Дикі танці під сходами. Частина 2
| ▪Розділ 9▪ - Вибачте, це що, Плутон? - на мене витріщилося якесь біляве, кучеряве створіння зі скляними блакинтими очима і не надто розумним обличчям. - Ну, той що пес Меловіна? Дзвіночко, найдорожча моя, благала я тієї миті про себе - не ляпни нічого, бо буде нам з тобою хурма натуральна! - Ні, ні, ви що! - відказала я цій панянці. - Це Селен, хоча, він теж чорний лабрадор. Розумієте, люблю цих собак... - Ааа! - заусміхалася блондинка. - А я вже собі такого понапридумувала... Вибачте, що потурбувала! - Та, нічого, все ок! Дзвінка тим часом мовчки дивилася на цей діалог, серйозно хмурячи брівки. Я, не стримавшись, поцілувала їй голівку зі словами: - Дякую, що нічого не сказала. Ти навіть не уявляєш, що б скоїлося, якби ця дівиця дізналася... - Чого ж, Лесю, уявляю, - тих прошепотіла дівчинка. - Коли ми гуляємо з татом, до нього іноді підходять такі дівчата... тоді він або говорить мені трохи відбігти, або каже тим людям, що я донька його друзів, і, оскільки вони зайняті, він зі мною гуляє. - Он воно що... - дивно, але я ні з того ні з сього спохмурніла. Решту дороги ми їхали мовчки. ▪▪▪▪ - Як у тебе красиво-о! - вигукнула моя вихованка, щойно ми переступили поріг моєї скромної квартироньки. Купуючи одяг у секонд-хенді, я добре зекономила, і розгулялася, займаючись вмеблюванням покоїв. Три крихітні кімнатки ( моя кімната, кухонька і вбиральня) - зате які! Ванну я не міняла - мене абсолютно влаштовувала невибаглива синя кераміка, та й працювало там усе ніби нормально. На кухні я повісила пару фотографій і своїх акварельних малюнків, переклеїла шпалери і купила новий стіл і стільці. А от спальню я переробила під вітальню одного з факультетів Ґоґвортсу - Рейвенклову. І тепер стеля там нагадувала космос, старенька батарея стала бронзовою, на фарбованій стіні викрашався гордий бронзовий орел, килим - ворсистий, насиченого ультрамаринового відтінку, і звісно, білий письмовий стіл з таким самим стільчиком. І купа подушок різних відтінків блакитного по всій цій обителі, особливо на блакитному ліжку. -Посидь тут, мала, а я поки що спакуюся! - з цими словами я всадовила Дзвінку на ліжко і почала абияк скидати свої лахи до маленької валізки. Затим туди полетіло й моє малювальне причандалля... ▪▪▪▪▪ Перш ніж поїхати з Подолу, я вирішила нагодувати свою підопічнну супчиком, і повела її в одну з місцевих кафешок (звісно ж, подалі від Могили, аби однокурсники не засікли). - Тобі ж зі мною не нудно, Дзвінцю? - поцікавилася я у неї посеред трапези. - Ні, ні, що ти! - прошамкотіла дівчинка, вминаючи фрикадельки. - Ти цікавіша, аніж мої однолітки, правда! Колись я в садочок в Одесі ходила, то там всі діти були такі галасливі, постійно билися одне з одним за іграшки - мене до ігор не пускали, бо я постійно мовчала. А ти така добра! Добра... Мене так ніхто не називав. Ні сестри, ані тато з мамою, ані друзі. Чемна, чесна, горда, емоційна, ледача - але не добра... Я розмірковувала над цими словами аж до вечора.Тим часом ми з Дзвінкою накупили продуктів аж на цілий тиждень, трохи почитали, а затим я трохи потренувала Дзвінчині математичні навички, розв'язуючи з нею приклади аж до самого вечора - в школу ж дитині через рік, як-не-як! Опісля ввімкнула їй "Сейлор Мун" ( ця дитина виявилася юним анімешником!) і зателефонувала Артемові, аби доповісти йому ситуацію за день, і, звісно ж, побажати Мелу успіху на концерті. А вже потім, засинаючи в гостьовій Меловіна, я уявляла собі, як танцюю під якусь дивну, ельфійсько-карпатську мелодію в просторому залі... разом із милим червоноволосим хлопцем, який нізащо не хотів мене відпускати. ▪Розділ 10▪ Мел востаннє підвів голову, дивлячись на натовп. Серце гупало в грудях, наче церковний дзвін, піт сочився з чола, очі палали. Ще один "sold-out", ще один успішний концерт... О, так, чорт забирай! Дзвінка, його єдина доня, може ним пишатися. Татко знову добре попрацював, ще кілька концертів - і він до неї приїде. Терпіння, донечко... - МЕ-Е-Е-Е-Е-ЕЛ!!! Ну візьми мене за куліси!!! - юрбою пронісся писк чергової малолітки. Ну, ні! Він уже знає, з ким проведе сьогоднішній вечір. Костя уже дав запрошення кільком художницям-фанаткам, і на тому годі! Ще раз дякує усім, і під крики меловінаторок йде зі сцени. Щодо запрошених - Лука приведе їх, жодних проблем. ▪▪▪▪ - Спасибі вам за зустріч, дівчата! Успіху вам! - напоумлює він розпашілих дівиць, при цьому ще й розписуючись на артбуці однієї з них. - Ох, спасибі, ви такий чудовий! До побачення! - і ось троє із їхньої четвірки зникають за дверима. А от остання - Аліна, здається? - нікуди не поспішає. Дивно... - Пробач, що затримую, Мел... - О, кліпає очима, поправляє волосся... Так, Бочаров, випроваджуй цю фіфу геть, поки апокаліпсис не почався. - Хотіла попрощатися з тобою особисто... - Гей, гей! - вигукує Меловін. - Сорян, але фан-зустріч закінчилася. Я теж людина, чесно кажучи, я трохи втомився після концерту! - От і відпочинеш... - Аліна мило посміхається, зачиняючи двері. Кілька кроків - і ось вони вже стоять лицем до лиця. Які ж у неї солодкі парфуми... Кості вже остаточно забиває памороки. НІ!!! Дзвінка, він же її зраджує! Мел, тримайся, будь чоловіком! Довгі руки меловінаторки лягають на його широку спину... Прощавай, здоровий глузд! - Послухай, Алін... - виплутується він з її обіймів. - Чому це варто робити тут? Поїхали до мене... ▪▪▪▪ Тим часом за дверима Артем лається собі під ніс. Якого біса, Бочаров? Знову дає якійсь лярві себе заарканити... Ніби й дорослий хлопець, а таке дурило. Ех, Дзвінку шкода. Колись вона виросте, і він усе розповість хрещениці. Може, хоч вона Костю напоумить. Але до того часу ще, як до небес рачки. Тож поки що він мовчки стоятиме поодаль... і мріятиме про пухкеньку дівчинку, яка вирішила доглянути за такою ж дівчинкою, тільки молодшою. Цікаво, Олеся часом ще й не козубатор? ▪▪▪▪▪▪▪▪ Чхати Костя хотів на Алінині лестощі. Він ледве стримувався, аби не надавати цьому хвойдиську по обличчю, а заодно і собі. Але випитий щойно алкоголь взяв гору, і Бочаров сам поліз цілуватися. Мить - і одяг вже був розкиданий чи не по всьому номерові. Ну й нехай! Нехай же їх стогони вітри рознесуть по всій Полтавській області, нехай жар, що випромінюють їх тіла, спалить все в радіусі ста кілометрів, нехай затремтять Лука з Олегом в сусідніх номерах від цих пристрастей... А через декілька годин він пестив волосся сплячої фанатки, і згадував незграбну дівчину з косичками, що збила його вчора біля ліфта. Від неї йшла така приємна енергетика... Мелові чомусь згадалася його бабуся. Ех, що б вона йому зараз сказала? - Вибач... - шепоче він до темряви апартаментів. - Вибач, бабусю. Обіцяю, туплю так востаннє! Надалі буду обачним... І ти, Дзвінко, вибач! А ще батько називається! Колись, доцю, і ти матимеш хорошу маму, і все в нас буде добре... добре... І співак провалився в сон, де на нього у славнім місті біля моря чекала смішна його безіменна дівчинка, тепла, як тисяча весняних днів. ▪Розділ 11▪ Козуб прокинувся від крику, що долинав з номера навпроти. Ах, ну, звісно ж - Бочаров намагається вигнати свою нову пасію. Давненько він так не психував... Артем востаннє позіхнув, натягнув джинси і більш-менш чисту футболку, і, пересягнувши коридор, постукав у двері апартаментів друга. Ніхто й не думав йому відчиняти перші три хвилини, коли це раптом на весь коридор пролунав скрегіт замка... і просто до рук Артема гепнулося якесь біляве опудало у злегка порваних колготах і криво застебнутій блузці. - ГЕТЬ З МОГО ЖИТТЯ!! - Ох, Костику-у... Який ти грубий... - хтиво стогне блонда... навіть не намагаючись злізти з Артема. - Я Мел, дурепо! МЕЛОВІН!! - От зараз він розбудить всю команду, і буде йому від Даші з ним і МелОвін, і МеловІн аж до кінця тижня... - Все, годі тобі! Ну, все, Мел, заспокойся! - Козуб звільняє руки від небажаної ноші і починає добряче струшувати друга за плечі. І варто було Кості почати дихати рівно, як Аліна мило зиркнула на них обох і прошепотіла п'яним голоском: - І все ж правду Інка казала... Артостя кано-о-он... -ВАЛИ НА ......!!!!!!! - гаркнули вони вже разом. І поки адміністрація готелю випроваджувала горе-шанувальницю за вказаним маршрутом, Артем все ж завів розбушованого Костю до номера. - Коза... Тьомо, ну от чого вони такі... такі... такі... - Хвойди? - спитав Артем. - Серед твоїх розпрекрасних фанаточок трапляються й хороші дівчата! Проблема в тому, що вони настільки скромні, що завжди никаються десь в глибині юрби, а ти ж вибираєш "найактивніших", біля сцени... - Вже задовбали. - Мел понуро зирив на свої капці. - Я ж... просто хочу собі нормальну сім'ю, нормальних, чесних, нелицемірних фанів, нормальне, творче життя, а не, - він обвів поглядом пожмакане ліжко, свій одяг по всій кімнаті, і на розбиту пляшку шампанського коло столу. - Оце. ▪Розділ 12▪ - Мддаа, щось ти зовсім розкис. Слухай, може, прогуляємося? Хоч повітрям свіжим подихаєш... - Яке нафіг свіже... - Щоб через десять хвилин був на вулиці! ▪▪▪▪▪▪ Хлопці тинялися Полтавою уже години зо дві, старанно оминаючи людні вулиці, теревенячи про все, окрім меловінаторів, і періодично гигочучи. А оскільки вже насувався полудень, а в них у роті й макового зернятка не було, юнаки вирішили зайти до якогось місцевого генделика. Там було тепло, персонал просто випромінював приязнь, і майже не було відавідувачів. Артем з Костею взяли собі по борщику, тож наступні декілька хвилин обидвоє провели, активно працюючи щелепами... Коли тарілки спрожніли, Козуб з головою пірнув у Інстаграм, а розморений Мел задивився у вікно, споглядаючи, як падає листя (ага, з ним таке частенько буває!). Коли це раптом... "Якого?" Бочаров уздрів знайомі коси на іншому боці вулиці. ВОНА? Але вже наступної хвилини дівчина обернулася до нього обличчям. Та ні.. анорексичка якась. "М-да, Костику, дах їде в тебе, коханий... Так, всьо! Заспокійся, ти в Полтаві, а та дівчина - в Києві, попустися, таких збігів не буває!" - Кому ти там повідомлення строчиш? - артист нарешті відволікся від мокрої вулиці. - Няні Дзвінки, - Тьома й очей не підвів. - Блін! Слухай, Козуб, я й забув попросити в тебе її номер! А то якось незручно - рідний батько є, а дзвонить і спілкується хрещений... - Батько ж людина зайнята, і Леся це розуміє! - Артем потроху починав дратуватися - чомусь йому здавалося, що нарешті, нарешті він почав собі тихо-мирно спілкуватися з дівчиною, може, йому навіть вдасться з нею зблизитися... а Костя може трохи цій ідилії завадити. - Я навіть не знаю, як вона виглядає... - Ох! - Козуб роздратовано пирхає собі під носа. - Ось, маєш! - Тицяє другу під носа аватарку дівчини з "Вайбера". - Задоволений? - ...... Він знав. Ох, все- таки їх зустріч сам всесвіт підлаштував! Та сама пухкенька дівчинка, ще зовсім дитя! Єс, єс, єс! Залишилося тільки... | |
|
| |
| : 252 | |
| : 0 | |