Інший
| Бамбукова хатина здригається від крику Нїн Їн’їн. Мін Фань аж підскакує на місці та квапливо зводиться на ноги. У голосі дівчини дзвенить лють. Лише одна людина на всій вершині Цін Дзін могла довести її до такого стану. Лво Бінхе. Але він не тут. Лво Бінхе тепер у палаці Хвань Хва. – Шимей, – кличе Мін Фань, виходячи з кімнати, – що сталося? Лютий крик Нїн Їн’їн негайно обірвався. Вона озирнулася, на її обличчі гнів змішувався зі збентеженістю. За спиною дівчини видніється чорна туманна хмара. Тільки через кілька секунд Мін Фань розуміє, що там стоїть людина. – Шисьоне, тобі варто відпочити. – Нїн Їн’їн швидко бере себе в руки. Гнів зникає з її обличчя, вона ніжно усміхається, ніби говорить з дитиною. – Я подбаю про гостя. В очах дівчини зблискує готовність виштовхати Лво Бінхе силою. – Шимей, – слова «відійди від нього» Мін Фань ковтає, він натягує ввічливу посмішку і лагідно журить Нїн Їн’їн, – скоро повернеться наставник, а ти досі не виконала своє завдання. Вона про це забула. Мін Фань розуміє, що Нїн Їн’їн згадала про завдання тільки тоді, коли він їй нагадав. – З-завдання… – Шимей широко розплющує очі, блідне й озирається Лво Бінхе, що стоїть на порозі хатинки. Дівчина стискує губи в тонку смужку. – Але… – Не турбуйся, я подбаю про гостя. Обличчя Нїн Їн’їн ніби сказало йому: саме цього я і боюся! Мін Фань хоче сказати: нічого не буде. Не буде, бо це інший Лво Бінхе. Щоб він не хотів сказати, ці слова не почує потрібна людина. Мін Фань наближається до них, лагідно торкається плеча Нїн Їн’їн: – Поквапся, шимей. Наставник після зустрічі буде в поганому настрої. Пане Лво, прошу сюди. – Він веде рукою, показуючи напрямок. Нїн Їн’Їн зітхає, зиркає на Лво Бінхе і киває шисьону. – Я піду. Буду неподалік. Клик мене у будь-яку хвилину. – Звісно, – Мін Фань м’яко усміхається. Він не говорить, що Нїн Їн’їн не встигне. Їхній Лво Бінхе талановитий і вправний. А цей, інший, буквально випромінює небезпеку. Чорна хмара навколо нього тремтить, ніби ось-ось вистрілить гострими стрілами. – Все буде добре. Він бреше. Нїн Їн’їн не має іншого вибору, вона йде. Мін Фань подумки полегшено видихає. Якщо щось станеться, шимей хоча б не буде біля центру подій. Він повертається і зустрічається з темним поглядом. По чорному туману проходять червоні іскри. – Пане Лво, – ввічливо посмішка, – прошу, ідіть за мною. Мін Фань веде його до вітальні та жестом пропонує сісти за низький столик. Він розливає ще гарячий чай, ставить одну чашку перед гостем, іншу – навпроти, і сідає. – Чи можу я дізнатися, чому пан Лво вирішив нас навідати? Попри те, що навколо нього чорна хмара, по якій пробігають червоні іскри, раптовий гість не нападає і не робить нічого небезпечного. – Захотів глянути, що тут робиться. – Лво Бінхе говорить різко, дивиться на Мін Фаня чіпко й уважно. – Отже, там, звідки ви прийшли, ви теж були учнем вершини Цін Дзін. – Теж був? – насмішкувато запитав Лво Бінхе. – Ви не наш Лво Бінхе. – Ти такий упевнений у цьому… Чому? – Просто знаю. – Мін Фань на мить опустив погляд. Згадав про чашку з чаєм і зробив ковток. Йому здається, що він на голках сидить. А погляд гостя дуже пекучий. – Просто знаєш… – Лво Бінхе говорив, розтягуючи слова. Він повів пальцем по краю чашки. – Отже, наставник не тут? – Так. Хочете з ним зустрітися? – Мін Фань дуже хоче цього уникнути. Це Нїн Їн’їн яскраво і швидко показує емоції, а от наставник… Наставник розгніваний на Лво Бінхе. Його гнів то тліє, то розгорається, тож простими словами діло не закінчиться. Цим двом не можна зустрічатися. Він відчуває, що нічим хорошим це не закінчиться. – Не дуже. – Тоді… пане Лво, ви можете виділити дрібку свого часу? – Мін Фань думає швидко. Цей Лво Бінхе, схоже, може тримати себе в руках. Можливо, невелике прохання не розлютить його? – Дрібку? – Лво Бінхе сміється. – Звісно. Чого ти хочеш? – Я розумію, моє прохання може здатися грубим або навіть неприйнятним, але чи можете ви разом зі мною відвідати матір нашого Лво Бінхе? – Матір? – гість піднімає брову, але більше ніяк не проявляє своїх емоцій. – Так, прийомну матір. Вона проста жінка, раніше була прачкою, але вона дуже… Пане Лво? Мін Фань не розуміє емоцій, які з’явилися на обличчі гостя. Темна хмара навколо нього втрачає колір і зменшується. Це… все буде добре, так? – Ми… можемо піти зараз? – Так! Тобто, ви згодні? – Звичайно. Обличчя гостя спокійне, незворушне, як плесо озера в тихий день. Мін Фань квапиться вивести Лво Бінхе з хатинки до повернення наставника. Звичайно, вони майже одразу зустрічають Нїн Їн’їн. Він пояснює, що вони ідуть навідати маму Лво Бінхе і суворий вираз на обличчі дівчини м’якшає. Вона з розумінням киває. Як би вона не ставилася до колишнього шиді, але його прийомна матір – добра жінка. Мати Лво Бінхе живе в найближчому місті біля ордену Цан Цьон. Звичайно, на двох ногах вони б довго пленталися, тому майже одразу вирішують летіти на мечах. Мін Фань нервує. Так, він зміг запобігти зустрічі наставника і того, хто як дві краплі схожий на його шиді, але чи чесно вести до жінки іншого Лво Бінхе? Це все ж таки обман. Він приведе іншого, але… вона так хоче побачити сина. Їхній Лво Бінхе після повернення до неї не навідався, не написав листа і навіть жодної звістки не передав. Тільки від Мін Фаня нещасна мати довідалася, що її син повернувся живим і здоровим. Мін Фань сподівається, що у Лво Бінхе багато справ і тільки. Що є якась причина, чому він так чинить. Мін Фань дуже на це сподівається. Вони приземляються за містом. До невеликого, але затишного будинку звідси недовго йти. Мін Фань поглядає на обличчя іншого Лво Бінхе. Він би хотів знати, про що несподіваний гість думає. – Що? – Що? – повторює Мін Фань. – Ти на мене витріщаєшся. – Сухо говорить Лво Бінхе. Чорна хмара туману навколо нього перетворилася ледь помітний серпанок. – Я… пані Лі останнім часом погано себе почуває, тож… буде чудово, якщо ви поговорите з нею про щось приємне. Розумію… – Гаразд. – Лво Бінхе кілька секунд помовчав. – Чому ти так за неї переживаєш? – Бо вони з Лво Бінхе мене врятували. – Мін Фань усміхнувся. – Врятували…? – О, невже це Мін Фань і… Бінхе? Бінхе! – радісний голос пані Лі рознісся над вулицею. Мін Фань ледь устиг кинутися вперед і підхопити кошик, який жінка випустила з рук, приголомшена появою сина. Вона прикрила рот долонями, в очах з’явилися сльози. – Бінхе… – тихо видихнула пані Лі. У Мін Фаня язик не повернувся сказати їй, що це інший Бінхе. Вона потягнулася до нього, але Лво Бінхе обійняв її першим. Ще секунду тому він далеко від них, а вже зараз міцно обіймає жінку. Що ж, здається, цей Лво Бінхе нічого поганого жінці не скаже. Яке полегшення. – Ходімо, Бінхе… Мін Фаню, ти теж. Мін Фань пропускає їх уперед і сам іде позаду. Якби це був їхній Лво Бінхе, він би проявив розуміння і залишив їх самих, але… Він хвилюється. І боїться, що цей Лво Бінхе все-таки скажи щось не те. Але пані Лі говорить і говорить. Вона говорить про одне, потім про інше. Лво Бінхе просто слухає і киває. Мін Фань збентежений цим, але вдячний. *** Лво Бінхе озирається. Вже якийсь час він не відчуває на собі прискіпливо погляду. Мін Фань спить. – О, заснув-таки, добре. Йому так і не стало краще? – сумно питає жінка, поглянувши на Мін Фаня. – Ні, – відповідає Лво Бінхе, припустивши з питання, що саме такою і має бути відповідь. – Ох, стільки часу минуло, – вона притискає руку до щоки і хитає головою. – Пам’ятаю, як ти привів його всього у крові. – Я? – Лво Бінхе настільки здивований цим, що забувається і вибивається з ролі. – Уже забув? – прийомна мати іншого Лво Бінхе лагідно веде рукою по його голові. – Ти знайшов його на березі річки і привів до нас. Ми йому допомогли, а він у подяку привів нас у це місто. Лво Бінхе стримує бажання запитати: що за дурня? В одному світі наставник поводиться інакше! В іншому прийомна мати жива, а зі скалкою в… тобто у них з шисьоном хороші стосунки. Здається. Він знову дивиться Мін Фаня. – Твій дорогий шисьон прокинеться від такого уважного погляду. – Мамо… Вона сміється. Лво Бінхе зачарований цим сміхом. Він не розуміє, чому інший Лво Бінхе не тут. Його заповнює заздрість. *** – Я вже попросив вибачення, пане Лво. – Тихо говорить Мін Фань, досі почуваючись ніяково через те, що він заснув у чужому домі. Вони ідуть вечірнім містом. Це ніби як оплата за нечемну поведінку Мін Фаня у чужому домі. Лво Бінхе крокує попереду. Мін Фань мружиться, коли дивиться на нього. Здається, що Лво Бінхе зараз зробить один крок і розтане у заході сонця. – Мін Фаню… – Так… Так? Йому здалося, чи голос несподіваного гостя прозвучав якось інакше? Мін Фань мружиться. Серйозно, от треба йому стояти так, що червонувате світло сонця ніби омивало його з усіх боків?! – Я хочу дещо зробити наостанок. – Гаразд… Мін Фань надто пізно реагує. Лво Бінхе дуже-дуже близько. Їхні подихи змішуються, на мить зникають і… навколо темрява. – Шисьоне! Це голос Нїн Їн’їн. Він блимає раз-другий і розуміє, що знаходиться на вершині Цін Дзін. Який сильний… – Шисьоне, я почала переживати. О! Ходімо! Наставник чекає. Він дуже гнівається, що ти пішов разом з тим поки… – Шимей, не треба так говорити. – Зітхає Мін Фань. Він не розуміє. Справді не розуміє, чому інший Лво Бінхе його поцілував. Мін Фань був упевнений, що не подобався йому. Тоді чому? Мін Фань зітхає і йде за Нїн Їн’їн. Він все одно ніколи не дізнається відповіді. Вони з іншим Лво Бінхе більше не зустрінуться. Ніхто не помітив у тілі Мін Фаня проблиску чужої сили. : http://silver-raven.in.ua/zakincheni-tvory/inshiy/ | |
|
| |
| : 42 | | |
| : 0 | |