Калейдоскоп у кишені. Драббл 8
| Людина без фантазії мертва. Вона не може подорожувати нескінченними коридорами різноманітних світів, мандрувати по вигаданих планетах, будувати цілі міста та блукати по забутим лісам. Вона може потрапити куди завгодно, навіть не встаючи зі свого м’якого крісла. Але, на жаль, людей, здатних на вигадки, котрі можуть придумати багацько усього того, про що інші навіть і не здогадувались, стало менше. Обравши прагматичний шлях, поклавшись на логіку та розум, всі забули про фантазію та мрії. В край, де панували вигадки, де перед вашими очима на повних вітрилах мчались нові персонажі казок, проминали незвичні міста, де під ногами знаходилось небо, а над головою — земля, мало хто приходив. Люди не поринали в глибини своїх власних потаємних світів, надаючи перевагу спільному світу, досить цікавому також, але позбавленого права на швидкі корективи. В цьому світі були правила та межі, а світі фантазій все підлягало коригуванню, причому такому, яке нікому не нашкодило би. — У тебе є фантазія? — запитав високий чоловік, одягнений у дорогий костюм. Він посміхався щиро та добродушно, хоча ця його посмішка ніяк не в’язалась із його суровим, покритим павутиною зморшок обличчям. — Так. Моя уява не продається, — відповіла маленька дівчинка, ще не спотворена фантазія якої зараз була останнім шансом для чоловіка. Він доживав свого віку, але так і не навчився вправлятися із тим, що люди вважали вигадками. Він думав, що помріяти ще буде час, але помилився: час не чекав на нього і втік, наче прудкий злодій. — Я подарую тобі те, що допоможе тобі в майбутньому. Тільки поділися зі мною своєю уявою. Він майже благав, а може і наказував, але посмішка не сповзала з його спокійного обличчя. Тяжко було зрозуміти, що саме він відчував в той момент. Дівчинка дивилась на нього, а фантазія вже малювала образ справжнього поганця, який бажає захопити весь світ, а ще у нього вдома є білий кіт. Вона майже вгадала, коли подумки змінила його офіційний одяг на чорний балахон: щось таке він носив кожного дня насправді, але ця одежина його була невидимою. — Навіщо вам? — нарешті дівчинка заговорила, продовжуючи придумувати своєму герою цілу історію: цей чоловік насправді з далекого королівства, де всі жили у сірому, негарному світі без фарб скарбів чужих фантазій — без книг, без фільмів, без картин чи музики. Вони просто жили, бо так треба. — Хочу спробувати. Відкрию маленький секрет: я ще жодного разу не мріяв. Немає в мене фантазії, тому я хочу твою купити. Лишень візьми ось цей маленький кришталевий шар та міцно стисни його руками. Я щедро винагороджу тебе. Я знаю, що вашій сім’ї потрібна удача. ЇЇ у мене багато. — Пане, та хіба ж є користь від удачі без фантазії та мрій? — щиро здивувалась дівчинка, поглянувши у шар та одразу відцохнувшись від нього. — Поглянь на мене. Удача допомогла мені отримати все, чого я хочу. Окрім, звісно, фантазії. Але, сподіваюсь, ти не відмовиш мені. Я віддав би усю удачу, але хотів отримати всю фантазію. — Усю? — перепитала дівчинка: спокуса була напрочуд великою, їй потрібна була ця удача, її родині не вистачало везіння. Дівчинка задумалась на декілька хвилин, а в голові її проминали цілі роки та століття, боролися між собою забуті та ще не пізнанні епохи, справжнє та вигадка — усе, що вміщалось в бурхливій фантазії. Дівчинка взяла кришталевий шар, міцно стисла його гарячими лодонями, прижала до серця та закрила очі. Все про що вона мріяла, що вигадувала, що існувало лише в її голові, перемістилось до шару. Чоловік передав їй шар з удачею. А коли він пішов, забравши уяву з собою, стало якось пусто. | |
|
| |
| : 199 | | |
| : 0 | |