене викликали першою. Це ж за що? Хіба що за те, що я була в обіймах нашого красунчика, коли гримза залетіла в кабінет. Хоче, мабуть, провчити чергову його фанатку, щоб училася, а не страждала любовною фігнею.

Так, все, я пішла на каторгу.

Категорія: Оріджинал | Додав: Black_Symphony (11.01.2019) | Автор: Black_Symphony
Переглядів: 11 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]