Сайки Кусуо сидів на лавочці в парку і читав книгу. Він утік від усіх сюди, тому що оточуючі сьогодні наче змовилися його дістати. Спершу вдома причепився батько з якоюсь дурнуватою маячнею, і весь час нив та діяв на нерви. Потім звідкись виліз Куске і теж ніяк не міг відчепитися. По дорозі в школу він ще втікав від свого сусіда з його вічним «Другий Кіборг Людина-Сидр!» В школі всі накинулися на нього, наче голодні акули на жертву, і кожен пропонував чи говорив якусь дурню. Він ледь досидів до кінця уроків і телепортувався просто додому. Зазвичай він так не робить, та сьогодні його надто всі дістали, і Сайкі хотів посидіти в тиші й спокої. Тому прихопив книжку і попрямував до парку. Декілька годин він просидів у пречудовій тиші, але знав, що довго так не буде. — Сайкі? Біля нього стояла його однокласниця Кокомі Терухаші, яку він зазвичай старається уникати. Та сьогодні її не було в школі, а зараз вона не чіпляється до нього, як завжди, а взагалі якась сумна. І взагалі, він спеціально вибрав найвіддаленіше місце в парку, та вона все одно примудрилася його знайти. Дівчина сіла біля нього, склала руки на колінах і втупилася кудись попереду себе. Цікаво, що це з нею? А, от у чому справа. Сьогодні зранку Терухаші посварилася з братом, тому що той вів себе надто вже виклично щодо неї (і правильно зробила; йому, звісно, байдуже, але цей збоченець надто знахабнів; здається, сестринський комплекс прогресує), і їй це не сподобалося, от вона й наговорила йому всякого. Він зірвався на позапланові зйомки, де сильно промок під дощем, і підхопив запалення легень (може, порозумнішає після цього… хоча це навряд). І Терухаші тепер докоряла собі, адже якби вона не наговорила братові всякого, він би залишився вдома і не лежав зараз у лікарні. На думку Кусуо, все вона правильно зробила, а цьому ідіотові буде тільки наука на майбутнє. Але Терухаші зараз сиділа, звинувачувала в усьому себе і переживала. Він не думав, що така лицемірка, як вона, сприйме все так близько до серця. — Не знаю, що в тебе сталося, — неголосно заговорив Сайкі, — але не варто сприймати це так близько до серця і звинувачувати в усьому себе. Якщо це сталося, значить, так і мало статися. Перша шкільна красуня підняла на нього поки ще сухі очі. — Але якби я не наговорила йому тієї гидоти, він не промок би і не опинився зараз у лікарні. Ото вперта… — Від того, що ти будеш винуватити в усьому себе, він не видужає швидше — це по-перше. А по-друге, він заслужив, адже напевне перегнув палицю і надто тебе дістав. Його треба було вгамувати. А те, що він образиться на справедливі докори і поїде дутися куди подалі, не поглянувши прогноз погоди, тільки його вина. Він міг піти дутися у свою кімнату, але заграли його гордощі і він тільки дурниць наробив. Напевне він спеціально залишився стояти під дощем, щоб ти потім усвідомила свою вину і пожаліла його. Так що нічого себе винуватити. Чорт, надто довга тирада вийшла. Зазвичай, він так багато не говорить. Що це на нього найшло? Але Терухаші поглянула на нього з величезною надією в очах і спитала: — Ти… справді так вважаєш? — Так. — він ясно відчував, як їй полегшало, і величезна вина, що давила на неї весь цей час, зменшилася. — Ти знаєш брата краще за мене. Так що подумай сама. — Вірно. — пробурмотіла вона через деякий час, опустивши голову і задумливо втупившись уперед. — Це все цілком в дусі Макото. — От бачиш. Треба йти геть. Він пограв у психоаналітика, вона зараз заспокоїться і знову почне приставати до нього. Краще він піде в кафе і замовить своє улюблене кавове желе. Але дівчина притулила голову до його плеча, прикрила очі, радіючи, що сидить зараз біля коханої людини, і ледь усміхнулась. Сайкі Кусуо подумки усміхнувся. Ти не міняєшся, Кокомі Терухаші. | |
| |
: 236 | |
: 0 | |