Калейдоскоп у кишені. Драббл 7
| Вони стояли непорушно та мовчки дивились одне одному в очі. Вони — найкращі друзі, котрі зупинились над проваллям сумної безповоротності: якщо ступити вперед, можна втратити друга назавжди. Не тільки друга, але й самого себе, бо чи ти зможеш залишитися собою, залишивши невід’ємну частину життя десь далеко, розтоптавши її, вбивши? Просто втикати ножі в спину, коли не видно обличчя друга. Але коли ти бачиш його прямо перед собою, коли в тих майже рідних очах помічаєш сум та жалість, коли друг готовий розридатися, але не може здаватися без бою — розумієш, що ніж твій не більше за шпильку, не страшніше за ложку, і легко вже не буде. — Відійди, благаю тебе. Не торкайся тієї штуки, — попросив Кельвін, не спускаючи уважного погляду з Томасу. Томас дружелюбно посміхнувся у відповідь, стиснувши в руці револьвер. По пальцях пробіг холод та невдовзі торкнувся самого серця. Невже ж вбити найкращого друга так просто? Невже можна пожертвувати людиною через ось цей багаж, через ящик з якимись там земними рослинами? — Ні. Ти знаєш, що мені це потрібно. І не тільки мені, а й усім тим, кого вашими стараннями насильно відселили. Думаєш на тій проклятій планеті добре? — він усміхнувся, разом показавши декілька незвичайно гострих зубів. — Це ти відійди. Прошу як колишнього землянина. — Колишнього? — здивувався Кельвін, рука якого вже лежала на червоній кнопці тривоги і готова була натиснути на неї в будь-який момент. Пальці відбивали судорожно такт шалено вистукуючого серця. Якщо Кельвін натисне на кнопку, то шансів вижити у Томаса буде дуже мало, навіть якщо той отримає ящик з насінням. — Ці рослини не дозволено вивозити за межі Чумацького шляху. Чи тобі нагадати, де ти живеш тепер, колишній землянин? — Колишній тут лише ти, — прошипів Томас та, вихопивши револьвер, направив його на друга. До сих пір назвати його колишнім не вдавалось, чому ж це так нелегко, аніж жахливе «колишній землянин»? — Я натисну кнопку раніше. Подумай добре чи вартують ці старання твоєї смерті, наших смертей, — Кельвін готовий був викликати підмогу, але відтягував до останнього, наче чекав, що Томас нарешті схаменеться. — А чи ти не подумав про те, що людям потрібні ці рослини? Дуб чи граб, вільха, береза чи тополя — та байдуже що! Їх немає на тій планеті, розумієш? І люди не можуть дихати там так, як на Землі. Ти ж везеш їх для якихось багатів на інший край Всесвіту! Ти сам нічим не краще, ніж я. — Так. Але я отримую за це гроші, — додав Кельвін з легкою розважливою посмішкою. — А хто віддячить тобі? Ти героєм зробився? А хтось згадає про тебе, якщо ти помреш. Забудуть за кілька років і знову будуть скаржитися. Це в природі всіх землян. — Нашої планети вже немає. Але є це насіння, цей шматочок мертвої Землі, яку ми хочемо воскресити, хочемо відтворити. Та флора та фауна, що існує на планетах зовсім не те. Це як декорації у театрі — красиво, але всього лише картонка. — Вам дали все необхідне, але все не так? О, тоді точно це в крові. Напевно, ти правий і я більше не землянин. Я не розумію, чого вам не вистачає і не збираюсь віддавати оцей ящик. Він не належить вам. — Тобі-то він точно не належить. Одночасно натиснули і на кнопку, і спустили курок. Пронизливий звук сирени змушував кров холонути в жилах. Ящик залишився на своєму місці і скоро дістався місця призначення — флориста-колекціонера. Землянин Томас, колишній землянин Кельвін та їх дружба стали першими, але далеко не останніми жертвами полювання на рідкісні рослини на тварин загиблої планети Земля. | |
|
| |
| : 213 | | |
| : 0 | |