Oblitus vita третя частина
| Частина третя: Приємний чай Відійшовши на від парку, ми раптом звернули в темний провулок, де Ясу зжестував мені мовчати та стрімко закрокував по скорчених вуличках, ведучи ледь встигаючого мене за собою. Ми звертали то вліво то вправо, Ясу часом прислухався до чогось насторожі та вів далі. Ясу не сповільнював темпу, тільки піднімав. Ноги загоріли і я перейшов на трус. Відчуття напряму загубилося десь у численних поворотах, зворотах, виворотах. Ясу часом зупинявся та звертав, коротко прислухаючись, наче тікаючи від переслідування. Спина захолола від поту. Я не мав і гадки про це місто, про Ясу. Чого він допомагає мені? Чи пішовши за ним я зробив правильний вибір, та чи мав я його взагалі? Він був, і зараз є, я може шмигну від нього в перший провулок і бігтиму-бігтиму… А чи є в цьому сенс, як однаково місця не знаю. Може мені його слід…? Ні. Досить! Я маю довіритися, чи я людина, коли на добро відповім злом? Ми вже довго йшли по провулках, голова пухла від дурних думок, та я хотів вірити в те що не дарма йому довірився. Ми зупинилися, Ясу подивився на мене і тихо мовив: «прийшли». Показав на кам’яні безручні двері та дістав з кишені дивний червоний кристал. Далі він вставив його в непомітний квадратний отвір дверей. Після дивного звуку в дверях схожого на журчання струмка, Ясу лівою рукою натиснув на край дверей, і ті подалися всередину. «То петлі скріплять?» - подумалось мені, хоча на дверях їх видно не було. Щойно я опинився в приміщенні, Ясу дістав кристал, що визирав із внутрішньої сторони дверей і ті, видавши знов дивний звук, поволі зачинилися. –Не дивуйся, з часом ти зрозумієш як це все працює, пішли на кухню, за чашечкою чаю розмова завжди ліпша. Коридор в якому ми були був десь метр в ширину, а стелі я міг з легкістю торкнутися. Стіни та підлогу вузького, суто кам’яного проходу, були пишно розписані квітами. В стелі через одинакові проміжки були вставлені кристали, які були розміром з два великих пальця руки. Вони були джерелом трохи жовтуватого світла. Як я зрозумів, вони чимось схожі на червоний кристал. Пропустивши дві кімнати зліва, які були заховані червоними занавісками Ясу відсунув навіску справа, і ми увійшли до кухні. Вона була мала, десь чотири метри квадратних. По праву руку знаходився видовбаний в стіні кам’яний стіл поруч якого стояло три гарно різьблених стільці ручної роботи. Починаючи з лівого краю була тумбочка. З її лівого краю були дивні заглибини зі вставленими кам’яними відерцями. –Сідай–мовив Ясу. Він дістав з тумби глиняний глечик, наповнений водою яку він налив в одне з відеречок, що відразу засвітилося. Ясу дістав чайничок і засипав в нього заварку. Скоро вода в чайничку скипіла і дідусь перелив окріп в чайничок. –Це так звані кристали рудого, які з’явились після великої війни,–він наповнив дві чашечки чаю, –дякуючи Рудому, по закінченню великої війни всі метали перетворилися на камінь і з’явилися кристали рудого. –Так от що це за магія з дверима, і водою. –Ах-ха-ха. У всіх вперше така реакція. Та ми мусимо поговорити про твою подальшу долю. Ясу зробив довгу паузу і допив залишки чаю, видихнувши з великим задоволенням. –Я можу допомогти тобі, та не за дарма, ти станеш моїм помічником. Або ж я влаштую тебе на роботу.– Ясу встав дістав з тумби миску, і почав мити посуд. Його пропозиції щедрі, та чи не забагато це для незнайомця. Може це жарт, і він скаже що я вдарився головою і все забув. –Дякую що допомагаєте мені, але звідки така щедрість? Ви ж мене тільки зустріли. –Молоді люди такі нетерплячі. Всьому свій час. –А що я маю робити як помічник? Ясу повенувся до мене, зробив серйозне лице. –Рятувати принцес, щоб я продавав їх корони. Я розгубився, і не знав що відповісти. –Жартую я жартую. Торговець я. У мене завжди є работа. Ясу вже закінчив з миттям посуди, і сів за стіл. –Добре, і коли починаємо? –Завтра з ранку. А поки слідуй за мною. | |
|
| |
| : 304 | |
| : 0 | |