Алісса гортає стрічку новин в черговій соцмережі, іноді перериваючись на виконання завдань, даних кимось, а в будні ще й трикляте навчання . На фоні завжди музика, завжди різна та гучна. Так проходять майже всі дні життя дівчнки. Проте, іноді вдається вибратися з компанією погуляти… Але рано чи пізно вона, як дбайлива мати, відпускає “пташеняток” з гнізда, і вони, всі разом, летять і більше ніколи не повернуться до неї. Саме після схожих днів настає пік болю, точніше самотності...
І ось темна кімната, а в ній лиш Алісса та її демони. Дівчина заливається слізьми, але не дає жодному звуку вирватися назовні. Вона не пам’ятає коли в останнє плакала на взрид так, щоб її чули інші. Всі істерики зазвичай кінчались вислуховуванням проблем. Алісса була з того типу людей, котрі вислухають, пожаліють, дадуть пораду, що завжди працює, хоча спочатку це мав робити її співрозмовник. І іншим стає легко, а дівча сидить саме і розуміє, що вже стільки разів клялась нікого не слухати та не починати розповіді про свої проблеми. Проте виховання в сім’ї та наявність молодшої сестри зіграло свою роль в гартуванні такого характеру.
Тепер хочеться розказати про саму героїню. Їй 15 років, відміниця-олімпіадниця в навчанні, закінчила музичну школу та 9 класів. За професією хоче бути програмістом, хоча й не дуже освідченна в цьому плані, а дорослі радять йти на фізико-математичні напрямки. В сім’ї має батька, матір та сестру, і все вних добре, можна навіть сказати, що вони показова сім’я. З друзів “найкраща подруга” Ліза, яка настільки порядна, що іноді це неможливо терпіти, ще є нинішня компанія: Діма, Ян та Гліб. Діма спокійний та смішний, розумний, але йде після 9 класу, Ян дуже тихий і сором’язливий і, нажаль(шкода дівчині його), закоханий в Аліссу. А от Гліб кумедний і трошки “не від світу цього”. Але маючи спільний інтерес цей квартет зібрався докупи. Ще є одна дівчинка Аня, її Алісса вважає за божество, настільки чудове і прекрасне, що це почуття можна б було назвати коханням, але не варто. Аня в перших класах врятувала героїню від насмішок і ненависті деяких кадрів, що пізніше переросло в ігнорування всією школою, наче той принц на білому коні. Може тому в дівчини й виникли такі почуття до іншої. Але з часом їх спілкування переривається, та почуття...На цьому друзі закінчуються, далі йдуть лишень знайомі та приятелі.
Аліссу влаштовує таке її існування, але часом, вириваючись з наміцно зчиненої скриньки, демони самобічування та самотності, змушують переглядати самі тяжкі та печальні моменти буття. А виходять вони тоді, коли знаходиться ключик, що підходить до скриньки. Цим “ключиком” можебути як і сварка з батьками, друзями, так і розуміння того, що пташенята знову покидають гніздо. Хлопець в Дівчинки був, та то було не кохання, для неї точно, а скоріше експеремент, котрий закінчився скорим розривом. Багато чого обдуала Алісса після цього, та ще й почуття іншого хлопця, на які вона не могла відповісти взаїмністю, наштовхнули її на думку, що кохання - досі не пізнане почуття, і наврядчи дуже корисне. Це в собі дівчинка також ненавидить і по такій причині віддаляється від людей.
Ховаючи свої думки, почуття та переживання, вона виходить в світ, надягаючи маски пристойної дитини, вічливості, задоволення своїм життям та оточуючими людьми, хоча її воротить від деяких. Так і проходить день за днем, рік за роком. І стаючи старшою, Алісса не розуміє, що буде робити далі, їй потрібна порада така ж, які роздає вона сама. І при спробі хоч якось, хоч в когось добитися відповідей на свої запитання, регулярно отримує негатив в свою сторону. Тому з віком, маючи за плечима такий досвід, закривається для людей і ніколи не показує своє "я". Я котре зібрано з маленьких шматочків оточуючих "я", одночасно втрачаючи свої особисті якості. Це бісить і одночасно опечалює дівчинку. Час йде, пофігізм наростає...
"Хто ти є по життю?” - частенько запитують в Алісси, на що вона всміхаючись відповідає: “Нуууу, я ще не думала над таким серйозним питанням. Але напевно - людина”. А потім тихо ридаючи в пустій темній кімнаті розуміє: вона - лампчка. Так сомо заходить в компанію, збирає її разом, але на неї ніхто не дивитися, не бере до уваги, просто знає, що вона має бути. А потім в один момент дівча перегорає, світло закінчується, її викидають і не згадають більше, швидко замінять на когось іншого. Так, вона знає, що не одна така, і рано чи пізно все це скінчиться. І дівча знайде свій плафон, де світитеме вічно і де на неї дивитимуться і не боятимуться за свої очі. Але чи вона буде палати яскравіше сонця чи ледьпомітно, залежить від попереднього шляху. Алісса прекрасно розуміє: вона живе добре, багато хто страждає гірше, але для неї це вже "потолок", максимум. Їй так не вистачає розуміння і людей, своїх людей.
Виросла вона трішки раніше своїх однолітків, але все дізнавлась сама, їй майже не підказували. Тому в тяжких виборах дівчинка завжди надасть перевагу варіанту, що задовільнить оточуючих, але не її. Вона просто не знає, що краще для неї, ніхто не навчив правильно обирати. А мав? Можливо... Вона бажала, щоб дали принаймні найменшу підказку. Та виховання тих, що її ростили та впливали на дівча, цього не передбачало. Занадто розслаблене, егоїстичне та самодовільне покоління: їх навчили, їм допомогли, їм дали, але забули сказати, як зробити таке саме для їх нащадків.
Самогубство? Ні, не вихід для Алісси. Вона ще хочи жити, бачити та вчити щось нове, хоче передати та донести цей досвід до всіх - нехай не повторюють її помилок, та не змушують інших переживати це.
Але як? Якими словами передати? В свої 15 дівчинка цього не знає, хоча так прагне поскоріш розібратися. Та вже зараз може припустити: Потрібно звертати увагу на оточуючих, вислуховувати їх, та не забувати самим виговорюватись. Виховувати дітей правильно, не егоїстами, але егоїстичними, давати підказки, згадуючи ,як це робили ваші наставники, та свій власний пройдений шлях. А головне тим, хто сам таке переживає як вона, - не боятися, а йти і поговорити, може й з першої спроби не вийде, та життя велике.
А може героїню звати і не Алісса, і всі імена не ті... Та й не все сказано, що хотілось. Та й не буде ніколи озвучено. Просто немає таких, як вона, бо всі ми унікальні... Чорт...