Український Фанфікшн
Головна » Статті » Оріджинали » Оріджинал

Лічилка

Лічилка
Пролог
Якщо чесно, я не знаю з чого почати.Моє життя переважно завжди було нудним, тому не очікуйте на якусь епічну історію зі складним сюжетом чи захоплюючими пригодами.Ні, все далеко не так прозаї чно.Хоча,як на мене,ліпше воно й залишилалося нудним.
От ідеш зараз зі спальним мішком за плечима, вдихаєш свіже нічне повітря після легкого дощу,
споглядаєш величезний круглий,як блюдце, місяць,але задоволеня чомусь нуль,хоч я зазвичай люблю походи і давно в них не бував.Та все ж попри всю схожість це не похід.
-Тату, а ми туди надовго?-трохи надокучала зі своїми питаннями Джес.
-Я сто раз тобі казав,-роздратованим тоном відповів я,-що лише на одну ніч.
Як Ви,гадаю,вже встигли зрозуміти, Джес - моя донька й взагалі вся моя родина.Її матір ще чотири роки тому покинула нас, промінявши на якогось йолопа з Франції, а ще через рік я отримав запрошення на похорон.Вона загинула в автокатастрофі.Це було болючим ударом для мене навіть після її зради,але я мусив виховувати доньку, тому довелося зберегти холоднокровність.Зараз Джесіці вже сім років.Через місяць вона піде у другий клас.
-А завтра ми зможемо повернутися додому?-знову запитала Джес.
Я знову відповів:
-Так.Я надіюсь, що так.Завтра нам закінчуть висушувати квартиру,і можна буде повернутись.
Сьогодні зранку сталася одна не дуже приємна подія.Вдома прорвало трубу, ще й одночасно сусіди
зверху затопили."Ідеальний" збіг чи не так?Тепер у нас у квартирі басейн: води ледве не по ко-
ліна.Пощастило ще,що живу на першому поверсі,а інакше потопив би решту сусідів.Ремонт коту під хвіст, деякі меблі,але нічого, переживемо якось.Все застраховане, та й сусіди погодились збитки компенсувати.Єдина проблема:де нам сьогодні ночувати?
Джес дьоргала мене за руку:
-Тату, а там точно немає привидів?
-Ні,доню,немає.
-Точно-точно?
-Сто відсотків.Я ж ні разу не зустрічав.
Під словом "там" Джес мала на увазі мою роботу. А працював я в замку графа Гійона - типічному туристичному гачку.Я вів у ньому екскурсії для бідолашних наївних туристів,на яких наше малень- ке місто й жило. Розповідав їм усіляку страшилки про його трагічну долю,про привид замученого графа,який нібито гуляє замком ночами.Але,звичайно, я казав неправду,просто був вимушений, хоча,як і кожен мешканець нашого містечка,знав,що це жалюгідна брехня.Навіть замок і той був несправжнім.Його спеціально звели,щоб заманювати туристів,а графа Гійона вигадали місцеві,які клялися заїжджаючим мандрівникам ,що на власні очі бачили його примару в палаці.
Окрім екскурсовода я був одночасно й охоронцем,причому там ж.Такий собі економ-варіант.Та мені це лише на руку.Працювати в дві зміни не легко,зате платять значно краще.Сплю щоправда тільки шість годин:три вдома і три на роботі,коли ніхто не бачить.
Коротше кажучи,я вирішив скористатися своїм службовим становищем.Ключі від входу в мене є,на
вихідних уночі замок зазвичай пустує.Назвемо це халатністю його власника,чиє ім'я мені хотілося
б не згадувати.Він сам чудово розуміє, що красти звідти особливо нічого.Кому знадобляться фаль-
шиві картини чи воскові фігури.Мене він наймає в ролі охоронця тільки для вигляду,щоб міська влада й ,як не дивно, досить часті ревізії могли спокійно покласти галочку навпроти пункту
"охорона".
Нарешті ми дійшли. Подув якийсь холодний вітер.Я бував тут сотні разів раніше, але сьгодні чомусь мурашки пробігли по шкірі.Турбували якісь дивні передчуття.Я навіть трішки розхвилював-
ся,але намагався не показувати цього Джесіці.
Я дістав ключі,відкрив величезні двері, й ми ввійшли.Всередиі царювала темрява.У мене тут була своя невеличка кімнатка,але там виявилося занадто мало місця,тому ми перебралися зі спальними мішками в саму залу.Світло не вмикали,навіть свічок не запалювали,щоб не привертати непотрібну увагу.Вистачало й місяця,що яскраво пробивався крізь вікна.В залі було просторо.Голі кам'яні
стіни прикривали полотна з гербами графа.По кутках стояли підсвічники,ще якийсь мотлох.Висіло
кілька картин.По середині знаходився дубовий стіл,але я пересунув його,щоб ми мали більше місця.От і все.Ліжка готові.

1
Я ліниворозплющив очі.Навкруги нічого не змінилося:досі темно, й до ранку ще було не близько.
Я почув тихесенький плач.Джес штурхала мене ручкою вбік.Я обернувся:
-Доню,що сталось?Чому ти плачеш?Приснився поганий сон?
Джесіка поривчасто вказувала кудись у темний куток:
-Там хтось є,тату,-запинаючись,пошепки промовила вона.-Там у кутку.
Я глянув у те місце.У ньому стояли лише підсвічники й якісь речі накриті покривалом.Розібрати в темряві було важкувато,але,чесно кажучи,мене це й не особливо турбувало.Навряд чи там могло знаходитись щось страшне.Вочевидь, Джесіці просто привиділось якесь жахіття,але,відверто,на що я очікував?Притаскати семирічну дівчинку до моторошного замку вночі й надіятися на її хоробрість?Мені самому було чомусь не дуже комфортно тут.Згоден безглуздя,але мозок наказував мені зберігати холоднокровність.
Я спробував заспокоїти дочку:
-Джесіко,не бійся.То старі підсвічники й накриті картонні коробки.Там нікого немає.Тобі показалось або,може,злякалася миші.
Але дівчинка не спішила піддаватися моїм вмовлянням.
-Є.Я бачила.Тату,я не брешу.
-Ну я ж не кажу,що ти брешеш.Привиділось щось.Нічого.Із всіма буває.Я сам іноді боюся.
Джесіка витерла лице иокрими руками:
-Посвіти ліхтарем,будь ласка.
-Ні,вибач,не можна.Прибіжить татин керівник,здивується,чому я тут у свій вихідний день те ще й з тобою.Все.Не переймайся.Спи.
Дівчинці не сподобалась татова відповідь,але,ше трохи покрутившись, вона врешті заснула.Я також швидко вирубився.За всі ці роки роботи охоронцем я навчися засинати дуже швидко.

2
Десь о третій я прокинувся вдруге й знову не сам.Шкіру вкривав холодний піт:я не пам'ятаю що саме,але мені приснилося щось дуже лихе.Та прокинувся я з іншої причини.Мене щось дьоргало зі спини.Все зрозуміло.
-Тату,там хтось є.Він страшний.Він хоче мене забрати.
Я хотів ще раз почати її заспокоювати ,але натомість вирішив застосувати інакшу тактику.Я підвівся,легенько,але впевнено взяв доньку за руку.Ми підійшли до того кутка на який вона,захлипуючись,указувала.Це її насторожило.Джесіка ще більше заплакала,спробувала звільнитись,але я не відпускав.
-Ось поглянь,-сказав я.-Тут нікого немає.
Дівчинка відвела погляд.Я зірвав покривало,але там виявилися зовсім не коробки.На їх місці стояла людська фігура.
Джесіка знову зайнялась плачем.На якусь секунду мене також охопив миттєвий страх,але потім він замінився на приплив сміху.Мені навіть стало трохи соромно за своє боягузтво.
Це була воскова фігура графа.Досить стара й не вельми якісна,вона іноді трішки плавилась на сонці,тому на вихідні її ховали під рядно.Джесіка все ще не наважувалась підвести погляд.
-Подивись,Джес,-засміявся я.-Хіба він страшний?
Донька звернула увагу на воскову фігуру.Вона мовчала,але вираз страху з її лиця не зник.

3
Через годину мене розбудили втретє.Це починало дратувати.У залі ехом відлунювало схлипування.
-Ну що знову?-не витримав я.-Це ж лише восковий манекен,нежива лялька.
Та Джес,здається.й не чула моїх слів:
-Він хоче мене забрати,тату!
Мимоволі пригадались страшилки,які я диктував туристам.Але ні - це смішно.Їх вигадали люди,одну навіть я персонально.
-Хто він,Джес?
-Якийсь страшний чоловік.У нього немає зіниць.
Хотілося сказати самому собі,що я не злякався,але тоді це була б брехня.Я звернувся до здорового глузду,нагадав душі, що живу не в казці.Це спрацювало.
-Гаразд,доню.Ходімо
-Куди?-здивовано запитала Джес.
-Ходімо-ходімо,-повторив я.-Доведу тобі,що замок порожній.
Джес простягнула руку, і ми пішли.Я наплював на все і ввімкнув ліхтаря,щоб дочці не було так страшно.Я показав Джесіці все:кожну кімнату,велику й маленьку,навіть туалет і підвал.Нікого.Ми пішли назад,але дорогою я почув голосний вигук доньки:
-Ось,тато!Це він!
Я повернув ліхтаря.Переді мною висіла гігантська картина графа Гійона.Він сидів на коні із дуком за плечима.На задньому плані ліс.Граф на полюванні.
-Ні,Джесіко,це не може бути він,-сказав я.
-Але чому?Він що помер?
-Ні,Джес,він не помер,-я відчув,як рука дочки здригнулась.-Його взагалі не існувало.Він вигадка.Просто дурнувата вигадка.Хтось ж мав мешкати у замку.
-Та й що!Я тобі кажу:це він.Я впізнала його!
-Джесіко,-звернувся я до неї суворішим тоном.-Перестань плакати і боятись.Немає ніякого графа.
Ти мене третій раз будиш.Півночі вже минуло.
Джес понуро скорилась.

4
Я навіть не встиг заснути.Раптом палацом пронісся пронизливий крик.Ззаду мене вже не дьоргали чи штурхали,Джес буквально вп'ялася в мою правицю.Мені хотілося накричати на неї,але обернувшись,я втратив мову.
Джесіку щось тягло.Я чітко розгледів дві чорних руки,що простягалися з темряви.Вона відчайдушно схопилася за мій лікоть,та вже через секунду вислизнула.Хтось потаскав її в темну глибину замку.
Я кинувся за нею,але все було марно.Я нічого не розумів,не бачив і не чув.Здавалося я застряг в одному з тих жахіть,що наснились мені сьогодні.Тепер я до найдрібнішої детальки пригадав їх.Мені наснилося близьке майбутнє,а зараз - реальність.
Не боячись уже нічого,я ввімкнув світло.Я зазирнув у кожну шпарину,перекинув усі речі,але моєї любої донечки не знайшов.Все ж я продовжував шукати,безнадійно бігаючи замком і проклинаючи себе.Я впав на коліна,закрив обличчя руками й закричав.Голову пронизав нестерпний біль.Мені хотілось застрелитись.Ні,схопити одну з сокир,що висять десь тут на стіні, і всадити собі у мозок.Це він у всьому винен!Серце попереджало мене,але мозок закрив йому рота,перетворив на раба.
Мої очі піднялись вверх у пошуках сокири.Тільки зараз я помітив,що зупинився перед картиною,ти самим проклятим портретом,який мені показувала Джес.Спочатку я знищу цю прокляту картину.
Спітнілими руками я схопив настінного меча.Замахнувся,та він вислизнув:на картині я побачив маленьку деталь,якої раніше не помічав.Позаду графа,на дереві, щось висіло.
-Господи!-вигукнув я.
Це була повішена людина,це була моя Джесіка.Знову загримів страшенний головний біль.
О шостій ранку в замку було вже повно народу.Поліція намагалася нікого не впускати,але це не зовсім виходило.Збіглося ледь не все місто.
Я просив їх допомогти.благав,повзаючи на колінах.Показав портрет,але ніхто не побачив повішеної дівчинки.І вони були праві.Джесіки більше на ній не було.
Я збожеволів,почав кричати.Мене силою відправили до лікарні на швидкій.В машині примусово дали якогось укола і я заснув.

Епілог
Мені здавалося,що після цієї події тупий замок зачинять.Але мер міста не дозволив цього зробити.Палац був чи не єдиним джерелом доходів для місцевих, а тепер туристів тут стало утричі більше.Щодня приїжджають журналісти з телебачення,причому не лише з Америки.Та я не давав їм свідчень.
Мені взагалі не хотілося більше приходити туди,але ще місяць приблизно я вимушений був пропрацювати,поки не знайдеться заміна.Вчора в замку поклали відеокамери.
Тепер кожної ночі по темних коридорах, справді, чуються кроки.Тільки не важкі,а легкі,тихесенькі кроки,які ледве чути.Два рази я впізнавав знайомий мені плач,а сьогодні побачив мою Джес на одному з маленьких екранчиків у моніторі комп'ютера.Вони відображали шість встановлених відеокамер.
Джес дивилася прямо в одну з них.Ні,вона дивилася на мене.На ній була біленька сукня,схожа на ті,що їх носили панночки чи особи королівської сім'ї століть десь зо п'ять назад.От тільки вигляд її був жахливим.Шия була вся синя й,здається.спухла,на худеньких ногах у тих самих місцях,де її схопили,були два страшні шрами.Очі позападали,з них вузенькими смужечками текли сльози.Хоча ні.Вони були червоного кольру.
-Тату,чому ти мене не врятував?Чому ти не повірив мені?-обізвалося десь у нетрях моєї пропащої душі.
Втретє за сьогоднішню ніч повернулася мігрень.Я відправився гуляти темним палацом.Підійшов до картини.Джесіка була тут.
У спину подув легенький вітерець.Певно,протяг.Ззаду ніби хтось підкрадається.Ні,не може такого бути.Я почув металевий скрип сокири,яку знімають зі стіни.вирішив не обертатись.
Знову звук - сокира пронизала повітря.
-Нарешті,-подумав я.

Категорія: Оріджинал | Додав: Бодя (17.08.2017) | Автор: Бодя
Переглядів: 122 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 2
2  
Непогано, непогано. Доволі цікаво) І фінал... я б сказала, що він неочікуванний, але й передбачувальний)))) І це дає певний шарм

0
1  
Доброго дня. У вас дуже багато помилок у тексті - виправте, будь ласка. Крім того, ви постійно забуваєте ставити тире після закінчення одного речення й перед початком другого. Раджу знайти вам бету: http://fanf-book.at.ua/forum/12-19-1.

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]