menu
person

Кохання серед цвіту азалій (десятий розділ)
- Що ж, - вперше кинув своє слово батько Йунг, поважно поклавши ліву руку на зігнуте коліно, з серйозним поглядом, - мені цікавіше було б почути Хьюна, чим він займався всі ці роки й що думає робити далі.
- Як моя матінкка, гадаю, вже розповіла, я працював помічником у свого дядька, брата тата. Впевнений, матінка дещо перебільшила мою роль у нього на службі, - на що пані Мо невдоволено здихнула, - та я справді вдячний йому за науку, він навчив мене грамоті й купецькій справі. Думаю, мені це неодмінно знадобиться згодом.
- Це добре, але як це тобі в нагоді буде в роботі на полі ? – запитав батько сестер Мун, без і краплини насмішки.
- В нас землі не мало, усього ми не їмо, продаємо долю, ось тут мої вміння й знадобляться, – впевнено з жаром натхнення в очах мовив юнак.
- Це так, друже.. – дещо хрипло заговорив пан Мо, - він й цьогоріч нові порядки завів серед наймитів. Та я довіряю сину, хай там як, але після мене він все моє отримає.
- Батьку.. Боги подарують тобі довге життя, - запевняв юнак, на що батько скрушно махнув рукою. Він був трохи старшим за господаря дому, але роки важкого труду давались взнаки, дедалі частіше його мучив біль в спині й іноді було дуже важко звестися на ноги.
- Що ж ти надумав ? – пан Мун не дарма цікавився вміннями й розумом майбутнього зятя.
- Я хочу подавати городину не в нас у селі, а в сусідньому. У нас всі саджають те, що й ми, тому вигоди в цьому дедалі менше. В тому селі, що за річкою, там земля погана. Вона йде під нахилом, дощі змивають щедрий ґрунт, а гірські породи не годяться для землеробства, тому мало що родить, вони живуть за рахунок ремісництва.
- Це правда, але ж як ти будеш везти товар, одним-двома мішками не наторгуєшся. Через міст кіньми й возом не проїхати, там тільки люди можуть пройти. Щоб доправитись туди верхом треба об’їжджати з пів дня, щоб через мілководдя річки переправитись на той берег та й охоронців наймати, бо бродять в тих лісах злодюжки - минулі солдати-найманці.
- Ет, я на те вже рішення маю. Поки говорити все не буду, раптом не вийде, але я хочу залучити чиновників до цього й міст розбудувати.
- Та хіба це їм треба.. – зітхнув чоловік.
- Їм з того буде вигода, задарма й справді нічого не зроблять, - запевнив молодик.
- Ну що ж, добре, хай допоможуть Боги тобі в цій справі, бо думка слушна, - похвалив майбутнього зятя чоловік, подумки зрадівши такому нареченому для доньки. Та Йунг і тут знайшла нагоду для себе.
- Хм, слухаю і думаю: « Навіщо ж такому мудрому господарю така, як я, нетямуща .. – мати від її слів аж поперхнулась, жуючи щось, а сам Хьюн здивовано витріщився на дівчину : « Цікаво, як далеко зайде вона, щоб зруйнувати їх заручини».
- Ха-ха.. та хіба ж знання грамоти головне в дівчині, - щиро сміялась із сказаного Мо Пакпао, - звісно, зовсім дурної не хочеться та жінка має бути така, щоб у неї в руках все горіло, в будинку могла порядок навести й чоловіка вміла радувати.
- Справді, - погоджуючись кивала Нгуєн, намагаючись якнайшвидше щось сказати, щоб Йунг знову щось таке не бовкнула, - головне бути хорошою господинею й шанувати чоловіка. До речі, моя Йунг гарно вишиває. О, нумо принеси нам свій останній рушничок, що ти взимку вишивала.
На мить Лієн розгубилась, вона розуміла, що майстерність сестри безперечно змусить забути гостей про її попередні промахи.
Мо зацікавлено чекала на майбутню невістку, відставивши свої палички для їжі. І ось повертається Йунг, у руках згорток білої тканини. Двома руками вона передає його тітоньці. Та, готуючись побачити щось красиве, швидко розгортає сувій. І.. нічого особливого. Обличчя зовсім знітилось і тихий нервовий смішок вирвався з губ жінки.
Мати дівчат запитально глянула на Йунг, що пречемненько сіла поряд з майбутньою свекрухою. Нгуєн, помічаючи щось неладне, легенько нахилилась трохи наперед, щоб глянути на роботу:
- Йунг, що це ? Ти певно переплутала щось..- зовсім зніяковіла жінка, побачивши полотно, яке було так неакуратно й невміло вишите, десь нитка плуталась, виднілись ґудзи, стібочки, наче грибочки, усі різних розмірів, а нерівності на протилежній стороні тканини й ззовні було помітно. Лієн крадькома зиркнула на рушник і вдоволено всміхнулась.
Насправді, то була робота Лієн п’ятирічної давнини. Раніше сонцеволоска не любила вишивати, і поки мати старанно вчила старшу доньку, молодша бавилась, зробленим татом, свищиком. Інтерес з’явився лише тоді, коли вона побачила, як вишиває її бабуся. Ті незвичні візерунки, що були непритаманними цьому краю, надихнули дівчину. Проте майстерності Йунг Лієн ніколи не мала.
- Цьогоріч зима була коротка, я не мала часу на вишивання..
- Та нічого, - поблажливо сказала Мо, вкотре згладжуючи гострі кути,- таке буває, ось моя племінниця..
І знову почалась « неймовірно цікава» історія, але зараз ця балакучість втішала Нгуєн, бо забувались усі неприємні інциденти.
Йунг з сестрою втнули за вечір ще декілька «дурниць», як сказала б їх мати.
Гості стоять біля порогу, усі гречно дякуються.
- Ну що, я поговорю з Хранителем Храму Сонця й домовлюсь про кунґгаб,- несподівано мовила Мо.
- Ем,- мати Йунг ошелешено витріщила очі.
- Так, дякую за клопоти, - взяв слово батько дівчини.
- Ну тоді я Вам скажу день віщування завтра, Ви ж будете вдень у майстерні ?
- Звісно,- запевнив чоловік.
- Надіюсь, Боги благословлять союз наших дітей.
- Навзаєм.
Нгуєн стояла й просто усміхалась, усі вибрики доньки зійшли з рук, дивовижно, але від Йунг в якості невістки ніхто не відмовлявся.
А ось сама дівчина, стоячи віддаля й ледве натягуючи посмішку, відчувала, наче усе було дарма і лід, по якому вона весь день ходила, ось-ось трісне.
- До зустрічі !
- Гарної дороги! Щасти !
« Тепер надія на Хьюна».
Наступного дня дві сестри йшли по базару, наче у справах.
- Йунг, де ви домовились зустрітись ? – нетерпляче сказала Лієн.
- Та ось там за поворотом, біля крамниці з прикрасами, - кивнула в сторону Йунг, показуючи напрям. Вона була не менш знервована, аніж сестра. Дівчина вкотре поправила рушник, що вкривав кошик, який вона несла в руках.
Підходячи ближче до вказаного місця, вони сповільнили крок. І ось дівчата звернули.
Дерев’яна невелика крамничка прикрас розташовувалась в тіні, з лівого боку її підпирав магазинчик тканин, біля якого стовпились жінки. Широкоплечий юнак, що оглядав товари, здавався, на диво, органічним, серед усіх жіночих дрібничок.
Зловивши знайому постать Йунг ніяково попрямувала до неї, а Лієн послідувала за сестрою.
- Добрий день, Мо-нім,- дівчата вклонились й Хьюн зробив те ж.
- Радий вас зустріти,- сказала Йунг механічно, взагалі подібні формальності, з яких почалась розмова, були задля тих балакучих тітоньок, що стояли неподалік.
- Ви по справах ?
- Так.
- Тоді я вас проведу, - дав знак рукою в сторону.
- Будемо вдячні, - кивнула Йунг.
Вони разом покрокували вздовж вузької базарної вулички, час від часу вітаючись із знайомими.
- Навіщо ви домовились зустрітись у такому людному місці ? – буркотіла Лієн.
- Ну, я ж не знала, що ти підеш зі мною. Якби ми десь зустрілись лиш двоє в безлюдному місці – це було б дивно. Полізли б чутки, бо завжди в такі моменти хтось та проходить мимо.
- Ясно, - сказала Лієн ледве проштовхнувшись між людьми.
- Тут повернемо, там менше людей, - скерував Хьюн. Вони вийшли на ділянку, яка межувала з базаром і садом якогось міщанина. Тут стояли вивантажені вози й пусті ящики торговців.
- Так краще, - зітхнув Хьюн, поправляючи комір чогорі.
- То що, ти говорив з матір’ю ? – серйозно запитала старша сестра.
- Так, запевняв, що гіршого варіанту годі придумати, але вона глуха до цього. Мати знає вас з дитинства, не дивно, що той театр її не вразив. Хоч те було справді щось незвичне й новеньке, - усміхнувся юнак, відводячи погляд від Йунг, бо розумів, що це невтішні новини.
- Уф..а на тобі, бісова кров..
- Сестро !!- здивовано вигукнула Лієн.
- Що ?! Тепер тільки слова Хранителя Храму вирішують усе ,- розпачливо мовила та.
Хьюн відчував себе винним, але нічого не міг змінити. Він пристально дивився як Йунг закусує губу, думаючи, що ж вдіяти, через що шкіра на ній почервоніла, як теребить однією рукою край чогорі, як ледве стримує себе, щоб безсило не впасти і заплакати.
- Я піду..
- А ? Так..- сказала Йунг наче вирвалась зі сну. Дівчата поклонились на прощання.
Категорія: Існуючі люди (RPF) | Додав: Лінтябуйка (15.03.2020) | Автор: Лінтябуйка
Переглядів: 15 | Теги: Бтс | Рейтинг: 5.0/1
Всього відгуків: 0
Додавати відгуки можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]