Довірся мені, або Розслідування веде закоханий. Частина 2. "Початок" (1)
| Сьогодні перший день освоєння Чіміном нового міста. Хоч минув вже цілий тиждень з переїзду, хлопець ще не виходив навіть погуляти вуличками. Весь його час займало прибирання квартири та приміщення магазину. Все було настільки брудним, що легше було викликати спеціалістів, але це коштувало відповідну суму грошей, яку зараз юнак не міг собі дозволити. Та й йому було куди приємніше прибирати самостійно, адже він був “чистоплотним”, як любив його називати улюблений дворецький Чуйон в маєтку Паків. Його магазин відчинить двері для покупців аж через місяць. Свіжі квіти привезуть через чотири дні, деякі деталі інтер’єру - вже завтра. Тому поки що він самотньо оглядає пусту крамницю, в якій хоч бери і лови перекотиполе. На дверях висить табличка “ЗАЧИНЕНО”. Чімін не може заснути, тому витягає своє улюблене чтиво і поринає у світ драми та секретів. Детективи були улюбленим жанром книг юнака ще з самого дитинства. Він обожнював те відчуття, коли ось-ось головний герой розгадає загадку. Адреналін бушував у крові хлопчика, а коли детектив несподівано потрапляв у якусь пастку, створену лихими руками злого персонажа, аж підстрибував на місці і дзвінко зойкав. Проте зараз він швидко перегорнув останню сторінку “Смерть на Нілі” Агати Крісті і тихо зітхнув. Завданням на наступний день буде пошук бібліотеки або книжкового магазину. Тегу не є великим містом. Тут не живуть схиблені аристократи і всесвітньо відомі мільярдери. Логічно, що це і було однією з причин вибору Чіміна для нового початку. Поки він прогулювався безлюдними вулицями о четвертій ранку, йдучи з вокзалу, оглядав будівлі та навіть встиг пройтися парком та набережною. Тихі води річки Хан заворожували. Вода виблискувала спочатку в місячному сяйві, а згодом з’явилися маленькі проблиски сонця. Чімін слухав цвіркунів і дивися на пари, які проходили повз нього. Сентиментальне серце хлопця дало про себе знати - він зразу ж обертався і знову дивився на річку, шукаючи в ній спокій. Юнак потихеньку наближався до свого дому на вулиці Даемьон-156. Тут було дуже красиво - обабіч дороги цвіли посаджені рядами сакури, а оскільки вже настав повноцінний ранок, де не де щебетали якісь пташки (хоч Чімін і любив природу і всіх живих істот, але орнітолог - це не його професія мрії). В полі зору почали з’являтись люди. Ніхто не метушився і нікуди не спішив, але все рівно рух був відчутний. “Мабуть, йдуть на роботу”, - подумав хлопець. І раптом… - Гей, хлопче, дивись, куди йдеш! - не зовсім привітно донеслося до Чіміна. - Пробачте… - не встиг винуватець події обернутись, як він вже дивиться у спину того, кого ненароком штовхнув. За незнайомцем з капюшоном поверх голови потягнувся шлейф яблучного запаху. Навіює спогади з дитинства. На хвилинку Чімін аж забув про інцидент - він, стоячи на колінах на тротуарі, на повні легені вдихав цей аромат, аж поки той зовсім не зник, перетворившись у вуглекислий газ. “Логічно… Якщо йти з роззявленим ротом і ловити гав, тоді хочеш чи ні, трапиться якийсь конфуз”, - картав себе хлопець, збираючи розкидані речі по вулиці. Це ж треба було так врізатися… - Допомога потрібна? - донеслось до Чіміна десь згори. - Не завадить… - несміливо відповів той. Не складно зрозуміти, що він не був готовий до знайомств саме в цей момент. Проте від допомоги не відмовиться. Двоє хлопців - шатен і рудий опустилися на землю, складаючи речі Чіміна, який в той момент був вдячний сам собі, що особисті речі залишив вдома. Тож постраждали лише деякі книжки, пакетики з насінням та інші дрібниці. На диво, косметика вціліла - це неабияк розслабило хлопця, адже нові витрати на необхідні речі йому поки що не під силу фінансових можливостей. - Мене Техьон звати. Кім Техьон. Але для друзів я просто ТеТе або Ві, - дружелюбно озвався старший, вірогідно, омега, штовхаючи іншого під бік. - Чон Чонгук. Не сподівайся, для тебе поблажки як “для друга” не буде, - не зовсім привітно представився молодший, викликаючи почервоніння на обличчі Пака. - Не звертай на нього уваги, - усміхнувшись до Чіміна, він продовжив: - Він просто ще малий. На цих словах ТеТе отримав на горіхи від Чонгука. Мабуть, Чон не любив, коли його порівнювали з кимось за віком. - А тебе як звуть? - запитав ТеТе, відпихаючи меншого від себе. “Ну ось і все. Кінець радісній миті, яка тривала так недовго” - задумався Чімін. Він не має права сказати справжнє ім’я, а якщо назве псевдонім - вони одразу здогадаються. - Емм… Мене звуть… Дулі. “Дурний псевдонім”, - думав юнак. У батька не було жодної фантазії, тож друге ім’я було доручено вибрати татові. На той час він і Пак-старший були на межі розлучення, і Йон, який вже давно роздумував над тим, щоб піти з дому, вирішив дати синові такий псевдонім, який нагадуватиме йому про другого батька. Тому і нарік хлопча Дулі на честь його улюбленої м’якої іграшки, яку той і досі всюди бере з собою, як оберіг. Чімін іноді злився на тата, адже це зовсім дитяче ім’я та в серйозних ситуаціях, як зараз, воно звучало смішно. Проте він завжди брав себе в руки, бо розумів, що воно було дано йому з ціллю запам’ятати своє щасливе дитинство. На обличчях ТеТе і Чонгука було чітко видно непорозуміння, але вони нічого не сказали. Проте коли Чімін потягнувся за книгою садівництва, яку він так не любив, бо в ній не було жодної корисної інформації, рукав сорочки ледь-ледь піднявся і оголив зап’ястя, на якому красувалася добре усім відома мітка. Тоді їх очі ледь не випали з орбіт, що й не дивно. По виразу облич було ясно, що вони вже пошкодували про допомогу. Кого кого вони очікували побачити у Тегу, так точно не когось з сімейства Паків. Це не сховалось від юнака, адже такі реакції він бачив усе життя. “Знову ця сімейка все мені псує… Ні, я не дозволю позбавити мене друзів і цього разу!”, - рішуче вирішив Чімін і тихо промовив до наляканих чи просто здивованих ТеТе і Чона: - Так, я з сім’ї Паків, але я не такий, як вони. Вам не треба мене боятись. Я втік з тої божевільні… - Чімін хотів продовжити свою думку, але мітка почала пекти і пульсувати, тож він поступово стих, і біль вщух. ТеТе і Чонгук недовірливо на нього подивилися. - Ну гаразд… Але… як ти це доведеш? Раптом зараз звідкись вискочить твій батечко і запроторить нас у ваш ненормальний маєток? Або ще краще - вб’є? Звісно, йому ж це запросто… - розпочав тираду Чон, ніби це не він хвилину тому не дивився Чіміну у вічі з явно вираженим страхом. Для себе хлопець помітив, що Чонгук - альфа. Дізнатися про це було нескладно. Він поводився дуже нахмурено і холодно з юнаком - отже, недолюблює. А омеги завжди відчувають свої душі, тому Чонгук виявився легкою здобиччю для людини, яка читає детективи з дев’яти років. - Я прекрасно розумію, що у вас є причини мені не довіряти, але я дійсно не такий як мій батько. Чи часто ти бачив когось з нашої родини у такому звичайному місці? У такій звичайній ситуації? Мабуть, ні, - в Чіміна вже урвався терпець. - Те, що я народився у такому середовищі, не робить мене таким же тираном. Чонгук досі недовірливо на нього дивився, але Техьон, здається, заспокоївся, на відміну від молодшого. - Та все гаразд, чуєш? - заспокійливо мовив Ві і приобняв Чіміна за плечі. - Він завжди такий, любить показитися, - кивнув головою в сторону Чона, на що той демонстративно відкинув голову, роблячи вигляд ображеного. Техьон лише мирно фиркнув і відпустив Чіміна, який вмить заспокоївся, відчуваючи себе щасливим. Ну, хоча б трішки щасливим. - Ти не хочеш пройтись з нами у кафе на розі? Посидимо, поговоримо, розкажеш щось про себе, - мирно запропонував старший, на що Чонгук лише гмикнув. Його погляд немов би промовляв: “Дійсно, на що ще можна було сподіватися від надто довірливого і дружелюбного Техьона”. Але в цьому погляді не було злості чи докору. Там була… ніжність, бажання оберігати старшого від будь-яких факторів, які могли б йому нашкодити. Хлопець здогадався, що зараз він теж входить у цей список. А поки що троє новоспечених друзів йдуть у кафе дізнаватися більше одне про одного. Мрія Чіміна поступово стає реальністю. | |
|
| |
| : 283 | | |
| : 0 | |