Взагалі-то, Міла не збиралася йти ні на який Бал. Та вона навіть поняття не мала що це за Бал такий і з якої це радості його придумали – прослухала. Адже точно знала – на цей Бал вона не піде. Краще закриється у себе в кімнаті разом з Шалопаєм та смаколиками і буде вчити нові цікаві й потрібні заклинання.

Всі її мирні плани накрилися мідним тазом, коли про це дізналася Білка. Зробивши страшні очі, вона категоричним тоном заявила, щоб Міла не вигадувала, тому що на Бал Фантазій вона йде і крапка. І щоб не переживала щодо плаття й іншого – вона, Білка, підозрювала щось таке, тому приготувала все заздалегідь.

– І взагалі, на Балу Фантазій всі будуть у чарівних масках, котрі змінюють зовнішність – тебе ніхто не впізнає, як і ти нікого. Та й тобі не обов’язково бути там до кінця – покрутися перед усіма, потанцюй танець-два і спокійно собі йди.

Почувши слова подруги, Міла припинила впиратися й задумалась. Маска змінює зовнішність? Ніхто її не впізнає? В такому випадку вона і справді зможе побути там, скажімо, півгодини, а далі втекти, щоб потім Альбіна не читала їй моралі за неявку.

Подібні заходи Міла Рудик не дуже й любила. Але, з іншого боку, може їй і не завадить дещо розвіятися? А не сидіти постійно в кутку, відгородившись від усіх, і згадувати смерть Гаріка.

Дівчина зітхнула. Це важко, але спробувати варто.

Тому покірно дозволила Білці робити з нею все, що душі завгодно.

Через годину Міла роздивлялася себе у великому дзеркалі й не вірила, що це вона. В дівчини у відображенні було довге руде волосся трохи нижче лопаток – не кучеряве, як зазвичай, а пряме й гладке, як шовк. Вишуканий вечірній макіяж – не крикливий, а легкий і непомітний. Зелене плаття до підлоги – широкі бретельки й декольте. Майже ніяких прикрас і чорні туфлі на невисоких підборах. Ця красуня була одночасно й Мілою, і не Мілою.

Білка, що стояла збоку у ліловому платті, гордо й задоволено дивилася на свою роботу в лиці Міли. Тоді випадково побачила годинник, зойкнула і почала швидко випихати подругу з кімнати, оскільки Бал Фантазій повинен був от-от початися.

По дорозі молодша Векша швидко запхала Мілі в руки чорну, наче напівпрозору і дуже красиву маску. У своїй руці вона тримала схожу, тільки білу.

– Як тільки ти одягнеш маску, твоя зовнішність тут же зміниться – ти можеш виявитися брюнеткою, блондинкою, з волоссям до дупи, з короткою стрижкою, але найголовніше – риси твого обличчя теж зміняться. Тобто, в тебе можуть бути карі очі, тонкі губи і трикутне обличчя. Правда, наскільки мені відомо, маска не змінює зовнішність надто вже кардинально, і все повернеться на свої місця, як тільки ти знімеш її, так що не хвилюйся.

Міла невизначено повела плечима і одягла маску. Поруч Білка зробила те ж саме, і за мить перед рудою стояла вже не її добре відома й улюблена подруга Біляна Векша, а якась чарівна незнайомка зі складною зачіскою з блондинистих пасем, лукавими зеленими очима і витонченим обличчя.

– Добре, я піду. Може, десь Лапшина знайду. – підморгнувши їй наостанок, ця незнайома красуня помчала в бік дверей в бальний зал.

Міла мимоволі посміхнулася. Подруга поставила собі за мету, що їхній спільний друг Роман Лапшин буде належати їй і вона обов’язково його зачарує. Сміливий порив, особливо від Білки, але Рудик була тільки за і бажала їй удачі, розуміючи, що Бал Фантазій – це один із шансів молодшої Векші на щастя.

Глянувши мельком у велике дзеркало при вході, поставлене, видно, спеціально для цих цілей, Міла побачила там чорноволосу незнайомку з блакитними очима й пухкими губами.

Зітхнувши й зібравшись, Міла рішуче попрямувала до дверей разом з іншими учнями Думгроту.

Зрештою, це всього лишень Бал.

***

На Балу веселилися всі. Крім Міли. Вона розгублено бродила між незнайомцями та незнайомками, в котрих не впізнавала нікого зі знайомих, і думала, що вона тут робить. Все-таки, не треба було слухати Білку і залишатися в кімнаті. А то вона надто розгублена і чужа в цьому величезному натовпі.

Дівчина зітхнула і потерла перенісся. Добре, годі зітхати. Зараз вона станцює з кимось один танець і повернеться в улюблену затишну кімнату. Так сказати, виконає свій обов’язок і звалить.

Поки думала до кого ж підійти, краєм ока побачила знайому блондинку, котра кружляла в танці з якимось рудим хлопцем у срібній масці. Понадіявшись, що це все таки Лапшин, Міла не помітила, що перед нею хтось стоїть.

Підняла очі і побачила високого світловолосого хлопця у сріблясто-чорному нарядному костюмі і такій же масці на обличчі. Навколо нього витає аура владності. Сірі очі начебто незворушні, але мелькає там щось таке незрозуміле, що Міла зразу й визначити не може. А він стоїть перед нею і протягує руку, запрошуючи на танець.

Чудово, думає дівчина, не треба самій когось шукати. І приймає пропозицію.

Він веде впевнено і не зводить з неї погляду ні на мить. Це дещо напружує і бентежить.

Але… Він не знає хто вона, а вона – хто він. І це їй подобається. Хоча, з іншого боку, на хвилинку рудоволоса б заглянула під маску, щоб побачити її сьогоднішнього кавалера.

Але обійдемося без цього. Зараз вона дотанцює і піде в не буде забивати собі голову всякими дурницями.

Хоча танцювати з ним приємно. Від нього лине легкий та свіжий ненав’язливий аромат. І він мовчить, за що Міла цінує його особливо – якось не хочеться їй вести світські розмови.

Кінець танцю. Зараз повинен бути поклін партнерів один одному, і вона зможе спокійно піти. Щось тяготить її цей бал.

Замість поклону її раптом притягують до себе і цілують.

Сказати, що Міла була шокована – це не сказати нічого. І першою її реакцією було відштовхнути, вирватися з його обіймів, вліпити ляпаса, закричати обурено як він сміє. Це ж зрада пам’яті Гаріка!

Але…

Але їй раптом згадується давніша розмова з Ромкою, коли він утомився від її депресивно-песимістичного стану і вирішив висловитися прямо.

– Послухай, годі вже хоронити себе. Нам з Білкою боляче дивитися на це. І якщо вона ще делікатно стримується й нічого тобі не каже, то я так більше не можу. Гарік мертвий, Міло! Мертвий! І його вже не повернеш. І чомусь це розуміють усі, крім тебе. Так, ти кохала. Так, утратила. Так, тобі зараз боляче. Але чому ти так уперто риєш собі могилу і ставиш на всьому хрест? Ти молода дівчина, у тебе все ще попереду. Я не кажу тобі тут же забути його і починати гуляти направо й наліво, але хоча б вилізь зі своєї ракушки й почни жити. Ти хоча б розумієш, що своєю егоїстичною поведінкою робиш боляче всім нам? Тим, хто тебе любить? Мені, Білці, Акуліні, Гурію, решті народу, котрі знали тебе як сміливу й відважну левицю, а не розмазню якусь, як зараз. Забилася у свою шкарлупу і сидиш там, лелієш свою біду, наче ти одна така і життя на цьому закінчилося. Але це не так. А ти просто не хочеш цього розуміти. Може, ти мене після цих слів зненавидиш, але чесне слово, я просто вже втомився терпіти…

Пригадує, вона тоді жахливо розізлилася на нього, кричала й плакала, вигнала геть і не розмовляла декілька днів, хоча потім вони якось помирилися.

А зараз думає – може, він правий? Може, досить чіплятися за привидів минулого і час починати життя з нової сторінки? Варто визнати – Гарік уже не повернеться. І навряд чи він був би радий, побачивши у що вона себе загнала і куди скотилася.

Тому Міла відповідає на поцілунок незнайомця. І начебто їй здалося, що він зітхнув з полегшенням, ніби боявся, що вона його відштовхне.

Досить бігати від самої себе. Відсьогодні вона, Міла Рудик, буде насолоджуватися життям. Тим паче, що дехто цілується зовсім навіть непогано.

***

Ніл Лютов стояв біля колони, з непомітною посмішкою спостерігав як радісна Міла Рудик кружляє в танці з черговим партнером і думав, що більше він це руде чудовисько нікуди не відпустить і нікому не віддасть.

Її ще треба навчити цілуватися, а то щось кульгає в неї це вміння.

Це варто занести в плани на найближче майбутнє, де першим пунктом стоїть приручення. Потім поступове освоєння, довіра, розуміння, що нікуди вона від нього не дінеться, і потім уже поцілунки.

Так, гра однозначно цього варта.