Етапи. На шляху до вічного щастя. Етап перший - "Очі, усмішка, сумнівні компліменти".
CHPTRS - “Child” 09:47 AM, Тегу Шумно. Дуже шумно. Хоч і сонячне проміння ніжно ковзало по людських обличчях, На подвір’ї університету зібралося чимало дорослих і незнайомих людей. Маленькому Чонгуку стало страшно. Його батьки були десь в натовпі, а той залишився один біля входу на територію студентської зони. Вони сказали, щоб син залишився чекати їх тут, а вони скоро прийдуть. Мабуть, чимось зайняті, їм немає діла до малого... Повз проходили якісь високі люди. Вони сміялися і розмовляли між собою, хтось ніс в руках стопки книг та зошитів, хтось прогулювався за руку з партнером, а хтось спішив встигнути на урочисту церемонію нагородження і швидко пробігав повз маленького брюнета. Якби той був хоч трішки дорослішим, він би розумів, що всі ці люди - це студенти міського університету, а сьогодні останній день навчання. Точніше, ніякого навчання не передбачалося - після урочистих промов на території перед головним корпусом гарно одягнені молоді люди йшли святкувати закінчення ще одного курсу, а для когось він був вже останнім. Але все це не хвилювало маленького Гука. Йому лише 5 рочків (скоро виповниться 6, чим він дуже пишався), а він залишився один в натовпі серед незнайомців. На очі поступово почали навертатися слізки. Ось-ось солоні доріжки пробіжать милими дитячим щічкам. Але чорнявий впертий - він не хоче плакати перед іншими. Він не такий боягузливий, щоб злякатися бути загубленим. Ну і що? Скоро прийдуть тато і мама, заспокоять його і вони разом поїдуть в парк, щоб знову покататися на улюбленій синовій гойдалці. При згадці про прогулянку хлопча усміхнулося - як-не-як, такий вид сімейних розваг був його улюбленим. Гукі міцно обійняв свого іграшкового кролика, якого весь цей час тримав в руках. Це рожеве чудо йому подарувала мама, яка зловила блиск в очах сина, коли той побачив тваринку через вітрину магазину. Заплативши менш ніж п'ятдесят вон, вона і не здогадувалася, яке щастя подарувала маленькому Чону. Згодом цей кролик став для хлопця чимось дорогим і важливим, навіть в деякому розумінні символічним. Гук хотів просто абстрагуватися від усього цього жахливого міського шуму, який до бісиків його лякав. Досить складне порівняння як для п’ятирічного (майже шестирічного, не слід забувати) хлопчика, похвалімо його батьків за правильне виховання дитини... До речі, про батьків. Де вони? 10:00 AM Пролунав гучний дзвін з головного годинника міста, який сповіщав про зміну часу. Від несподіванки Чон аж підскочив. Він ніколи не чув таких голосних звуків, бо в такий час зазвичай знаходиться вдома з батьками, а зараз він був якраз біля міської ратуші, на якій висів дзвін. Це був наче вибух для вух - що можна було чекати від п’ятирічної дитини, яка залишилася сама в невідомому місці? Досі наляканий, він міцно стиснув кролика у своїх маленьких ручках і вирішив просто стояти та чекати батьків. - Ти на нього схожий, - чийсь незнайомий голос пролунав над вухом. Обернувшись, Чон побачив його власника - біля нього стояв білявий хлопчик, трошки вищий за нього. - На кого? - незрозуміло поглянув Чон на свого співрозмовника. - На кролика. В тебе теж такі зубки. Я б теж такі хотів, - замріяно поглянув кудись вгору незнайомець. За мить він вже продовжив діалог: - Мене звати Техьон. А тебе? - Мене… Чонгук, - останнє слово хлоп’я ледве не прошепотіло. Він злякався (або засоромився) і не хотів з кимось знайомитись в такій ситуації. - Чонгук? - білявий все одно почув його ім’я. - Яке гарне! Мені так подобається, - пролепетав Техьон. Він продовжував усміхатися. Хоч чорнявий і ковзнув секундним поглядом на співрозмовника, він встиг помітити, що в того дуже гарні очі. Такі глибокі та сірі, наче дивишся на густо сплетену павутину (для п’ятирічної дитини таке порівняння досить романтичне). - Скільки тобі років, Чонгук? - допитливим поглядом окинув його хлопець. - Мені вже майже шість років! - ці слова були сказані з ноткою гордості. - А тобі скільки? - Мені вже кілька днів як шість! Отже, ти молодший за мене! - весело промовив білявий, тоді як Чонгук нахмурив своє личко і буркнув собі під носика: - Ну і будь собі. - Ну і буду! - Ну і будь. Техьон помітив, що своїми словами зачепив малого. Той так смішно і мило засмутився і сховав своє личко в іграшці. - Не ображайся! Ти такий красивий, коли усміхаєшся. Зроби це ще раз! - раптом Техьон став перед Гуком і взяв його за руку. Той одразу засоромився - ті красиві очі були так близько… Як це взагалі сталося? - Ей, ти чого це? - менший забрав долоню і загрозливо (точніше, загрозливо-мило) подивився на старшого. - Звідки в тебе цей кролик? - Техьон не сильно засмутився реакцією Чонгука. Безтурботне дитя. - Мені його купила мама. Я його так давно хотів, він моя улюблена іграшка з усіх на світі! - блиск в очах Гука не сховався від проникливого погляду білявого. Йому так подобалося дивитися на запал меншого. Він і справді був схожим на кролика - маленькі блискучі оченята, акуратні зубки та просто неймовірна, наділена теплом, усмішка. Але любування продовжувалось недовго. Згодом Чонгук помітив пильний погляд Техьона і зразу засоромився. Щоки вмить почервоніли, тому їх власник швидко опустив обличчя донизу, чим розсмішив старшого. Він хотів щось сказати, але його випередив чийсь голос: - Чонгук-і, ось ти де! - до дітей підбігла якась молода і дуже красива жінка. Вона мала розкішне густе волосся, таке чорне, як ніч. Вона привітно усміхалася, а від неї так і віяло позитивом. За нею йшов трохи старший на вигляд чоловік, який також усміхався, але більш... стомлено? Проте він також був у доброзичливому настрої. - Татко, мама! Ви прийшли, я так хвилювався… Я думав, що ви про мене забули, - обнявши батьків, син почав тихо схлипувати. - Ні, звичайно! Як ми могли тебе забути, золотце? Ти ж наше сонечко… - жінка взяла хлопчика на руки та ніжно пригорнула. В той час чоловік лагідно звернувся до білявого: - А тебе як звуть, хлопче? - Я… Техьон, - тепер він теж зам’явся, на хвилинку відчувши себе Чонгуком при їх знайомстві. Це зовсім чужі люди й Ві почувається "не у своїй тарілці". Чоловік почув нотку переляку чи невпевненості в голосі дитини й продовжив: - Не переживай! Ти загубився? Твої батьки десь тут? - знову усміхнувся, вже лагідніше. - Я живу не з батьками, а з бабусею. Ми мешкаємо тут неподалік, але я вийшов прогулятися і так познайомився з Чонгуком, - вже сміливіше відповів Техьон. Він відчув, що цьому чоловікові можна довіритися. - Он як.. Тоді ти не будеш проти завітати до нас на чай? - озвалася до хлопців мама, яка вже опустила Чонгука на землю. - В нас є цукерки та солодкий вишневий пиріг! Ві аж підстрибнув. Колись цей десерт готувала йому його кохана мама. Проте зараз під опікою старенької бабусі він навіть не розраховує на такі делікатеси. Та все ж він не проти піти в гості - дитяча наївність... - Пиріг? Вишневий? Мій улюблений! - радісно скрикнув білявий, на що чоловік та жінка тільки посміхнулися. Але швидко згадавши науку бабці про те, як потрібно поводитися зі старшими, швидко себе опанував і ввічливо продовжив: - Якщо я не принесу вам зайвих клопотів - буду дуже радий! *** Вже через кілька хвилин Чонгук та Техьон йшли дорогою до дому молодшого, а за ними йшли дорослі. Спершу на них напала мовчанка, але згодом старший її порушив: - У тебе класні батьки! - Дякую… - що ще можна відповісти на такий своєрідний комплімент? Знову мовчанка. Але білявий так швидко не здається. Він точно змусить Гука звернути на себе увагу (а блондину це тільки й треба - аби той дивився тільки на нього й усміхався тільки йому). Він продовжує: - Чонгук, станьмо друзями? Молодший витріщився на нього і побачив той самий погляд - чужі очі досліджували його обличчя, але чомусь це не викликало ніяких негативних емоцій, тільки приємне зашаріння. Не довго думавши, Гук відповів: - Давай! - повернувся до Техьона та усміхнувся йому так щиро, як тільки зумів. І той, і інший відчули себе незручно (чи незвично?), але обом було приємно, адже знаходити друзів завжди добре. Погляди зустрілися, але в різних напрямках - один активно досліджував сліпучу усмішку, а інший - тьмяні, але такі глибокі та красиві. Зароджувалося “щось”: на цю мить - дружба. | |
|
| |
| : 214 | | |
| : 0 | |