Остання станція
| Час летить з шаленою швидкістю вогняного потяга без машиніста рівно з тих пір як в їхній вагон стогнучи і напівзігнучи прошкандибала провідниця із першою зараженою на плечах. Тоді у Єн Гука не було часу щоб зрозуміти, що означає ця карикатура, і чому раптом повітря стало таким холодним і густим від страху. Просто почувши перші крики він дістав биту, схопив Джин Хі, і охоплені жахом вони почали тікати. Серце не переставало скажено калатати, коли вони бігли через вагони, попереджаючи пасажирів, коли в тисняві дзвонили рідним, стараючись не дивитися на потвор за скляними дверима, коли за вікнами побачили що відбувається на вокзалі у Чхонані. А потім була висадка в Теджоні, де полягли останні хлопці з його команди. І божевільна ідея пробиратися через заражені вагони до Джин Хі. Час летить з шаленою швидкістю... і на секунду зупиняється. В легені просочується їдкий дим і порох землі, очі сльозятся коли Єн Гук бачить за декілька кроків від себе перевернутий вагон локомотива, що поховав під собою залишки живих пасажирів. Усе розпливається і коліна підкошуються на гострий гравій коли він намагається встати. Поруч схлипує Джин Хі. А об вікна перевернутого вагону з середини бються заражені. І час, як за командою, відновлює темп. - Пішли - тягне її, і вони біжуть вздовж підбитого потягу. Єн Гук зараз його ненавидить. Їм потрібно потрапити по ту сторону, а під ним не пролізти і не видряпатись наверх. Вагон над ними от-от перевернеться. Наступний теж похилився. І тільки третій все ще впевнено стоїть на рейках. Двері насилу піддаються, і вони застрибують всередину. Крісла порожні, прохід вільний. Тихо і спокійно. Сюди заражені ще не дісталися. Двері навпроти відчинятися не хочуть. Вони зі всієї сили штовхать, але замки не піддаються. Джин Хі розпачливо стогне. Раптом Єн Гук бачить аварійний молоток, радше іграшковий, але від нього на склі залишається глибока вмятина і дрібні тріщини розповзаються павутинням. Замахнувшись він пробує ще. І ще. Скло піддається в той момент, коли Джин Хі починає верещати. Чоловік в костюмі, якийсь-там директор, що вигнав їх тоді із вагону, з’являється нізвідки і штовхає її в прохід, просто на одного зараженого що переслідує його. Тоді відштовхує Єн Гука і ошаліло б’ється об вікно. - Джин Хі! Єн Гук хапає цього чортового зомбаку за шиворот і випихає у двері. Штовхає так сильно як тільки може. І як тільки заражений опиняється поза вагоном, закриває двері. - Джин Хі, - повторює він її імя. Джин Хі, добра рідна Джин Хі плаче і підтягує до себе укушену ногу. Цього не може бути, не може бути. Всі рідні у Сеулі, його команда, і тепер вона. Він обіймає її, притуляючи до себе. Слух ріже звук розбитого вікна. Будь ласка, ні. Тільки не вона. - О, Джин Хі! - радісно сказав хтось з команди, коли їхній потяг мав от-от відправитися. І Ен Гук тоді витянув шию щоб побачити її, сонну і усміхнену, в проході. - Зарахували до групи підтримки - похвасталась вона, і вальяжно сіла поряд з Єн Гуком, витягши з його вуха навушник. - Не опирайся. Я твоя доля. - усміхалася вона, навіть не приховуючи, що сіла у цей потяг через нього. Зда-вай-ся - хором вигукували хлопці. - Зда-вай-ся! А зараз Джин Хі здригається у його руках наче у конвульсіях. А він все хапається за її темне волосся, за куртку з логотипом їхньої бейсбольної команди, і молиться щоби все обійшлося. - Пробач, - шепоче він. І на одну секуну йому здається, що його молитва почута. Джин Хі перестає тремтіти і розслабляється. Вона відкидається, вдихаючи повітря на повні груди, а тоді напів встає і цілує його у шию. Біль пронизує розпаленими голками від ключиці до самого серця. І все зникає. Залишається лише вона. І потяг, що їде до Пусана. | |
|
| |
| : 355 | |
| : 0 | |