Лінкін Парк та ходячі мерці. Частина 3
| - Хутчіш, хлопці, нас зможуть евакуювати! – зарепетував Фенікс. - Та тихше! – прошипів Майк і підійшов до вікна. Чорний військовий вертоліт кружляв біля торгівельного центру і поступово знижувався на посадку. - Там може бути евакуаційний пункт. – мовив Честер, - Майку треба щось робити. - Галасувати – це останнє що зараз варто. Ми можемо себе виказати. Всі напружено замовкли на кілька хвилин. Кожен мізкував, що ж робити далі. - Так, хлопці, перший план відміняється. – Майк продовжував. – Потрібно зробити так, щоб нас знайшли і врятували. І діяти треба негайно. - Так, але без зброї, хоча б найпростішої, ми не зможемо зробити нічого. – спокійно, але напружено мовив Роб. – Потрібно дістатися тієї клятої шафки на сходах! Бред схвильвано підскочив зі стільця: - А це ідея! Сходи! Ми можемо дістатися сходів та піднятися на дах! Нас помітять і заберуть. Фенікс підійшов до столика і забрав у пакет залишки їжі і кілька банок коли, що у них залишились. Всі інші посідали біля столику, закурили по третій цигарці, допили холодну каву у чашках. Бред мовив: - Треба йти усім разом, але неймовірно тихо. Які ж наші дії?. Тим часом вертоліт знову піднявся у повітря і полетів у бік центру міста. У вікно гучно вдарилася ластівка. Раптом луною по пустці пролунав моторошний рев, схожий на пораненого звіра. Хлопці перелякано піднялися зі стільців та переглянулися. Майк різко промовив: - Відбиватися будемо гітарами. І ще - йдемо зараз! Кожен миттєво взяв собі по гітарі. Фенікс засунув пакет з їжею до свого рюкзака, а Джо знайшов складений ножик за диваном і поклав його у задню кишеню джинсів. Вони обережно відчинили двері студії. У сусідньому офісі був справжній гармидер: шибки були розбиті, на підлозі розкидані трупи людей, їхні речі, стільці та папери. Посеред цього безладу бродили троє мерців. Вони сліпо наштовхувалися на оточуючі предмети і принюхувалися до чогось. Це були троє чоловіків: два клерки і доставник піци. Їхня шкіра мала блідий сірий відтінок, де-не-де виднілися синці, подряпини і виразки. Одяг вже подерся і звисав лахміттям з худих тіл. Почувши запах живих людей, мерці повернули до хлопців голови і гучно зашипіли. - Бийте їх, чуваки! – вони натовпом накинулися на зомбі. Хлопці гатили гітарами їхні тіла з усією силою, поки ті не повалилися на підлогу з проломленими черепами. - Вони мертві? – запитав Честер. - Не маю анінайменшого уявлення, Чезе. – відповів Бред. – Якби ж я знав у що перетворяться мої витрачені гроші… - він з розпачем і ненавистю оглянув інструмент з порваними струнами. - У нас обмаль часу, хлопці! Рушаймо! – Майк почав штовхати інших до коридору. Там був не гірший гармидер, ніж в офісі. Всюди лежали понівечені смердючі трупи, над якими літали мухи. Незважаючи на похмуру погоду, повітря розпирала неймовірна задуха. У коридорі нікого не було, тому гурт вирушив до сходового майданчику. На розі біля входу вони побачили тіло хлопця (з вигляду банкір) із простреленою головою. У його лівій руці був затиснутий пістолет. - Хтось вміє стріляти? – запитав Майк. Роб підійшов до тіла і витягнув зброю: - Пейнтбол, звичайно геть не схожий на стрільбу з пістолету, але… - Краще так, ніж ніяк! Давайте відчинимо шафку! – обірвав його Фенікс Хлопці вибігли на сходи і Джо вибив гітарою скло. Потім він взяв сокиру, а Майку передав лопатку. - Е ні, чувак, – скривився Майк, - я зі своїм впораюсь. Звичайно, гітара – не знаряддя для вбивства, але трошки надійніше за пісочну лопатку. Дякую дуже. - Та дай сюди, довбню. – перервав його Фенікс. – Що ти розумієш в Апокаліпсисі? – і заховав лопатку до рюкзака. - Майку, потрібно придивлятися до будь-яких дрібничок. Вони нам стануть у нагоді. – сказав Джо. - Стануть, якщо ми виберемося звідси. – Майк напружено показав рукою на нижні сходи. З нижчого поверху до них підіймалася ватага мерців. Їх було близько п’ятнадцяти осіб. Вони штовхали один одного наввипередки аби тільки поживитися свіжою плоттю. Їхнє протяжне моторошне шипіння проймало до самих кісток. Роб несподівано кілька разів вистрілив. Кулі потрапили у двох зомбі, що йшли попереду. Вони захиталися, призупинилися, але не впали додолу. - Чорт, не допомогло! – Фенікс спазматично ковтнув. Джо кинув сокиру на підлогу і почав відмотувати пожежний шланг. - Хутко! – він кинув його Феніксу і почав відкручувати кран на повну. Потужний струмінь води збив зомбі у купу тіл, що безладно рухали руками і ногами. Деякі кінцівки та щелепи відірвало та змило водою на нижчі поверхи. - Чуваки, нагору! – Фенікс покинув шланг і поштовхав усіх сходами далі. До даху залишалося три поверхи і було чутно, як нові мерці підходили до сходових майданчиків. | |
|
| |
| : 315 | | |
| : 0 | |