Ловець снів
Ловець снів У тишині нічній примарній, У гаю серед гір та скель Сидить на пні дубовім старець І снів Ловець трима в руці. Гукнув він тихо заклинання - З-за хмар з'явилися зірки, І як блискучі перли, нишком, Зблиснули й потонули в тьмі. Махнув старечою рукою - Зійшов і місяць над горою. Поважно землю обійшов, А сон новий уже прийшов: Іде душа чиясь у лісі, Як мавка з "Лісової пісні". На зорі стиха погляда Й очима папороть шука. Стрепнувся старець, Став на місці: Чарує його цяя мить. В душі запанувало світло ніжне, Із серця виросли квітки. Чи довго, чи недовго то було, Та місяць уже з обрію тіка. Востаннє глянувши на землю, Скорботно місце уступа. А старець, як ісперсь на палку, Так просидів він і до ранку. У сні небаченім, новім Побачив дід той дивний світ. | |
|
| |
| : 346 | |
| : 0 | |