Довірся мені, або Розслідування веде закоханий. Частина 3. "07:12 AM"
| Частина 3. “07:12 AM”. Темно. Дуже темно. Вогко і неприємно. Чімін нічого не відчуває. Де він? Що трапилося? Він помер? Мабуть… Людина не може просто так лежати і нічого не відчувати. “Чорт, а я тільки-тільки налагодив своє життя”, - розчарувався хлопець. От і друзі з’явилися, і компанія знайшлася, і від сім’ї він нарешті далеко… Стоп. Якщо ти труп, ти не можеш думати… Ти ж мертвий. А Чімін думає (точніше, він просто не вміє думати, що й не дивно). Тоді все гаразд і він живий? Серйозно, його логіка непереможна. Як при цьому можна любити детективи з заплутаним сюжетом та мріяти розкрити якусь справу? Ну, як кажуть, мріяти не шкідливо, шкідливо не мріяти. Раптом хлопець відчув, як його тіло потягнулося до землі. Таке враження, що його підняли. Пак відчув, як повітря рухається в його сторону і б’є його тіло. Так боляче… Набагато приємніше було спокійно лежати на тротуарі і нічого не відчувати. Десь над вухом почулося тихеньке мугикання якоїсь мелодії. Голос був таким ніжним, приємним. Блондин вслухався в кожну нотку. Тоді спів різко обірвався і Пак почув звук, який сповіщав про відчинені двері. “Ну все, я попав”, - а все так добре починалося. Руки, які весь цей час тримали Чіміна, напружилися, але раптом кудись… зникли? Блондин зрозумів, що його тіло поклали на якусь м’яку поверхню. Голова лежала на подушці, а сам хлопець відчув, як його дбайливо накрили ковдрою, мабуть. “Було б добре, якби не шматком тканини, який кладуть на трупів”, - навіть в такій ситуації юнак не втрачав здатності жартувати над самим собою, в кращому випадку. В гіршому - в нього просто було погане почуття гумору. Не довго думаючи (він взагалі вміє це нормально робити?), він поринув у сон, втомлений останніми подіями. *** Тяжкі повіки не слухаються Чіміна. Та й інші частини тіла, в принципі, теж, особливо повіки, які на той момент здалися йому свинцевими. Голова розколюється, він не може поворухнутися - що може бути кращим у сонячний ранок серпневої неділі? Пам’ять була наче в тумані - мабуть, це все та клята пляшка соджу з холодильника Намджуна так на нього згубно вплинула. І що, чорт би його побрав, сталося? Де він знаходиться? Переборовши миттєвий біль в очах, він обвів поглядом незнайоме йому приміщення. Він опинився у просторому ліжку, дбайливо накритий ковдрою. На стільчику біля нього стояло горнятко з водою і будильник з позначкою “07:12 AM”. Світло-рожеві стіни, на яких висіли постери з якимось людьми в кухарських капелюхах та фотографії в рамках, де юнак помітив Техьона, Намджуна і ще якихось людей. Також тут розташувалися два вузеньких вікна, одне показувало внутрішній двір, інше - вулицю, навпроти ліжка висіло дзеркало. На підлозі лежали якісь журнали, газети, ополоник. Ополоник? Куди він, чорт візьми, потрапив? Сполоснути горло хлопцю вдалось лише з третього разу. Руки досі не хотіли слухатися господаря. Це ж треба, щоб від однієї пляшки його так… сплющило, інакше не скажеш. У двадцять три роки він не пив настільки часто, щоб звикнути до алкоголю і потрапляти у схожі ситуації, тому варіант з соджу дуже його дивував. Але не міг він просто так прокинутися в незнайомому ліжку в незнайомій квартирі, коли його чекають важливі справи. Справи? - Блін, - пискнув Чімін. О дванадцятій має приїхати кур’єр з дзеркалами і горщиками для магазину! Як він міг забути… Хоча, враховуючи вчорашні події, хлопець не здивований. Це все, звісно, весело й цікаво, але прокинутися хтозна де його не дуже влаштовувало. Зібравши всі сили, він нарешті встав з ліжка і почав рухатися, розминаючи м’язи. Тишу порушив звук розбитого скла. Чімін зачепив горнятко і те успішно впало на підлогу. Винуватець події лише тихо зітхнув. За дверима кімнати почулися якісь шорохи та тупотіння. Загримів посуд, зашуміла вода, було чутно якесь шипіння та голос. Юнак стояв як вкопаний і боявся поворушитись, щоб не видати себе. Але було вже пізно - двері відчинились і в кімнату зайшов хлопець. У нього було темне волосся з червонуватим відтінком, великі карі очі та неймовірно гарна широка усмішка. На вигляд він був старшим за Чіміна, але від нього віяло позитивом і від цього Чімінові стало не так страшно. У руках в юнака був піднос з горнятком свіжого чаю, яєшнею з неймовірно смачним запахом і якимись таблетками. - О, ти вже прокинувся. Ну і добре, а то я почав переживати, - почав розмову хлопець. Побачивши, як на нього дивиться блондин, він вирішив представитись. - Мене звуть Кім Сокджин або просто Джин - як тобі зручніше. Я знайшов тебе вчора ввечері під своїм будинком. Ти лежав непритомний, а на голові була якась рана. Я заніс тебе до своєї квартири, викликав лікарів, але ті сказали, що з тобою все нормально і ти скоро прокинешся. Ехх, там був такий гарний альфа… І чому я не взяв його номер? - відволікся. З ким не буває. - Так як тебе звати, герой? - Я Дулі Пак, у Тегу живу відносно недавно, і за цей час мене встигли гримнути чимось доволі важким по голові, - коротко і ясно відповів Чімін. Не чекаючи на будь-який прояв реакції на його слова, одразу запитав: - До речі, звідки ви знаєте Техьона і Чонгука? Вони ваші друзі? - Ого, який поважний тон, - засміявся Джин. - Відколи я став таким старим, щоб до мене на “ви” звертались? Хоча від приставки “хьон” я не відмовлюсь, - пожартував він. - Цих двох телепнів я знаю вже давно - Ві живе тут з самого дитинства, а Гук-а переїхав сюди через ТеТе. Він був студентом по обміну з Пусану, а рудий так його причарував, що Чон замість того, щоб вчитися, постійно ошивався біля свого об’єкту обожнювання. А зараз він ревнує до нього всіх, навіть омег. Хоч і наймолодший, а такий суворий буває, що аж страшно. Чімін аж здивувався. Він ніколи б не подумав, що такий непривітний Чонгук може когось так щиро кохати, щоб кинути все заради цієї людини. Крім того, це ж треба було втріскатися в Техьона? Ну, одного поля ягоди, як кажуть, або ж протилежності притягуються. Хоча, можливо, казочка про істинних не така вже й вигадка? Менше з тим. Єдине, що зараз хвилювало Чіміна - це те, що він досі знаходився в чужій квартирі, коли його чекають невідкладні справи. Годинник показував половину дев’ятої, тобто часу ще було предостатньо. - Дулі, ти ж зовсім недавно прокинувся. Голодний, як вовк, я більш ніж впевнений. Ходи снідати, заодно розкажеш про свої неймовірні вчорашні пригоди у подробицях, - змовницьки підморгнув старший Чіміну. Ох, як же добре, що Джин був омегою! Хоч він цього і не казав, але блондин завжди відчував таких, як він. Вроджена можливість знаходити собі подібних іноді дуже допомагала йому в різних ситуаціях. - Окей, вже одягаюся, - ого, юнак вкотре дивується своїй сміливості. Раніше він би змовчав або вважав за фамільярність відповісти. На нього так сильно вплинув переїзд? Можливо... *** Недбало натягнувши на себе футболку, яку дав йому Джин, Чімін вийшов з кімнати. Двокімнатна квартира була хоч і маленькою, зате досить просторою: широкі вікна пропускали крізь себе ранкове проміння, меблі були старі, але в хорошому стані; куди не глянеш, все було чисте і прибране, тобто саме так, як любив блондин. На полицях акуратно розмістилися книжки в алфавітному порядку, а букет свіжих рожевих гвоздик стояв у вазі на підвіконні. Все було таким охайним, що не хотілось доторкнутися до чогось, аби не порушити цю ідилію чистоти. В той час Джин вже встиг приготувати сніданок і накрити на стіл на двох осіб. Їжа пахла так привабливо, що Чіміну навіть стало за себе соромно - він накинувся на омлет, як людина, яка не їла півроку. - Їж на здоров’я, дитино, я знаю, що я смачно готую, - кому кому, а цьому хлопцю не вистачає тільки скромності. Але він не збрехав - найвідоміші ресторани світу тільки й чекають такого кухаря, як Джин. Його омлет просто танув у роті, навіть нашвидкоруч зроблені канапки смакували як страва високого кулінарного рівня. - А тепер я чекаю пояснень, як ти опинився в мене під будинком вночі в такому стані, - серйозно продовжив старший. Чімін глипнув на нього з набитими їжею щоками. Авжеж, Пак розумів - це просто щасливий випадок, що його знайшли на вулиці та допомогли стати на ноги в прямому значенні. Тому не дуже здивувався, що Джин тонко натякав йому на те, що затримається він тут не довго (принаймні, йому так здавалося). Але він злякався, бо ці слова були сказані не вельми дружелюбним тоном. Старший це помітив і вже спокійніше продовжив: - Не переживай, виганяти тебе ніхто не збирається. Просто розкажи, що з тобою вчора трапилося вчора. Чімін трохи розслабився і почав розповідь. - Нічого особливого, справді… Просто вчора я зайшов до Намджуна, і ми з ТеТе та Чонгуком трохи затрималися в нього вдома. Випили по пляшці соджу і розійшлися. В сенсі, я пішов додому, а не почав робити казна-що, - усміхнувся Чімін. Почуття гумору далі залишає бажати кращого. - Раптом я почув постріл. Спочатку я подумав, що на мене вплинув алкоголь, але я ніколи не п’ю до такого стану, щоб в мене почалися галюцинації або ще щось. Тому я не на жарт перелякався і зупинився. Мене наче паралізувало від страху. Я не міг зрушитися з місця. Якби не це, я б вже добіг додому та викликав поліцію, але не зміг. Тому я продовжив так стояти. Раптом на вулиці стало тихо-тихо. Я подумав, що все вже закінчилося і трохи розслабився, але потім відчув сильний удар по голові і впав на землю. Тоді, певно, ти мене і знайшов? - підняв погляд на старшого Пак, чекаючи нотацій про те, що вночі не можна бути одному серед міста, так ще й п’яному. Навіть за такий короткий термін перебування в одному середовищі з Джином Чімін зрозумів, що той іноді поводиться з іншими як… мама? Така собі матуся, яка завжди про всіх піклується і читає лекції про правильну поведінку. В принципі, якби старший посварив блондина, це було б правильно. Але Джин беззвучно сидів і виглядав дуже серйозним. Видно, щось його непокоїло всередині. Через якусь мить він порушив тишу і звернувся до Пака: - Ти знаєш, Дулі, це видається дивним, але… Я теж вчора чув щось схоже вночі. Все таки це ж сталося біля мого дому, - очі Чіміна були схожі на дві велетенських повітряних кулі. Не зважаючи на своє здивування, він ледве стримався, щоб не пожартувати про те, що тепер йому можна пити і не боятися появи галюцинацій. Але, на щастя, Джин не дав йому цього зробити і весело продовжив: - Ну, що було, то було! Не варто на цьому акцентувати свою увагу. Це вже в минулому. Їж, дитино, я ж бачу, який ти голодний. До речі, цей рецепт мені порекомендував… - він безтурботно продовжив розмову, ніби це не вони хвилину тому обговорювали можливого зловмисника. Пак не став розпитувати старшого і продовжив трапезу. *** Коли обоє вгамували свої ненаситні шлунки, годинник пробив половину першої. Ого, час пролетів аж занадто швидко. Як би добре не було в компанії нового друга, але справи не чекають - сьогодні Чімін нарешті зможе почати справжню підготовку до відкриття магазину. Подякувавши за смачний сніданок та порятунок, юнак одягнувся і вийшов з квартири, ловлячи краєм вуха слова Джина: - Бувай, друже! Якщо зголоднієш - чекаю тебе в кафе на розі, я там працюю! Або запитай в когось з дводурків мій номер телефону і заходь в гості. Щасливо! Ще раз попрощавшись з другом, він про себе усміхнувся, почувши слово “дводурки” - очевидно, це були Техьон і Чонгук. Ідеальний термін, який в точності описує цю парочку. Джин виявився не таким вже й грізним, яким він здався хлопцю на початку їх знайомства. Стороння людина могла з упевненістю сказати, що він був звичайним самозакоханим юнаком, але Пак вважав, що ця самовпевненість була не зайвою рисою, а тією, яка підкреслює особливість його характеру. Скоро він стане повноправним жителем Тегу - початок нового життя вже почався. *** Чімін встиг потрапити додому ще до приходу кур’єра. Той теж не забарився - прийшов з бандероллю в руках вчасно, рівно о другій, як і домовлялися. Щасливий юнак всунув в руки незнайомця купюру обсягом тисяча вон і швидко заскочив у приміщення магазину, не чекаючи решти. Посилка складалась з дзеркал, квіткових горщиків різних форм та розмірів і якихось дрібничок для догляду за рослинами - добавки, порошки, дерев’яні та пластмасові штативи. Чого тільки Чімін не замовив… Коштувало це все добро, звісно, немало - близько п’яти тисяч вон, що для нього зараз було досить великою сумою грошей. Але хлопець відкрив для себе спосіб економії: цілий місяць харчуватись дешевим раменом і булочками з місцевої пекарні було не так вже й складно. Він не хотів робити такий режим звичним для свого організму, бо той просто не витримає і відмовиться приймати таку неякісну їжу. Проте тепер все необхідне для магазину він вже купив, тому виснажувати себе більше не потрібно. І ось, розпакувавши всі свої куплені забаганки, Чімін любувався блискучими дзеркалами, новими акуратно лакованими поличками і горщиками, які розмістились на них. У хлопця були повні штани щастя. Решту обіду він провів у роздумах, які речі приїдуть наступними та куди він їх прилаштує. День промайнув непомітно - на механічному годиннику, який також виконував функції будильника, яскраво світилися цифри “04:39 PM”. Невелика прогулянка парком з плеєром та навушниками, вивчення нової території… Здавалось би, справа кількох годин, але для сентиментального Чіміна навіть звичайний похід в магазин був можливістю годинами підбирати одяг, взуття, макіяж тощо, а потім до ночі прогулюватись вуличками і спостерігати, як заходить сонце і поступово зникають люди. Та й хотілось чимшвидше призвичаїтися до нового місця, можливо навіть зустрітися з новими друзями. Але нав’язуватися і псувати перше враження про себе не хотілось, тому він повернувся додому близько одинадцятої години вечора. Згадавши про книжки, які добродушно позичив йому Намджун, Чімін вирішив відволіктися від думок. Він витяг з наплічника “Етюд у багряних тонах” Конан Дойля і з головою поринув у світ кримінального чтива. Так і незчувся, як пролежав на холодному паркеті весь вечір. Історія хоч і захопила хлопця, але не зайняла у читача багато часу. Вже за кілька годин Чімін неспішно закінчив читати про перший успішно розкритий злочин Шерлока Холмса та доктора Ватсона. Все таки Джун був правий - класика не могла зрівнятися ні з одним популярним сьогодні світовим бестселером. Хоч сам сюжет був логічний, але водночас і складний в розумінні, для себе юнак підмітив, що ця книга вчить не робити поспішних висновків, не знаючи всієї інформації і деталей цілком і повністю. Адже в результаті помилкових забобонів можна самому заплутатися і зробити ще більше помилок. Поклавши книгу на поличку, Чімін, задоволений результатами цього дня, поринув у царство Морфея, тільки торкнувшись головою подушки. Механічний годинник показував цифри “01:27 AM”. Те, що сталося рівно добу тому, ще не раз буде відтворюватися в снах блондина, а той буде прокидатися серед ночі, вкритий холодним потом, заспокоюючи себе “Це всього лише сон”. Якби ж то. *** 07:12 AM. Місто ще спить, навколо ні одної живої душі. Тільки чиясь тінь повільно, наче невпевнено наближається до будинку, який на вигляд здається покинутим. В деяких місцях облізла фарба на стінах, денеде виднілися тріщини. Цьому приміщенню було не менше двадцяти років, і за цей час генерального ремонту не проводили жодного разу. Як давно я тут не був. Молодий хлопець років двадцяти п’яти з темно-чорним волоссям зайшов у приміщення в холодних тонах. Стіни пофарбовані в нерозбірливий брудний колір, на підлозі видніються сліди… крові? Ще й підозріло на тому ж місці, що й кілька років тому, коли він ще проходив стажування. Якого чорта? Похмуру тут було завжди, але особливо темно було ввечері. Два вікна, здавалось, намертво були закриті шторами, книжкові полиці, забиті документами, вирізками, газетами, картками з інформацією були вкриті кількома шарами пилу... Саме так, за рік з хвостиком тут нічого не змінилося. Тільки брудніше стало. Повсюду стоять автомати з кавою, по всій території розкидані якісь “неймовірно важливі” папери, а на столах, де сліди від горнят було просто неможливо відтерти від плину часу, лежать особові справи. Тьмяне освітлення тільки додавало цьому місцю якоїсь характерної таємничості. Юнак часто бачив такі кімнати в улюблених детективних серіалах. Але він ніколи не здогадувався, що означає працювати детективом насправді - до певного моменту. За одним із численних столів сидів чолов’яга в капелюсі, який прикривав усе обличчя. Він зрідка підносив до рота досить недешеву на вигляд цигарку і хмуро пихтів нею. Одягнутий в довгий бурий плащ, він на перший погляд був зовсім непомітним. Його руки були зашкарублі, а цигарка інколи тремтіла в його пальцях. Черевики були загостреної форми і добре начищені, доглянуті. Чоловік своїм зовнішнім виглядом ідеально доповнював це місце, надавав йому ще більшої таємничості. Через деякий час він встав з-за столу і почав тихо підходити до молодика, який неголосно обізвався до нього: - Доброго дня. Викликали? | |
|
| |
| : 212 | | |
| : 0 | |