Пройшло декілька днів.
 За весь цей час Лієн не раз зустрічалась з Хосоком на тому самому місці. Це були не довгі балачки. Говорила переважно дівчина, розповідаючи різні історії з дитинства та якісь новини з села, а юнак лиш запитував, слухав і спостерігав за нею. Для них обох стало звичкою-ближче до вечора йти на зелений пагорб, коротко вітатись і вести легкі й невимушені розмови. Вони ніколи не домовлялись про зустріч, але чекали на неї кожний день.
 

 Обід. Небо було вкрите синіми хмарами й весь час дріботів дощик.
Доньки сім’ї Мун були самі в будинку. Лієн мила посуд, а Йунг підлогу.
Скручені й витріпані килими лежали попри стіну, а подушки були сховані в невелику скриню, що стояла в кутку.
- Хух.. закінчила, - Йунг кинула ганчірку в дерев’яне відерце. Від роботи її щоки почервоніли, а зачіска взагалі зіпсувалась. Вона кинула погляд на сестру, котра протирала глиняну миску.
- Десь мати забарилась, - захекано продовжувала Йунг, дивлячись на дерев’яний паркан через відчинені двері, - вона мене турбує, та розмова про одруження... ти ж знаєш, мати й раніше щось таке говорила, але цього разу вона надто серйозна. Коли ти пішла батьки.. чекай.. а вони з тітонькою Мо щось обговорювали тоді, коли я втекла до Куан?
- Угу.. - неуважно пробурчала Лієн, втупившись у посуд.
Йунг зиркнула на сестру.
- Лієн, ти вже п’ять хвилин драєш цю миску, - голосніше, ніж раніше, мовила дівчина.
- Що?!- сонцеволоска закліпала очима, наче розвіювала якийсь сон.
- Та ні... це вже інша.

- Та ж. Ну то як, розкажеш, що чула?
- Що чула? Нічого я не чула.. і взагалі, йди вилий брудну воду! - Лієн квапливо почала терти наступну миску.
- Ох, де ти літаєш? Де?! Гаразд, потім поговорим, - Йунг взяла своє відро й направилась до дверей.
Молодша Мун взялась за останній дзбанок.
- О, тату, мамо, ви повернулись! – здалека чувся радісний голос Йунг.
- Добре, що ти вже закінчила, розстеляй килими! – весело наказувала господиня будинку. Вона з чоловіком поспішно роззулись і зайшли у хату.
- Лієн, ти досі не закінчила!?
- Ні, ні, це все.
- Тоді допоможи сестрі, а я піду переодягнусь.
 Дівчата постелили килими, поскладали посуд у мисник. Батько скинув вологий від дощу турумагі й кинув його на скриню, він заніс у кімнату невеликий столик, що на час прибирання перемістили в кімнату молодшої доньки.
- Тату, що це з мамою? – запитала насторожено Йунг.
- Прийде й розкаже вам, краще завари чаю! – чоловік якось стомлено прикрив лодонею очі.
- Гаразд...
 Сестри вийняли подушки й чайний сервіз.
 Дощ перестав капати. Сині хмари й далі нависали над селом, але вони лиш захищали від гарячого сонця ці землі. Приємна прохолода залітала в будинок сім’ї Мун через відчинені вікна, як і запах мокрої землі.
 Ось чай з листя хурми був готовий і всі сиділи за одним столом. Було тихо, напруга наче туман окутала кімнату, доньки чекали звістки від матері. Господар надпив свою чашу, як і годиться, першим, мати послідувала за ним.
- Ну що, Нгуєн, розповіда ! – жінка кивнула і м’яко усміхнулась.
- До нас післязавтра прийдуть гості. – вона на мить замовкла, а потім продовжила, - Йунг, ти вже доросла, й маєш розуміти, що тобі час створювати власну сім’ю. Отож післязавтра прийде тітонька Мо Пакпао з чоловіком і сином. Наші сім’ї добре знайомі багато років, тому ми вирішили упустити всі церемонії..
 Йунг була приголомшена словами неньки. Вона підозрювала, що це станеться, але не думала, що так швидко.
- Мамо... це значить, що усе вже вирішено?! Ви ще тоді обговорили, так? – її голос тремтів, руки були зжаті в кулак на коліннях, а очі неспокійно бігали по обличчях батьків.
 Лієн схвильовано дивилась на сестру, ще добу назад вона могла сміятись із можливості шлюбу й піджартовувала над Йунг, не сприймаючи все всерйоз, а тепер вона зрозуміла всі її побоювання.
- Так і ні. Я зустріла Пакпао сьогодні на базарі, вона запросила мене на чай до дому. Ми серйозно поспілкувались... Донечко, ти ж знала, що ми з татом давно думали про твій шлюб. Декілька днів тому я сказала тобі свою думку, порадилась із батьком, а сьогодні те, про що ми говорили здійснилось. Одруження – це не просто, тому ще пройде час, поки все буде остаточно вирішено... – вона намагалась підібрати слова, щоб заспокоїти доньку. Батьки любили й хвилювались за Йунг, тому за старим звичаєм, самі шукали для неї нареченого.
- Гаразд.. добре... – дівчина ледь стримувала якусь внутрішню грудку, що застрягла в горлі. – Тато, я можу йти?!
- Так.. звісно, - поблажливо мовив чоловік, перевівши стурбований погляд на дружину.
Йунг не пам’ятала як встала, поклонилась батькам, зайшла в свою кімнату, її тіло просто рухалось.
 За столом усі застигли мов статуї, мати опустила голову. Це були секунди суцільної тиші. Лієн поглянула на батьків, вона щось пробулькотіла встаючи й кланяючись, і направилась до сестри.

 Та лежала на підлозі й душила в собі сльози, згорнувшись у клубок. Її схлипи були тихі, але інші звуки не могли їх заглушити.
 Лієн дістала з комода покривало й огорнула ним сестру. Вона поклала її голову собі на коліна й нічого не говорила, поки тіло Йунг здригалось від плачу.
 Пройшли хвилини, сльози висохли й дівчина просто лежала, втупившись у стіну.
- Сестро, все ж не зовсім вирішен ?! Ще ж Хранитель нічого не сказав... – хрипло промовила Йунг, шукаючи надію у власних словах.
- Так, - підтримала її Лієн
- Ще ж ніхто нічого не знає..
- Угу.
Знову тиша.
- Це ж... так... Так! – Йунг раптом радісно зіскочила.
- Що? Що таке? – сонцеволоска була шокована різкою зміною настрою сестри.
- Ми можемо все змінити! – вона впевнено глянула на молодшу Мун.
- Га..? – зараз Йунг здавалась сестрі божевільною.
- Зробимо так, щоб вони перехотіли нас одружувати! Допоможиш мені, сестричко?
- Звісно… але як? - невпевнено мовила Лієн.
- Ну...