Кохання серед цвіту азалій (одинадцятий розділ)
| Лієн стояла навпроти храмової будівлі, очікуючи на Хранителя Храму. Тепле сонце вже давно перейшло через зеніт і тепер якось заспокійливо осяяло храмові стіни. Завтра має бути проведене віщування, від якого залежатиме шлюб Йунг і Хьюна. Для того, щоб допомогти сестрі Лієн наважилась поговорити з Хранителем, бо саме він проводитиме кунґгаб. Дівчина переплела пальці рук, нервово потираючи один одного великі пальці. Вона намагалась наперед придумати, що скаже. Але все забулось, коли чоловік вийшов з побудови. Хранитель замислено йшов, дивлячись кудись в землю. Він не помітив сонцеволоску, але вона сама привернула увагу Хранителя. - Добридень ! – уклін,- поважний Хранителю, я маю розмову до Вас. - Так ? – чоловік зміряв її оком. - Ем, завтра Ви проводитимете кунґгаб між сім’ями Мо та Мун.. Наречена моя сестра. Вона не бажає цього шлюбу. Прошу, скажіть те, що могло б зірвати весілля, - дівчина гаряче вклонилась й продовжила стояти в такій позі,- прошу! - Підведи голову! - наказав строго чоловік. - Ні, прошу зробіть це ! - Підведи голову! – вона слухняно, хоч неохоче, послухала наказу,- я скажу лиш те, що приписано Богами в долі твоєї сестри. Не мені йти проти їх волі. - Але..- її щоки палали, а очі благали розуміння. - Дівчинко, якщо твоїй сестрі судилось стати дружиною сина сім’ї Мо, так і буде. Хоч як там є, але ми не в силах змінити те, що напророчено небесами, - поблажливо мовив чоловік. - Це не так, - спочатку тихо мовила дівчина, Хранитель здивовано глянув на Лієн, - це не так, Боги дали нам розум і волю діяти так, як бажає серце. Чи не значить це, що ми можемо керувати власною долею ?! - …- він не знав, що сказати й замислився над сказаним Мун. Вона була впевнена в своїх словах і з викликом дивилась на служителя храму, але при цьому розуміла, що навряд чи змінить думку чоловіка. - Дякую, що вислухали, - Лієн вклонилась, вона втратила надію вмовити Хранителя й попрямувала до воріт храму. Наступного дня представники двох сімейств зустрілись і разом вирушили до храму. Вони йшли по вже знайомій нам дорозі. Після нещодавніх дощових днин пагорб, що по праву руку, наче вірний супутник, слідував дорозі, ще рясніше вкрився травою, свіжа зелень тішила око. Йунг мовчки йшла, не звертаючи увагу на постійну балаканину збудженої тітки Мо і стриману постать її нареченого, який крокував поряд. Вона подумки прокручувала різні сценарії ходу віщування й надіялась на краще. Сьогодні Нгуєн була надзвичайно мовчазною також, вона ще рідше коментувала слова подруги й лиш кивала головою, коли Пакпао на мить зупиняла потік слів. Час від часу жінка кидала погляд на старшу доньку. Лієн плелась за спинами усього цього товариства. Вона не мусила йти, але наполягла на цьому, а тітонька Мо підтримала її поривання, кажучи щось подібне: « Це природньо, що молода дівчина цікавиться такими обрядами, з милості Богів і вона скоро стане нареченою..» Наче їй потрібна така милість.. Лієн оглянулась. Вони проходили повз дві старі занедбані могили серед заростів. Це було саме те місце, де вони з Хосоком вперше зустрілись. І раптом молодша Мун зрозуміла, що через усі ці весільні церемонії вона давно не говорила з Чоном. Лієн подумки вирішила ввечері знову піти на їх пагорб над річкою. Ще декілька кроків – ось вони стоять перед воротами. Наче під одну команду, усі вклоняються і заходять всередину. Тут на гостей вже чекала прислужниця храму, вона спокійно відклала мітлу, якою нещодавно завзято користувалась, і рукою подала знак: - Прошу, йдіть за мною. Невелика групка людей піднялась по сходинкам храмової будівлі. Вони слідували за жінкою, що вела їх верандою, яка сполучала кімнати переднього краю будинку. Пройшовши декілька дверей, вони зупинились. - Хранителю, прийшли члени сімей Мо та Мун задля віщування,- сповістила прислужниця храму. - Нехай заходять,- вона слухняно відкрила двері, впускаючи гостей. Вони зайшли в зал зі звичною сітчастою підлогою. Усі одразу привітались із Хранителем, зробивши поклін. Він дав знак рукою, щоб гості присіли. Не кваплячись, чоловік допив чай із піали, оздобленої візерунком лілії. Він оглядав наречених, що сіли спереду, а їх матері позаду. Хранитель помітив і Лієн, котра тихенько всілась позаду Нгуєн, щоб не заважати віщуванню. - Гаразд,- він відклав чашу й взяв якісь папірці в руки,- кажіть свої чотири стовпи (сасунґ). Чоловік щось написав на листках і певний час роздумував. - Кхм,- прокашлявся після паузи Хранитель,- спочатку Мо Хьюн. Юнак кивнув головою, показуючи, що уважно слухає. - Що ж ти щасливчик, хлопче, із здоров’ям все добре. Якщо прикладеш зусилля і будеш терплячим, як зазвичай , доб’єшся успіху в починаннях. Але тобі варто бути чесним із собою у бажаннях. Статки.. ти не бідуватимеш. Тобі не судилось бути самотнім. Інше додам згодом,- сказав Хранитель, переводячи погляд на Йунг,- тепер ти. Зараз у тебе період змін, і це стосується усього. Через певний час усе заспокоїться, як затихає море після бурі. Ти нетерпляча, і це, як подарунок, так і вада, дана тобі Небесами. Якщо говорити про чоловіка, то щастя знайдеш лиш з тим, хто зможе словом заспокоїти тигрицю. Знай, навіть метеликам необхідний час, щоб знайти один одного. На мить він затих, знову переглядаючи записи. - Тепер щодо їх сумісності,- обидві матері напружились і трохи нахилились наперед,- ви ідеально підходите один одному. Хьюн хоч і здоровий, але тільки турбота жінки не дасть втратити йому цей дар в погоні за успіхом. І він здатній приручити дику кішку. Богиня плодючості й жіночої долі щедро одарувала б цей шлюб. Мо Пакпао полегшено здихнула. Лієн понурила голову, для сестри це кінець. - Однак,- несподівано продовжив Хранитель,- нічого з цього може не бути. Нещастя забереться в дім пари, якщо їх серця будуть далекі, а руки будуть поєднанні. - Тобто..- дивувалась зміною віщування Мо, а Йунг миттєво повеселішала. - Тобто прислухайтесь до бажань ваших дітей,- сказав він, відкладаючи бумаги і даючи зрозуміти, що на цьому все. - Так, дякую,- усі встали, кланяючись. - Ти,- він кинув погляд на Лієн, і вона застигла, не очікуючи цього. Її мати теж здивовано підняла очі. - Я й тобі повіщую,- він твердо глянув на Нгуєн, яка не розуміла такої несподіваної милості,- впевнений, молодій дівчині цікава її доля. Лієн могла тільки здогадуватись, що це через її вчорашнє прохання, можливо вона чимось заділа Хранителя. Вона знову присіла на долівку, а поряд її мати, яка була не проти дізнатись, що скаже чоловік. - Ми зачекаєм ззовні,- кинула Мо, покидаючи приміщення з сином і Йунг. Знову прислужник храму запитав чотири стовпи, знов певний час щось обдумував. - Дивно..- пробуркотів він, перевівши з листків на дівчину погляд, а потім знову занурився в папір,- отож.. я не знаю як сказати, але в тебе немає долі.. - Що ?!- безцеремонно викрикнула Нгуєн, збліднівши. - Зрозумійте правильно, Ваша донька народилась тоді, коли сонце своїм сяєвом затьмарило усі інші небесні світила. - Це ж добре, так? - Не для віщування, у неї немає долі, в сенсі я наче засліплений і не бачу її шляху, так лиш сонце може знати її життєву стежину, а вона скоріше всього непередбачувана й складна. - …- Лієн особливо не засмутилась, що нічого точного їй так і не напророкували, хоча ці слова збентежили її. - Але, я точно можу сказати, що здоров’я не підводитиме тебе. - Що ж, дякую,- знову звелися на ноги і поклонились. - Так, нехай Боги не покидають вас,- сказав він на прощання, якось стурбовано проводячи поглядом Лієн. Донька з матір’ю вийшли з будинку й зустріли Йунг з Мо. Пакпао повідомила, що вже віддала їхнє пожертвування храму. - Гадаю, після слів Хранителя Храму наші діти мають самі обдумати все. - Так,- коротко погодилась з нею Нгуєн, вона ще досі була наче в тумані після двох пророчень. - Тоді завтра нам всім треба обговорити остаточне рішення. - У нас в дома,- доповнила Мо мати двох доньок, на що та згідно кивнула. На цьому, вирішивши наступні дії, розійшлися. Жіноцтво, тільки прийшовши додому, одразу ж взялось за хатні справи й нічого не обговорювало. Час за роботою промайнув швидко, з майстерні повернувся голова всього сімейства Мун, разом вони повечеряли. Поки доньки прибирали, батьки мали час наодинці обговорити усе. Та це надовго не затягнулось. - Мамо, я піду пройдусь,- крикнула Лієн, поправляючи зачіску й бант на чогорі. - Ага,- особливо не задумуючись мугикнула Нгуєн, оскільки в голові зараз була лиш ситуація зі старшою донькою. Швиденько взувши на ноги щось легке, Лієн наче пташка вилетіла з будинку. - Йунг, нам треба поговорити за чаєм,- звернулась до дівчини, котра саме складала посуд в мисник. - Так,- погодилась донька. Чайна церемонія простого люду була далека від палацової, але вона дозволяла співрозмовникам обговорити усе не кваплячись. Нгуєн сіла за низький столик, батько вирішив залишити жінок і не вмішуватись в розмову. Йунг зняла киплячу воду з вогню. Вона нагріла водою посуд. Чай з квітів хризантеми був у чайничку, вона обдала його окропом, який швидко злила в спеціальну посудину. Зачекавши трохи в повній тиші, Йунг знову перелила вже трохи остиглу воду в чайничок, накриваючи його кришечкою. Ще мить, і приємний розслаблюючий аромат заповнив кімнату. Йунг взяла в праву руку за ручку чайник, а лівою притримувала кришку, дівчина з тихим дзюркотанням перелила чай в чашечки. Готово. Оглянувши напій в чашці й вдосталь насолодившись запахом, першою зробила ковток мати, за нею послідувала донька. Кинувши короткий погляд на Йунг, Нгуєн відклала чашу. - Я вже знаю твою відповідь на питання про одруження. Ти проти,- донька опустила очі. - Так,- приглушено сказала вона. - Ах, як шкода,- голос Нгуєн різко змінився, уся серйозність і відповідальність миті була зруйнована, її строга маска злізла,- я вже намріяла собі.. - Ем..,- Йунг шоковано глянула на матір, цей контраст вражав. - Батько тут збирався вам віддати пів земель, що без діла пустують, Хьюн не дурний, господар гарний.. І я вже й придане переглянула.. Ох, Мо Пакпао засмутиться.. Видно не скоро нам внуків бавити..- старша сестра тільки кліпала очима, на диво легко мати здалась. Жінка щось швидко говорила, а Йунг не встигала за її ходом думок. І раптом Нгуєн зупинилась. - Пробач.. - Мамо.. - Ми хотіли кращого для тебе, зовсім забувши, що так само колись йшли наперекір батькам. Мене також хотіли видавати за інших, але.. я обрала кохання. Пробач,- вони обоє розплакались. - Я на вас не ображаю-уу-сь,- казала Йунг, кинувшись в обійми матері й заливаючись слізьми. | |
|
| |
| : 254 | | |
| : 0 | |