Український Фанфікшн
Головна » Статті » Оріджинали » Фанфіки про реально існуючих людей (RPF)

кул сторіз фор Бек)))) або не кул)))) день 59 - Переломний момент
Тен забіг в кімнату як тільки приїхав. Він стільки має розказати і показати Хансолю! А ще він накупив йому всяких няшок і парні футболки! Уііііііііі!

Хансоля нема, тому Тен вирішує поки розкласти речі по місцях, наперед радіючи зустрічі. Блін, прийдеться почекати. А він так не хотів чекати. Він хотів зразу в теплі ручки і так, щоб не вилазити до ранку. Ну, нічого, він все ж почекає.

В кімнаті так пусто якось і Тен не може відігнати від себе якогось паскудного відчуття. Раптом тишина давить на нього як ніколи. Де ж Солька? Репетиція, він там. Точно. Ну, скоро закінчиться. Хух. Посидіти. Ні. Зробити чаю. О, хороша ідея. А чому чай не лізе? Він не хоче чаю. Просто не хоче чаю. Нічого не хоче. Він хоче до Хансоля. Він так за ним заскучив. Таке враження, ніби хтось стискає йому горло.

І тільки тут Тен помічає, що в кімнаті справді пусто. Не тільки від того, що він тут один. Речей Хансоля тут нема.

Тен застигає. Таке враження, що серце зупиняється. Як?.....
Його кидає в холод. Не може бути. Де всі речі? Його переселили? Але чому він не сказав? Не написав нічого?
Тен ледве чутними кроками підходить столика. Записки нема.
Він проходить по всій кімнаті, з жахом відкриваючи всі полички, заглядаючи в шухлядки, пробуючи найти хоч ЩОСЬ. Але все чисто.

Тен пробує набрати номер на телефоні, але сльози стіною і він може тільки безшумно плакати, чекаючи поки піднімуть трубку. Він знає наперед — ніхто не відповість. Він це відчуває.

Чому так? Що сталося? Що він зробив неправильно?
Важко дихаючи, Тен витирає сльози, збирає остатки сил і, хитаючись, виходить з кімнати. Де його шукати? Він не знає. Юта. Він може бути в Юти.

— Мати рідна!!!!!! - Юта просто підхоплює Тена, не знаючи, чи кликати на допомогу, чи що взагалі робити.
Тен відчуває ще чиїсь руки збоку. Тейон. А, точно. Юта не сам. А він — сам. Хех.
Юта бере обличчя Тена за підборіддя і намагається щось йому говорити, заглядає в очі, але Тен його не чує.
— Хансоль? Де Хансоль? - ледве чутний голос.
Юта замовкає. Тейон стоїть збоку і тільки мовчки дивиться на Тена.
— Де він?
Тен дивиться на японця, чекаючи відповіді. Юта знову пробує його заспокоїти, але Тен хапає його за руки:
— Щось сталося? З ним щось сталося???? Не мовчи...
Юта хитає головою:
— Ні, з ним все ок.

Тен замовкає.
В кімнаті провисає тишина.
На ватних ногах Тен пробує добратися до дверей. Не розвертаючись, він пробує ще раз:
— Де він... Скажи мені, будь ласка... Я нічого не розумію.

Юта підходить ближче:
— Напевно, в кімнаті під горищем. В тій, маленькій, яка була завалена всяким стафом. Вибач, я не думав, що він таки щось витворить...

Тен вилітає з кімнати. Ні, так не буде. Не з ним. Хоче від нього піти? Ок! Хай йде! Але хай сам йому про це скаже. І він зупиняється перед дверима, бо розуміє, ЩО САМЕ ЦЕ він зараз може почути.
То хай буде так.

Тен різко повертає ручку.

Ще пару секунд тому він був готовий до всього, а зараз бачить спокійний погляд Хансоля і не знає, що сказати.

— ...все?
Голос ламається і Тен не може зупинити потік сліз. Він безсило опускається на підлогу.

Хансоль не виглядає здивованим, на його обличчі — ніякої реакції. Він зітхає і спокійно говорить:
— Давай на цьому закінчимо.
Це Хансоль сказав??? Це його голос??? ЯК ВІН МОЖЕ ТАКЕ ГОВОРИТИ??? Чому...
Старший спокійно підходить і присідає на підлогу зовсім поруч:
— Тен, послухай. Я думаю, що нічого не вийде. Ми пробували, але ні. Я так не можу.
— Як... Чому?- Тен присовується ближче. Він готовий вчепитися в Хансоля — і будь, що буде, але він не хоче його відпускати.
— Напевно, я занадто багато від тебе хотів. А ти ж не можеш бути постійно поруч. А я надто сильно прив*язуюся, як виявилося, до людей, особливо, до тебе, чомусь.
— Так я ж тут... Завжди поруч...
— Ні. Після цього поділу ти ніколи не поруч. Ти з усіма. Крім мене. Це нормально. Для всіх. Але не для мене.
— Хансоль... Проблема в поділі? Скоро ви також дебютнете і ...
— Так! Проблема в поділі! І так, в дебюті! Я заздрю тобі, що ти вже там. Класно, правда? Я ЗАЗДРЮ ТОБІ. Тому, кого маю підтримувати. А не можу. Мене це бісить. А мене ніколи нічого не бісило.
Хансоль робить невелику паузу:
— Я — погана людина, зайчику. Дуже погана. Замість того, щоб порадіти за тебе, я тільки можу сидіти і чекати невідомо чого. Чого... Ха, точно. Свого дебюту.
Хансоль гірко усміхнувся.
— Мене нервує, що ти там , а я тут. Так, я не можу навіть цього приховати. Нервує, що ти поруч з іншими. Без мене. В тебе навіть зараз нема на мене багато часу. А буде ще менше. І хтось інший зможе запросто мене замінити. Я так не хочу. Я просто так не можу. Тому, краще йди зараз. Вже. І ніколи не вертайся. Щоб я знав, що тебе нема.

Хансоль повертається до вікна. Сказав. До сраки комок в горлі. І тишину в кімнаті. На "врізати Тену, щоб остаточно закріпити результат" сили нема. На "забрати Тенові руки з пояса" також.
— Ти уважно мене слухав ? - зовсім тихим тоном додає Соль.
— Дуже, - у відповідь Тен шепоче і присовується ще ближче. - Але мені пофік, - голос робиться різкішим і гучнішим. - Я звідси не піду, — Тен шипить, закидаюи на Соля ще й ногу. - ТИ мене привчив до тебе, ТИ! ТИ! ТИ! І тепер хочеш, щоб я пішов? Ха! Ні! Чуєш??? НІ! Я НЕ ПІДУ! Роби, що хочеш, але я не лишу тебе.
— Я не люблю повторювати.
— І що??? Що ти мені зробиш? Вдариш? А? Та бий! Тільки так, щоб я не встав ! Бо інакше ти мене не позбудешся!
Хансоль зривається, щоб таки врізати і не залишити більше запитань, але в останній момент він зупиняє кулак. Тен зіщулився і закрив очі, але не відпустив Соля, а ще більше притиснувся до нього. Він так завжди робить, коли шукає захисту. Чорт.
Хансоль стукає щосили кулаком по підлозі. Він намагається відштовхнути Тена всіма силами, але ніяк. Кореєць злий, як ніколи. Він робить невеличку перерву, за яку Тен встигає обняти його за шию. Хансоль розуміє, що треба ставити крапку. Він хапає Тена за волосся і чує тихий шепіт на вухо:
— Ти ж мене любиш... Любиш, я знаю. Хансоль.
...
...
...
...
...
І Хансоль здається.
Він падає на підлогу і опускає руки.
...
...
...
Хансоль лежить із закритими очима. Він мовчить. Сльози самі течуть. І він не пробує їх зупинити.
Із завмиранням серця Тен торкається своїми губами до губ старшого. Пальчиками пробує провести по щоках, але руки трясуться і він не може навіть нормально доторкнутися.
Тен обнімає Хансоля так міцно як тільки може.
— Я не знав, що ти так сильно за мною скучаєш... Чому..? Чому ти ніколи не казав? А? Чому ти завжди мовчиш і все тримаєш в собі? Хансоль, я не маленька дитина. Поговори зі мною. Я теж страшенно за тобою заскучив...

Хансоль обнімає Тена у відповідь і дивиться прямо в очі:
— Чому ти ще тут?
— Бо я також люблю тебе.

Нарешті Тен попадає в давноомріяні руки Хансоля. Так тепло, так затишно, так тихо. Раптом світ навколо набуває кольорів і стає легше дихати.

— Ти не проженеш мене?
— Ні, не прожену. Як я можу? - Хансоль поправляє пасма волосся, які вибилися із Тенової зачіски. - Я не знаю, навіщо я тобі такий, але я просто не можу від тебе позбутися.
— Не треба. Взагалі не треба. - Тен починає тараторити багато і швидко. - Я і не піду. І взагалі той... Хансоль, я... Інколи я теж не радий цьому дебюту. Тобто, радий, але я теж не так все уявляв, не думав, що буде так тяжко. Я постійно про тебе думаю і мені стає легше. Крім того, ми всі разом тримаємся і згадуєм вас постійно. Без вас ніяк. Просто ніяк.

Хансоль не може надивитися на Тена, він ловить кожне його слово, кожен рух.

— А... І ще... Я не думаю, що ти мені заздриш... Ти просто дуже скучаєш. Я знаю. В мене теж так. Я готовий інколи завалити Юті за те, що він проводить багато часу з тобою, у вас море фоток... А, якщо і заздриш — то це нормально, Юта так каже. Він завжди каже, що всі люди заздрять, але по-різному, а ти точно поганого мені не той. Це я теж знаю.
— Вааааа, ти стільки знаєш, - кисла, але усмішка, - який ти в мене розумний.
— Так! Знаю. Це нічого поганого, просто ти теж дебютнеш, бо багато для цього працював. Як і ми всі. Ще трошки і тоді нам всім стане легше. Хоча... Мені легше стало вже. І я не про дебют.
Хансоль міцно обнімає цього чудіка і вдихає запах його волосся.

— Вибач... І хоч ні одного вибачення не буде достатньо...
Хансоль не може договорити, бо Тен цілує його в губи. Настирливо. Не відпускаючи. Ага, лиши його тут, самого, на пару секунд.

*****

Тен не може заснути майже цілу ніч. І хоч Хансоль пообіцяв вже 100500 разів, що ніхто нікуди більше не піде, молодший не може заспокоїтися. Тому Солька проводить кілька разів пальцями йому по переносиці, делікатно закриває очі і, коли спрацьовує сонний рефлекс, Тен провалюється в глибокий міцний сон.

*****

Тен прокидається від того, що не відчуває присутності Соля вранці. Він зривається і біжить до дверей, судорожно хапаючись за ручку. Хансоль на кухні. Він робить каву.

— Доброго ранку! Оу, щось наснилося?
Тена трусить:
— НІКОЛИ. БІЛЬШЕ. НІКОЛИ. НЕ. ХОЧУ. ПРОКИДАТИСЯ. ОДИН.
Хансоль розуміє все і зразу. Він хапає малого в міцні обійми:
— Більше не будеш. Все. Я не подумав. Вирішив нам якийсь натяк на сніданок зробити. Треба було тобі сказати.
— Бу...

Тен в надійних руках. Він знає. Він знає, що Соль тепер його не відпустить. І добре. Не треба. А ще він знає, що більше такого зриву він не допустить. Тому, що Хансоль ще більше переживає, ніж Тен міг собі уявити. Він інколи не думав, скільки всякого могло старшому накипіти. Але це його не лякає. Він навчить Соля говорити, довіряти йому і ніколи в ньому не сумніватися. А тому сьогодні він нагріб купу хавки і закрив їхню кімнату на ключ. Все до сраки. Є тільки вони двоє. А решта почекає.

Джерело: https://vk.com/friday_cookies_dp
Категорія: Фанфіки про реально існуючих людей (RPF) | Додав: Sakura (07.11.2018) | Автор: Сакура
Переглядів: 13 | Теги: Юта, Хансоль, Тен, Тейон | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]