Калейдоскоп у кишені. Драббл 10
| Кажуть, що коли посуд б’ється, то на щастя. Мовляв, нічого звертати увагу на якийсь там шматок скла, кераміки чи навіть фарфору – воно не варто переживань, бо якщо тарілку чи чашку можна легко замінити, то ніхто не поверне вам втрачених миттєвостей посмішок, якщо ви заміните їх сварками, сльозами чи похмурим настроєм. Мабуть, і справді не варто ревіти над розбитою вазою, коли вона вже розбита. Хто захоче, той буде старатися склеїти її, хтось викине та й забуде, а хтось ще довго буде журитися через неї. От би всі вміли швидко забувати про свої розбиті вази, тоді б жити стало простіше. А вона розбила тарілку з того самого сервізу, який багато років тому родичі подарували їм на весілля. Декілька хвилин вона мовчки дивилась на уламки, а потім, наче нічого не відчуваючи, наче не свої ж спогади тільки-но кинула собі під ноги десятками маленьких та великих шматків, пішла за віником та совком. Машинально прибрала рештки посуду та дістала нову тарілку із того ж таки сервізу. Напевно, майже у всіх є такі сервізи, які роками стоять на полицях, збирають пил, непотрібні ключі, чиїсь візитівки, ґудзики та інший мотлох, словом, усе, але тільки не їжу чи напої. Стоять вони для краси ось там, хоча давно вже втратили актуальність їх узори чи надписи – всьому свій час. Так і стояв там весільний подарунок, чекав коли і його поставлять на стіл. Це ж треба, але дочекався він до того, що сім’я почала розпадатися. Сьогодні зранку вона дізналась про зраду. Як вона пережила це? Досить стійко, без істерик чи сліз, просто в якусь мить стало якось пусто в серці, наче вирвали звідти щось та викинули, як виривають бур’ян з корінням. Його виривають заради культурних рослин, та у неї вже не було ні сил, ні бажання на те, щоб оті рослини виростити у своєму серці. Вона просто накрила на стіл. До блиску натерла весь посуд. А потом, коли здалось, що він не досить чистий на фоні всього бруду подружнього життя, перемила його знову. Витерла до скрипу, здавалось, наче хотіла щоб тарілка запалала в її руках. Тарілка не згоріла, але розбилась. А вона, дивлячись вже на другу розбиту тарілку із сервізу, який так довго стояв у шафі, думала лише про те, щоб тарілка ота була чистою. Тому що у доброї господині посуд завжди чистий-пречистий, візьмеш до рук – і болісно дивитись, настільки осліплює. Стіл був бездоганно сервірованим. Тарілок вистачило всім, навіть якщо вона продовжувала їх бити, здавалось, кількість їх ніяк не зменшувалась. А їй хотілось розбити ще хоча б одну, щоб потім зібрати з підлоги уламки і переконатися ще раз у тому, що вона – хороша господиня. Жодного, навіть найкрихитнішого уламку ніхто ніколи не знайде. Гості прийдуть за здивуються, змусять її червоніти, бо будуть розриватися від компліментів: такого ошатного столу, такої смачної їжі, такого затишного дому, такої люблячої пари, такого сервізу вони ще ніколи в житті не бачили. Так, вони перебільшували, звісно, але було дуже приємно, наче медом вуха мастили оті їх слова. Вона скромно посміхалась, ніжно тримаючи чоловіка за руку та вдаючи розважливу господиню, коли хтось знову хвалив її блискучий сервіз чи прекрасні столові прибори. Ніхто не знав, якою ціною їй вдавалося тримати посуд незвичайно чистим. Бо брудний посуд на столі родини, котра потонула у брехні, то вже якось занадто, правда ж? | |
|
| |
| : 228 | | |
| : 0 | |