Калейдоскоп у кишені. Драббл 12
| Колись давно мама казала їй, що якщо довго не прибирати бруд та пил, в них з’являються страшні кровожерливі монстрі, до того голодні, що не знехтують шматком свіжої «дитятини». Ці монстри живуть лишень там, де діти лінуються, забувають про прибирання, а коли згадують про нього, стає пізно: монстри так люблять занедбані дитячі кімнати, що вигнати їх звідти може хіба що генеральне прибирання. Прибирання по всім закуткам, щілинкам, навіть там, куди пролізе лише тоненька рука – тільки тоді, коли не залишиться жодної пилинки, монстри підуть. Але вони завжди можуть повернутися, якщо дитина знову буде капризувати та не прибирати. А тепер, згадуючи про тих несправжніх монстрів, котрі так сильно лякали її в дитинстві, вона посміхалась. Посміхалась від того, що ніколи ще не уявляла їх такими реальними, навіть у вісім років: їх потворні чорні щупальця повзли по стінам, по підлозі, залишали по собі бридку полосу слизу, підіймали догори пил та крихти – усе, що траплялось на шляху. Вони дивились на дівчину уважно, гострими наче меч червоними очима та, розуміючи, що молоденького м’яса не скуштувати, жалібно скавучали по кутках. Ця казка була схожа на старезні рекламні ролики, де дітей привчали до дисципліни, розповідаючи про мікробів із унітазу, котрих можна здолати лише з допомогою «Туалетного каченяти». Реклама діяла на дітей: вони рішуче брались за прибирання, аби тільки не бачити тієї гидоти ні в унітазі, ні в екрані телевізора. Вони старались, мили, витирали, прали і все інше, але реклама все ніяк не хотіла щезати. Мікроби там виявлялись настільки живучими, що з кожним новим рекламним роликом неначе отримували додаткові силі та виглядали страшнішими і страшнішими. Беручись за пилотяг, а потім за швабру, тримаючи в руках ганчірку, щедро змочену спеціальним засобом проти пилу, вона ставала тією маленькою дівчинкою, яка боролась з монстрами, а швабра чи ганчірка, губка чи відро з водою – усе було зброєю. І байдуже, що там, за стінкою мирно спала уже її донечка, бо і самій хотілось знов повернути собі магію. Ту магію, яка панувала в хаті, коли починалась прибирання, коли звичайна домогосподарка надягала на себе кольчугу, брала до рук важкий меч та кидалась в кровавий бій, не жаліючи себе. Нерозумно і якось зовсім по-дитячому, але так набагато легше. Коли гнеш спину, коли падаєш на коліна, просовуючи руку в щілину, коли навшпиньках стоїш на хиткому табуреті, щоб кудись дотягнутися – так хочеться придумати щось інше, поринути туди з головою і не показуватись, аж до тих пір, поки реальність не потребує від тебе холоднокровності та дорослості. Тепер всюди вирувала магія, кишіла в повітрі, проникала всюди, бо так фантазувала господиня. Страшні монстри відступали перед сміливою дівчиною-воїном, перед її супер-здібністю – перетворювати все на сяюче чистотою, на запашне, та гладеньке, на те, куди їм зась було сунути носа. Тільки один із них чи то пак дуже сміливий, чи скоріш дурний, але взяв та й ступив на блискучу підлогу! А вона – раз! – і вбила страшного звіра, стерла його с обличчя Землі, зупинила навалу інших монстрів, вберегла свою маленьку крихітку від біди! Вона почувалась переможницею, коли ласкаво пригортала до себе дитятко та наспівувала тихеньку колискову. Її тіло боліло, але тією приємною біллю, яку відчуваєш по закінченню довгої плідної праці, коли натхнення не відпускає тебе і ще є сили на щось невелике, зате таке важливе! Монстри не повернуться ще довго, бо вона візьметься за справу зовсім скоро а потім, коли настане час, розповість про них доньці. І будуть вони творити магію, забувачи про прибирання та поринаючи у битви, вже разом. | |
|
| |
| : 227 | | |
| : 0 | |