ПРИСМАК КАКАО З МАРШМЕЛОУ.ВСТУП
[size=14] ВСТУП 26 вересня,2017 рік Щоденнику,я ніколи не задумувалась про те,що зовсім не цікава оточуючим людям. Так,час від часу в мою голову закрадалася така депресивна думка,але навіть крізь сльози я завжди намагалась довести собі,що це лише ілюзія,самонавіювання чи щось по типу того. Але чесно кажучи останні місяці я кожного дня розумію,що це реальність. Важко сказати скільки друзів я мала за все своє життя,не вистачить пальців рук і ніг у кількох людей,щоб їх порахувати,але постає риторичне питання: «де вони?». Часто,в моменти відчаю,а це буває часто,я задумуюся над тим,чому в цей момент я сама. Знаєш,той хто це читає, все своє свідоме життя мені доводилося бути безліч разів в стані,що часто прийнято називати депресією. Тихо,без скрипу і зі спини до мене підкрадалися панічні атаки,але то було всього кілька разів. Цей стан не сплутаєш ні з чим,а ще йому годиться повторюватись «ритмічно». Не розумію чому це відбувається ,але я звикла до того,що я також для «годиться» маю сприймати його нормально,наче нічого не відбувається. От і зараз,я намагаюся робити вигляд,наче нічого не сталося,наче мене не переслідує думка,що моє життя руйнується в геометричній прогресії,а я стою,широко розплющивши очі,і не можу навіть поворухнутися,або ж не хочу… Якщо це все таки хтось зараз читає,крім мене,звісно,то в цьому реченні я даю вам зрозуміти,що все те,що ви читали «до»,то просто так званий «ліричний відступ»,бо я не в змозі почати те,чим хотіла поділитися,але не мала з ким,я не в змозі підібрати слів,щоб пояснити той стан,з яким живу останніх пів року,але все таки варто почати. | |
| |
: 353 | : 3 | |
: 3 | |
|