День, повний тривоги, суму й надії скінчився. Того вечора про сльози Йунг знали лиш члени її сім’ї й Хосок, кому всі свої душевні переживання розкрила Лієн.
Повільно спливли дні й настав момент оглядин. Із самого ранку у будинку сім’ї Мун відбувалися приготування до зустрічі майбутнього нареченого з батьками. Стіл угинався від страв, а мати бігала по кухні, намагаючись контролювати те, що готує Йунг. Бо за традицією дівчина має продемонструвати свої вміння господині. Лієн допомагала в організації.
Пообіднє сонце вже рухалось на захід. Лієн заколола складну зачіску сестри дерев’яною шпилькою з червоним орнаментом, що було завершальним штрихом її образу.
- Хоч би все вийшло... – зітхнула Йунг.
- Уявляю, як лютуватиме мама, - усміхнулась Лієн й обняла її, підбадьорюючи.
- Гей, Йунг, поквапся, гості вже йдуть! – гукала мати віддаля.
- Час.
І ось обидві сімї стоять навпроти один одного, всі шанобливо вклоняються. Гості гарно вбрані, з доброзичливими усмішками на обличчях. Пан Мо поправляє комір турумагі, поки дружина обмінюється люб'язностями з господинею будинку.
Пухка тітонька Мо була ретельно нафарбована, певно, використала всі свої жіночі засоби краси, з неймовірною високою зачіскою, вона добре підготувалась до зустрічі. Широкі рукави її ханбоку, які кожний рух руками робив витонченішим, що було неабияким додатком до природи завжди активної і метушливої жінки, прикрашала рясна вишивка. Її переповняли емоції, бо, можливо, саме цієї зустрічі вона чекала стільки років.
- Мамо, ще дещо необхідно доробити, тож Ви з гостями можете поки поспілкуватися за чашкою чаю, - мовила Лієн.
- Ох, так, справді непогана ідея.
- А Йунг може поки показати наш садок Мо Хьюну, він давно не бував у нас в гостях, - додала ще пропозицію молодша Мун.
- Чудово, - усміхнувся батько, бачачи в цьому намагання доньки зблизити майбутніх молодят.
Йунг кинула вдячний погляд на сестру і пішла за юнаком, що попрямував до дверей.
В саду було свіжо й прохолодно. Віяв легкий вітерець, який, здавалося, забирав частину хвилювання від дівчини й відносив кудись у далечінь.
Певний час пара просто мовчки йшла. Йунг дивилась на землю, не наважуючись почати розмову, а Хьюн розумів це і не бажав руйнувати й так хитку внутрішню рівновагу дівчини. Вони дійшли до колодязя й тут зупинились.
Мо сперся об дерев'яну опору, що тримала дах над колодязем, й чекав слів майбутньої нареченої, дивлячись кудись у бік. Йунг підняла погляд і тихо спостерігала за парубком.
Він виглядав серйозним, брови були злегка нахмурені, а губи стиснуті. Волосся молодика було зібране у вузол (саньтхку). Його сім’я мала землі, і йому доводилося працювати разом із наймитами на ній, то ж не дивно, що з-під довгих рукавів виглядали сильні руки, а широкі плечі не міг приховати прямий крій чогорі. Якщо придивитися, його можна було вважати красенем. Тепер Хьюн зовсім не був схожий на того хлопчика, з яким іноді гралась Йунг в дитинстві, що, на думку дівчини, він сам не пам’ятає.
Розуміючи, що часу не так багато, Йунг усе ж почала розмову.
- Що ж... Послухай, я не знаю, як ти ставишся до цього шлюбу, та я гадаю, що нічого доброго не буде, якщо одружишся на тій, котра тебе не кохає, - Мо здивовано глянув на Йунг.
- То ти хочеш, щоб я відмовився від весілля?! Знаєш, не я ініціатор цього дійства.
- Я здогадуюсь, але ти можеш підіграти мені й змусити батьків передумати, - з усією впевненістю мовила дівчина. Вона на мить зажмурила очі, чекаючи відповіді.
- Що ти задумала? – юнак серйозно глянув їй у вічі, для котрих такі слова були несподіваними й бажаними.
- О, ви вже повернулися, - весело вигукнула тітонька Мо Пакпао. Від жартів та сміху, її, й так рожеві від рум’ян, щоки стали зовсім червоними.
- Мамо, все готово, - сказала Лієн, пильно дивлячись на сестру в пошуках якогось знаку від неї.
- Гаразд, прошу всіх до столу! – мати подала рукою жест, закликаючи всіх розділити трапезу.
Першим, як годиться, скуштував їжу батько, голова сім’ї, а далі найстарший серед гостей.
- Тітонько, скуштуйте чанчхі куксу, - звернулась до Мо Пакпао Йунг.
- Так, звісно, люба, - м’яко відповіла жінка.
Вона жваво схопила лапшу з бульйону разом із шматком яловичини. Та в одну мить її очі стали, наче блюдечка. Жінка проковтнула швидко страву й поспішила запити все водою.
- Дещо гостро, певно ти від хвилювання забагато молотого червоного перцю додала.
- Справді... Пробачте, - вдала, наче зніяковіла Йунг, хоча вона це влаштувала навмисно.
- Донечко, наллєш нам ще трохи чеджу (традиційний алкогольний напій),- сказав батько, бажаючи загладити цей момент.
- Так, - коротко відповіла Йунг, встаючи.
Спершу вона налила батькові, а потім збиралась дядьку Мо та «випадково» пролила на майбутнього свекра напій.
- Пробачте... - вона взяла перший ліпший рушник, що був у кожного з присутніх, і намагалась виправити ситуацію, витираючи з одягу чоловіка алкоголь.
- Та нічого страшного, - заспокоїв метушливу дівчину гість. У самій своїй суті чоловік був надто спокійним і майже ніколи не злився чи ображався на когось. Ту надмірну тихість заповняла його повна протилежність – дружина, яка завжди базікала за двох.
Йунг зупинилася й, бажаючи вкотре вибачитись, вклонилась, у ту ж мить стукнувшись з чоловіком головами. І знову потік вибачень.
- Та все, все, присядь уже. – знервовано пробурчала мати Йунг, кидаючи погляд на подругу Пакпао.
Лієн ледве стримувалась, щоб не засміятись, а коли тихий сміх таки пролунав, прикинулась наче чхнула.
- Що ж, люба, певно ти, як і всі дівчата, хвилюєшся про те, як складеться життя в шлюбі. Та я певна, все буде чудово. Як Богиня плодючості одарує вас з моїм сином, то через рік матір’ю станеш, - Мо Пакпао натякала на те, чого найбільше хотіла.
- Не думаю, що варто так квапитися з дітьми, - протиставила себе майбутній свекрусі Йунг.
- Ох, ця молодість... - засміялась жінка, а разом з нею і чоловіки. Всі сприйняли це як дитячу наївність, бо вважалось, що продовження роду – це головна роль жінки.
- Народження дитини приносить неймовірну радість для матері, це найвищий дар, даний нам богами. Не стямишся, як у вашому домі буде лунати дзвінкий дитячий сміх і кожний день буде нести несподівані випробування та веселі моменти.
- Цього може й не статись, - якось двозначно й стишено промовила Йунг, кладучи кімчі до рота. Це можна було розцінити як гостре небажання дівчини, чи як неспроможність завагітніти. Що б то не означало, але в будь-якому випадку воно мало насторожити батьків нареченого й змусити задуматись.
Мати ж Лієн вже почала здогадуватись істину, бо для Йунг така поведінка була не притаманна, скоріше, це нагадувало молодшу доньку.
- Нагадаєш нам ці слова через декілька років, коли порадуєш уже мене внуками, - засміялась дещо награно Нгуєн, щоб змусити всіх розслабитись.
- Справді... - силувато усміхнулась Мо Пакпао. Пухкими пальцями вона поправила пасмо волосся, що вибилось із зачіски.
- До речі, я чула, що після стількох років очікувань твоя зовиця все ж народила спадкоємця своєму чоловіку, - відволікала подругу жінка.
- Так, ох, настраждались вони й недарма поїхали в храм Богині плодючості й берегині жінок. Може, то таке було випробування... - ледь стишено провадила далі, - чула, замолоду її чоловік був ще той гультяй.
- Жінко, що ти таке кажеш? - обурився пан Мо.
- А що, що, кажу, що чула... Чесно, досі не знаю, яка людина Ваш зять, пане Мо, - театрально звела брови Пакпао, дивлячись на чоловіка.
- Та хіба це зараз важливо? - примирливо мовила Нгуєн.
- Справді.. – протянула Пакпао, наче задумавшись.
|