Український Фанфікшн
Головна » Статті » Оріджинали » Оріджинал

УПАВШИЙ ДУХОМ ГИНЕ РАНІШЕ СТРОКУ. ПОЛИН? ЧАСТИНА 2
POW Тома

Захід сонця ніжно нависав над могучим та безмежним, синім морем. Ноги тонули в сухому піску. Метушливий вітер з моря розчісував невидимим гребенем кобальтові хвилі. Цей прекрасний шум, навіть не шум, це морська мелодія якою неможливо наслухатись! Я знову згадувала ту нахабну і таку бридку пику Миколи. Який він гидкий! Брр… Нахаба, яка одразу собі все присвоює.

Моя мати ніколи б не дала благословення нашому шлюбу,якщо була б жива. Та у нас з батьком тяжкі часи я його розумію. У мене немає вибору. Тато хоче, щоб я виходила за Миколу заміж, бо він найбагатший в нашому селі, а я найкрасивіша дівчина в селі. Я не перебільшую і не хворію на нарцисизм . Це факт!Від якого я нажаль не радію. Всі дівчата заздрять, а хлопці лише те і роблять,що дивляться в мій бік. Їм начхати на почуття оскільки захопились моєю оболонкою. Я одна в сім’ї, а мати померла коли мені було десять років. Я вже не можу пригадати її портрет та веселу усмішку на обличчі, але я добре пам’ятаю любов та турботу моєї мами. Навіть коли згадую слово «мама» мимоволі на моєму обличчі розквітає усмішка. Через цю красу, крім батька більше нікого не маю. Ні друзів , ні братів чи сестер .
Чому життя зі мною таке не справедливе?!

Знову подивилась на горизонт згадуючи останні події.

Я набирала з криниці води, чую шум за парканом і само собою гарчання Сірка – стара, облізла собака.

- А чи є батько вдома?- питає Юрій Іванович, а біля нього схрестивши руки стоїть його син Микола.

- Є, зараз позву. – Біжу до батька чимдуж. Йдучи по дорозі розумію для чого вони прийшли.

- Батьку! Батьку! Не віддавай прошу!- благаючи промовляю ці слова наче молитву.

- Що стало? Чого кричиш?! Схаменись, дитино!- на очах виступили гарячі, гіркі сльози, витираю їх рукавом, але істерика не припиняється.

- Там Юрій Іванович прийшов, - запинаючись дивлюсь батьку в очі. – І Микола.

Батько насупивши брови, нічого не сказав тільки посунув мене з дороги, і пішов на зустріч гостям.
Ніколи не забуду цього вечора, він був жахливий, як і мій майбутній чоловік.

Його слова ще до тепер бридко дзижчать у вухах: Ти будеш моєю .- шепотом сказав Микола після чого зареготав як навіжений.

Холодний вітер пройшов повз мене наскрізь, море почало дужче шуміти, а небо вже зовсім потемніло.

- Таміла! Що ти там робиш так пізно?- Це Панас, давній друг батька, сідина давненько покрила його голову, а через важку працю на сонці чоловік досить худорлявий і засмаглий.

- Я…- не можу зосередитись, і сказати хоч слово. А в голові все ще тихим голосом крутяться слова Миколи «Ти будеш моєю». Хвилі вже не грають свою мелодію з вітром, вони нашіптують ті самі зловісні обітниці парубка.
Ти будеш моєю…моєю…моєю

-Я не вийду за Миколу!- збожеволівши кричу. Кожного дня я приходила сюди, щоб поміркувати над своїм скупим життям. Мене тут ніщо не тримає, а майбутнього я не бачу. А якщо і бачу то я одружусь з Миколою, буду всім серцем і душею ненавидіти і проклинати його та той день коли ми побрались. Жити в ненависті чи вмерти в такому приємному і чарівному місці та й на русальські свята? Не раз я бачила русалок, як вони чесали гребінцем розкішне волосся, такі прекрасні і вільні,як птахи. З ними я не буду щаслива як і тут, але хоча б вільна . Подумки попрощалась з батьком і кидаюсь з невеликого пагорба, який несподівано обривався в море.

Так, я ще до сьогодні пам’ятаю свій день смерті до останньої дрібниці. Я частенько,прокрадалась в Русальну неділю, подивитись на батька. Біля хати нічого не змінилось, Сірко дрімає, худоба нагодована, а батько як зазвичай курить люльку на лавці у дворі. Сірий дим крутиться химерними хвилями, інколи чоловік суворо крутить вусами чи супить попелясті брови. Я бачила ,як горе мучить його зсередини та потрошку, кожного дня забирає краплину життя. На диво я нічого не відчула, тільки сум і порожнечу. Коли померла мама я часто плела вінок для неї з незабудки, назва сама за себе все каже. Кожен раз клала на могилу новенький віночок, згадавши це я сплела тоненький віночок з блакитних, ніжних незабудок і повісила на паркан. Можливо батько зрозуміє, що то я. Не знаю зрадіє чи засмутиться.
Також ходила на Івана Купала, Сірка я не знайшла, а батько вже не виходив з хати. Я бачила через віконце як Панас з ним про щось говорить, мій погляд повертається до рідної людини і я жахнулась. Сива голова лежить на подушці, очі прижмурені, а губи тільки трохи щось бормочуть. Блідий колір шкіри і змучене обличчя, дає розуміти, що батько важко захворів. Знову залишаю свій «подарунок» і йду геть. На мить я трошки щось відчула, але це темні почуття. Щось було схоже на… перед очима знову змучене тіло і біла голова батька. Я знову відчула щось - це жаль, він був настільки сильний , що я спинилась посеред дороги.

Я не хотіла йти до батька, бо знала що побачу. Також втішала себе, що Сірко просто гуляє по селу.
Та все ж наважившись в Русальну неділю я пішла до рідної,але вже не своєї хати. Вона була темна і порожня. Батько помер…

Того дня я добряче розізлилась, шторм був цілий тиждень. Якщо б не один випадок можливо море ще до цього дня не затихло.

На березі цілий тиждень ні душі,але на восьмий день прийшов один парубок. Його манери мені були знайомі. Він нервував я це відчувала на відстані. Стук серця та ковтання слини почастішало.

- Я тут. - від страху хлопець промовив ці слова пошепки. Для мене він уже не був бридким та нахабним. Він став для мене не цікавим, звичайним, банальним, а в деяких моментах кумедний від шаленого страху. Він занадто…занадто смертний.

Я не спиняю бурю просто виниряю у нього перед носом від чого Микола закричав падаючи на землю. Який він жалюгідний! Моєму розчаруванню не було меж. Через цю нікчему я вмерла?! Фортуна в котрий раз з саркастичною усмішкою повернулася до мене спиною.

- А я тебе не звала .- спокійним, протяжним голосом говорю до нього. Звідкись взялась холодність та спокій.

- Усе село знає, що сталось з тобою.

- О яка я розчулена, може мені до кожного в гості зайти? В чому річ Миколо?

- Вони казали, що вся вина в мені.

- І ти настільки сміливий прийшов вночі до мене сам?

- Ні, вони дивляться на мене здалеку, інакше мене б вигнали.

- Миколо, Миколо .- Я відчула різкий, гіркуватий запах, демонстративно вдихаю побільше повітря . - чую ти мені букетик приніс. Полин?

- На всяк випадок. - Парубок витягнув з кишені рослину .

- Не допомогло .- Ніжно усміхаюсь, протягую бліду й солону від моря руку, м’яко торкаюсь його щоки, від чого парубок затремтів всім тілом, але нічого не говорив просто терпів.
Категорія: Оріджинал | Додав: dasha-medulich (16.07.2018) | Автор: dasha-medulich
Переглядів: 43 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
1  
Щоб не попастися русалкам, треба носити з собою полин, щоб відганяли злу силу.

Русалками стають дівчата, які померли на Русальному тижні, утоплениці, наречені, не дожили до свого весілля, або діти, які померли раніше, ніж їх охрестили.

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]