Український Фанфікшн
Головна » Статті » Оріджинали » Оріджинал

Без імені. Розділ 1
Скільки себе пам'ятаю, завжди спокійно жила серед високих гір у маленькому затишному дерев'яному двохповерховому будиночку, на горищі з маленьким віконцем через яке можна було з легкістю вилізти на дах. Проте, незважаючи на свої роки, дядько одразу ж помічав мене та кричав: "Гей! Дівчисько, а ну спускайся та йди кіз пасти!". Ми завжди тихо жили тут з козами та харчувалися нормально. Могли піти в ліс, що нас оточував і прямувати до чистого струмка набрати води чи забити зайця, а то й бувало кабана. Я знала ліс що нас оточував як своїх п'ять пальців. Проте, дядько забороняв мені переходити на зовнішню сторону гір, тому я зазвичай йшла до невеликого водоспаду, дно якого вкрите камінням та з задоволенням купалася. От і сьогодні спокійно плавала.

Водоспад знаходився на самій горі і я могла залізти на вершечок гори каміння щоб побачити свій будиночок. Я саме так і зробила, тому помітила, як до мого дому наближається чоловік в чорному. Таке бувало: до дядька приходили люди в чорному і приносили зазвичай хліб, спеції та одяг - те, що нам завжди було потрібно. Потім вони подовгу розмовляли, але дядько забороняв мені будь-що робити і зачиняв на горищі. Та бувало таке як і сьогодні: що я саме плавала, чи то пак сиділа на камінні і спостерігала за домом, але іноді мене помічали і я швидко стрибала вниз, аби дядько не сварився, що мене побачили. І зазвичай в таких випадках я помічала як обличчя людей в чорному ставали червоними як помідори. І як в них таке виходить? Взагалі не розумію.

Та цього разу я спокійно продовжувала сидіти на камінні, адже лице відвідувача не стало томатом. Але не довго сиділося - я почула крик. Такого ще не було. Тому слідуючи своїм інстинктам, я швидко згребла свої тряпки, чи точніше сукню, одяглася і стрибаючи по деревам швидко досягла долини, де знаходився будиночок.

Я пройшла вздовж стіни, пригинаючись під вікнами, дійшла до задньої частини дому, звідки виглядало моє вікно. Я швидко долізла до нього, та заскочила на горище, тобто в свою кімнату. Я знайшла свій ніж та пояс для нього, взявши свою зброю, я тихо почала спускатися до кухні, де зазвичай сиділи людина в чорних штанцях та куртці і дядько.

Спустившись до другого поверху, я попрямувала до сходів, що вели прямо до кухні. На самій верхній сходинці я сіла і побачила, що дядько сидить на стільці з кляпом в роті. Людина в чорному саме прив'язувала йому ноги до стільця шнурами. І раптом щось задзвонило і наш "чудовий" відвідувач дістав з кишені якийсь чорний шматок металу. Він відійшов і почав щось говорити і мене раптом осінило: "Це ж телефон!", але звідки я це дізналася, я не знала, бо в мене такої штуки не було.

Я дістала свій ніж і впіймавши промінь сонця, я засвітила дядькові в очі сонячним зайчиком і він мене помітив. Так як руки в нього зв'язаними не були, він дістав схожий на мій, ніж, котрий очевидно чорнявий не помітив, і почав різати свою долоню та показав мені. Я прочитала: "Йди до мене" і саме в цей момент чорний повернувся до дядька, помітивши що він написав і повернув голову в бік сходів, та мій слід уже прохолов і я прямувала в дядьків кабінет.

Це було другим місцем, куди мені заходити було заборонено. Кімната знаходилася на другому поверсі, а двері до неї були за килимом, що висів на стіні у вітальні. Я швидко відхилила килим і прошмигнула всередину, довго я не дивилася що мене оточувало, проте помітила багато шаф, що були заповнені купою речей: від товстеленних книжок(що це таке я без поняття, але саме слово чомусь знаю) до зіжмаканих носків.

Врешті-решт я побачила запакований згорток і портфель(що це за тряпки я також не знаю), а біля них кусок паперу, на якому було написано: "Для тебе". Я швидко це забрала і вилізла через вікно. За секунду після цього розчинилися двері і туди увірвався чоловік в чорному і почав щось шукати. Я зрозуміла, що треба тікати, тому долізла на горище по стіні будинку і почала збирати все необхідне: декілька суконь та комплектів білизни, металеву пляжку, дерев'яний гребінець. Знову вилізла через вікно, саме тоді, як на горище пробрався той чорний, і побігла через ліс, вслід почувши крик: "Ах паскуда ти така!".
Категорія: Оріджинал | Додав: lila04k (02.07.2018) | Автор: Лірка
Переглядів: 30 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 4.0/1
Всього коментарів: 1
1  
З пунктуацією біда, хоча взагалі цікаво

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]