Страх і кохання
| Спочатку був страх. Опісля залишився лише біль. Тоненькою подряпинкою зародився десь у серці. Почав розростатися, заволік усе тіло і душу, здавив горло і змусив солоні крапельки порозтікатися по рожевим щічкам. Рожевим не від рум'ян, не від морозу, а від сорому. Тепер усі знатимуть, усі... Він неодмінно розповість. Розповість, як вона призналася йому у своїх почуттях, зробила над собою величезне зусилля і вилила зі своєї душі назовні усе те, що плекала протягом трьох довгих незабутніх років навчання у цій школі. Спочатку ненавиділа, а потім покохала. Було багато непорозумінь, але ж вони все-таки знайшли спільну мову, хоча було нелегко. Адже вона довгий час намагалася приглушити ніжну мелодію, що зародилася у серці. Підлітки такі жорстокі. Вони зневажливо ставляться до почуттів; насміхаються над тими, хто кохає невзаємно, чи, що ще гірше, проявляє своє кохання. Тому вона довгий намагалася забути, та сама не помічала, як її погляд ненароком натрапляє на кучерявого темноволосого хлопця, що вчиться у 10-А, як виділяє його з натовпу. І от, після стількох намагань забути, зненавидіти, не помічати, після виснажуючої для психіки внутрішньої боротьби, вона відважилася. Сьогодні низькувата за зростом, кароока дівчинка признається у своїх почуттях своєму ідеалу, своєму принцові... Однак не сталося так, як вона мріяла. Вона прокручувала цей діалог тисячу і один раз подумки, і завжди відповідь була одна: "Так, я буду з тобою зустрічатися. Ти мені теж подобаєшся." Щоправда іноді до неї закрадався страх. І він би остаточно запевнив її не робити цього, почекати з таким складним рішенням, якби не подруга, що заспокоювала і казала вірити в себе, коли вони переписувалися. Так, подруга тоді не мала раціїї, але ніхто її не винуватив. Зрештою вона ніколи його не бачила і не могла повністю зрозуміти їхніх стосунків. Винна лише вона сама. Це була лише її справа і лише її рішення. Вони дивилися фільм разом. Самі у номері готелю, у поїздці. У повітрі витала романтика, марилися сердечка. Та помічала їх лише вона. Хлопець на диво зацікавлено дивився фільм. Опісля вийшов поговорити по телефону саме в ту мить, коли вона вже збиралася признатися і обійняти його ніжно-ніжно. Його довго не було. Дівчина почала хвилюватися. "А раптом здогадався? Хоча ні, мабуть, не міг... Але де ж він? Невже настільки не цікавлю його, що просто пішов, нічого не сказавши." Вона впала на ліжко, понуро сверлячи очима протилежну стінку. Гулька на потилиці трохи постраждала від зіткнення з подушкою, і кілька золотавих хвилястих локонів розсипалися по простирадлу. З голосним клацанням двері відчинилися. Вона моментально схопилася з ліжка. Він все-таки повернувся. - Ну що, до чого додивилася? - Я не дивилася, вирішила на тебе почекати... - Ясно. Чіпси ще є? - Так, ось,- вона подала пачку "Лейс", після чого хлопець почав хрумати за обидві щоки. - Гей, мені залиш!- озвалася вона, аби якось продовжити розмову. - Я думав, ти достатньо зжерла, доки мене чекала. Хвилин п'ятнадцять минуло, поки я розмовляв. - Так, довгенько ти. Але я не їла. Просто замислилася,- пояснила вона, набираючи трохи чіпсів із простягнутої пачки. - Про що?- ось воно, це запитання. Зараз найкраща мить для освідчення. Напевно... - Слухай, я хотіла сказати тобі дещо...- Щоки моментально зарум'янилися, а зіниці самі тікали кудись у бік, подалі від його погляду.- Я люблю тебе. Ось уже три роки,- насилу вимовила вона і боязко підвела очі. Він розгубився, не знав, що сказати. Потім почав віджартовуватися і намагався уникнути відповіді, утекти. Але вона, вже з вологими розчервонілими очима зупинила його, знаючи, що, якщо не отримає відповіді зараз, не отримає її ніколи. - Стій! Почекай!- гукнула вона.- Просто скажи те, що думаєш, інакше я так і житиму не знаючи, сподіваючись на щось. І він повернувся. Підійшов, посерйознішав. Почав казати щось про те, що їй просто виповнилося п'ятнадцять і вона, вирішивши з кимось зустрічатися, обрала його. Він запевнив її, що це не кохання ніяке, просто нетривале захоплення. Він нічого не розумів і навіть не вірив, що п'ятнадцятирічна дівчинка могла щиро кохати його протягом трьох років. Повідомив, що в нього вже є та, з якою він мріє одного щасливого дня почати зустрічатися і попросив врешті-решт залишитися просто друзями. Просто друзями... Спілкуватися далі і дивитися, як він спілкується і зустрічається з іншими дівчатами. Ні, вона хоче забути назавжди і ніколи не потрапляти йому на очі. НІКОЛИ. В. ЖИТТІ. Хоча таке враження, наче її життя закінчилося сьогодні. Інакше, як пояснити цю пустку десь у серці. Це почуття відчаю, що заповнює її. Раптом вона опинилася у темній кімнаті. Сама. Чомусь їй здавалося, що вона не відчуває свого тіла, не чує звуків, а навколо лише пустка. Стоп. Ні. Вона лежить. На своєму ліжку у готелі. Та й тут начебто не дуже темно. З вулиці через незатягнуті шторами вікна проникає світло ліхтарів, екран телефона сусідки по кімнаті також увімкнений, бо та ще не спить. То що ж сталося? Чому думки так сплуталися? Її відшив омріяний хлопець, а потім дівчина заснула, лежачи на ліжку і плачучи? - Гей, ти прокинулася?- невпевнено озвалася Ілона. Досі осмислюючи реальність, вона підвелася на ліжку і тихо промовила: "так". - Ти плакала уві сні. Схлипувала. Стрьомно виглядало. То я вирішила тебе розбуркати. Кошмар наснився?- запитала сусідка по кімнаті. Опісля її слів проминуло секунд зо тридцять, доки після спантеличеного бурмотіння: "Не розумію... Що за фігня коїться...", що до вух Ілони не долетіло, вона нарешті відповіла: - Так, кошмар. Чого б я ще плакала. Дякую, що розбудила. - Будь ласка... А що тобі такого снилося? - Та я сама не знаю. Завжди сни забуваю. - Ну воно й добре в такій ситуації. - Ага,- підтвердила вона і встала з ліжка з метою відвідати туалет, а заодно по дорозі все осмислити. Накинула на чорну піжаму халат, що виявився під рукою, і пошвендяла за межі кімнати по довгому темному коридору. Долаючи відстань до кінцевої точки, нарешті остаточно прокинулася і зрозуміла, що освідчення і його жахлива розв'язка були лише сном. Вона планувала признатися завтра, підшукавши вдалу мить, але, певне, так перехвилювалася, що прирекла себе на цей сташнючий сон... Але, мабуть, варто звернути на нього увагу. Сни з суботи на неділю бувають віщими. Та й узагалі це правда- мабуть, вона йому не подобається, й імовірність, що він її відшиє, дуже висока... Ні, не буде вона завтра освідчуватися. Та чи колись буде взагалі? Можливо, не варто йому знати про її почуття. Все одно вони не взаємні... Щось боляче кольнуло у грудях. Точнісінько, як уві сні. Вона простягнула руку до дверей туалету, але щойно хотіла натиснути на ручку, як хтось штовхнув їх із внутрішнього боку. Ледь всигла відскочити. У промені ліхтаря промайнула синя табличка. Двері відчинилися і на порозі з'явився він. Замислившись, вона ледве не зайшла до чоловічого туалету! І зайшла б, якби не побачила у дверях хлопця своєї мрії. От чорт, невідомо навіть, що гірше. Зайти не в той туалет, чи пояснювати хлопцю, чому ти хотіла зайти в чоловічий WC посеред ночі! Ось його погляд зустрівся з її обличчям, розгледів знайомі риси у темряві і оглянув з голови до ніг, явно оцінюючи халат і піжаму. Не можна стояти мовчки. До того ж, краще пояснити все, доки її не зрозуміли неправильно. Однак вона не встигля. Хлопець заговорив першим: - Класний халатик. - Та звичайний. Заношений вже зовсім. Ти ж навіть не бачиш у темряві. - Що ж, тоді можеш зайти до мене вранці, щоб розгледів краще,- запропонував він, усміхнувшись. - Окей,- погодилася вона, подумки стрибаючи від щастя. - Ну тоді я пішов. Надобраніч. - Ага, надобраніч,- вона стрільнула йому вслід закоханим поглядом і зайшла нарешті до туалету, цього разу, на щастя, вибравши правильні двері з рожевою табличкою. Ні, вона не освідчуватиметься йому зараз, але сподіватиметься. Все-таки це був усього-навсього страшний сон. А куди ніч, туди і сон. Вона промовить це завтра вранці, дивлячись у горизонт за вікном, і забуде усе. Забуде, щоб рухатися далі і нічого не боятися. П'ятнадцятирічна кучерява дівчинка, по вуха закохана в одного так само кучерявого чорноволосого хлопця, що вчиться у 10-А, віритиме, що мрії збуваються. | |
|
| |
| : 423 | |
| : 0 | |